Орден вагантів

Особливе місце в латинській літературі середніх віків посідає поезія вагантів (від лат. vagantes — «бродячі люди»), що була поширена в Англії, Німеччині, Франції та Північній Італії. Розквіт поезії вагантів припадає на XII–XIII ст., коли у країнах Західної Європи спостерігався бурхливий розвиток міст, почали виникати школи та університети.

Лірика вагантів — поезія вільнодумна, пустотлива, далека від аскетичних ідеалів середньовічного католицизму. У своїх віршах ваганти оспівують прості радощі земного життя. Їхній ідеал — безтурботні веселощі. Досить часто у віршах поетів звучать сатиричні антиклерикальні ноти. Нерідко в ліриці вагантів відчуваються відгуки античної, язичницької поезії, а також поезії народної, особливо у піснях, що вихваляють весну, кохання та застольні радощі. Цілком зрозуміло, що церква з великою ворожістю ставилася до вагантів.

Цікаво, що із латинських застольних пісень вагантів потім виникли чисельні студентські пісні, наприклад, «Gaudeamus igitur» та інші.

ОРДЕН ВАГАНТІВ

1. Коли спір почується:
«Йдіть у світ безкраїй!», —
То ченці збираються,
Клірик поспішає,
І левіт про Біблію
Тут же забуває —
В орден всі вливаються,
Що життя спасає.

2. Наш статут наказує:
Зважте все старанно!
У житті поводьтеся
Тільки бездоганно!
Вам не личить знатися
З кліриком захланним,
Що ні з ким не ділиться,
Що з нутром поганим.

3. Милосердя любимо
І добра дорогу;
Обіцяєм кожному
Нашу допомогу.
Приймемо багатого
І людину вбогу,
Ту, котру побожнії
Гонять од порога.

4. В ордені вагантському
Ми ченцеві раді,
Щедрому пресвітеру
І його відраді,
Вчителям і клірикам,
Школярів громаді,
А найбільш — студентові
В гарному наряді.

5. Шваби, сакси, мейсенці,
Наші друзі славні,
Що до нас зібралися
З міст і глухомані,
Постанови слухайте
Наші бездоганні:
«Згиньте, люди скнаристі,
Скупарі захланні!»

6. В орден ми приймаємо
Чесних і лукавих,
Дужих, сили сповнених,
Немічних, кульгавих,
Виснажених старістю,
Молодих і жвавих,
До Венери жадібних
І до неї млявих.

7. Миролюбних, лагідних,
Буйних, інтриганських,
З Швабії, з Італії
Та з країн слов’янських,
І маленьких карликів,
І людей гігантських,
Тихих, скромних вдачею
І бундючно-панських.

8. Орден відкриває нам
Істину єдину:
Тут ми щастя знайдемо
Й радісну годину.
Нам миліше в ордені
Їсти буженину,
Ніж ячмінне вариво
Та суху скорину.

9. Орден наш родиною
Слушно звати стану:
Ми ж бо всіх приймаємо —
З будь-якого стану.
Ще раз проголосимо
Твердо, без обману —
Всіх у нас стрічаємо,
Як рідню кохану!

10. Тут нам заборонено
Прокидаться зранку:
Всяка нечисть юрбами
Бродить до світанку
І облудні видива
Шле нам без устанку —
Дурень хай зістрибує
З ліжка до сніданку!

11. Тут нам заборонено
Утреню служити —
Вставши, краще в затінку
Снідання спожити.
Вина ми смакуємо
І курчаток ситних,
Одного лиш лячно нам —
Не програти б свити!

12. Мати дві одежини
В ордені негоже:
Хто тут одягається,
Мов якийсь вельможа,
Мусить щось програти нам —
Це підтвердить кожен.
Зайвого ж позбутися
Гра всім допоможе.

13. Хто бажає йти до нас,
Хай собі затямить:
Дорожиш сорочкою —
Жертвуй-но штанами!
І не мрій про чоботи,
Тішся постолами,
Бо тебе відлучимо,
Як не згоден з нами!

14. Поки не наївся всмак,
Не виходь із хати:
Вміє найскупішого
Бідний упрохати;
Може й мідячок не раз
Добрий приріст дати —
З ним гравець удачливий
Виграє дукати.

15. Хай не дмуть в обличчя нам
Грізні вітровії,
Слізьми хай не миється
Бідний в безнадії
І про кращу доленьку
Не втрачає мрії,
Бо, бува, за лихом йдуть
Радісні події.

16. Всім, кого зустрінете,
Треба пояснити,
Чом гріхи ви мусите
Піснею хулити:
«Щоб нечесних гудити,
Чесних похвалити,
Чесно від цапів овець
Чесних відділити».
(Переклад М. Борецького)

Ваганти, – (лат.) – бродячі люди, мандрівники; так називали у Середньовіччі мандрівних священників, які не мали своєї парафії; збіглих ченців, попів-розстриг, котрі через одруження або пияцтво втратили свій сан. У пошуках кращої долі вони мандрували дорогами Середньовічної Європи, заробляючи на життя складанням віршів та пісень (переважно життєрадісного та сатиричного характеру). Згодом їх ряди поповнились мандрівними студентами.

Друга їх назва – голіарди – (старофранц.) – блазні, від імені розпусного гуляки і віршописця Голіафа, який уславився гульбою і ненажерливістю, але володів даром віршування. Якщо ви звернули увагу на середньовічну гравюру, то саме в одязі блазнів вони і зображувалися.

Лірика вагантів була поширена в Англії, Німеччині, Франції та Північній Італії. Розквіт поезії припадає на XII – XIII століття, коли у країнах Західної Європи спостерігався бурхливий розвиток міст, почали виникати школи та університети. Одним із найвідоміших був Болонський. Школярі та студенти були народом непосидючим і з метою удосконалення своїх знань мандрували із міста у місто. Ця бешкетна, буйна молодь, як і ваганти, була «порушувачами спокою». Вони полюбляли говорити: «Школярі вчаться благородних мистецтв у Парижі, стародавніх класиків – в Орлеані, судових кодексів – у Болоньї, медичних припарок – у Солерно, демонології – в Толедо, а добрих звичаїв – ніде».

Ваганти свої твори писали латиною. У 1803 році знайдене цінне зібрання середньовічної світської лірики – «Буранські пісні», складене у XIII столітті у Баварії, куди ввійшло біля 200 латинських віршів вагантського походження.

Поезія вагантів була анонімною, бо висміювали церкву. Спиралися на досвід релігійної лірики, на античну літературу (творчість Овідія, Горація, Ювенала), на народну поезію (з якою знайомилися під час мандрів). Широко використовували риму, що робило їх поезію милозвучною.

Отже, орден вагантів – це велика родина, закон якої велить насолоджуватися життям, їсти не пісну їжу, пити вина, спати досхочу, грати в азартні ігри, засуджувати нечесних і славити чесних. А скупим і лицемірам немає місця серед вільних вагантів.

БІДНИЙ СТУДЕНТ (ВАГАНТ)

1. Стану я духовного,
Злидень поміж вами,
Для страждань народжений
Плентаюсь світами.

2. Я до всіх премудростей
Прагнув причаститись,
Тільки злидні капосні
Не дали довчитись.

3. Одяг подірявлений
На мені, недужім,
І в морозну днину я
Аж тремчу від стужі.

4. Тож до церкви божої
Не ходжу по праву:
Чи в лахмітті вистоїш
До кінця відправу?

5. Вам, міські правителі,
Шлю свої благання:
Не жалійте бідному
Крихти подаяння,

6. Трішечки вподібніться
Доброму святому —
Вкрийте одежиною
Бідного сірому!

7. А за те, що зволили
Жебрака одіти,
Бог воздасть сторицею
На тамтому світі!

ГЕТЬ, КНИЖКИ ВИСНАЖЛИВІ

1. Геть, книжки виснажливі!
Годі нам учитися!
Юні нерозважливій
Личить веселитися!
А до знань на схилі віку
Можна причаститися!

………………………………

………………………………

Приспів:

Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же душу веселить
Молодість грайлива!

2. Дні весни відлинули,
Вже війнуло хугою,
Насолоди згинули,
Повнимося тугою:
Серце слабне, кров не грає,
Минаються радощі;
Старість люта нас лякає
І хвороби старості.
Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же душу веселить
Молодість грайлива!

3. До богів подібні ми!
Як боги, кохаймося!
До забав жадібними
Бути не вагаймося!
Між дівочі хороводи,
Юнаки, покваптеся,
Щоб не втратити нагоди,
Як нагода трапиться!
Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же душу веселить
Молодість грайлива!

4. У танку грайливому
Дівчина проміниться.
Навіть вередливому
Тут зваблива стрінеться.
Бачу он: красуня мила
У танку звивається,
І душа моя від тіла
Наче відривається!
Кинь книжки, бо пролетить
Час, немов на крилах.
Хай же душу веселить
Молодість грайлива!

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Світова літ.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *