«Пам’яті тридцяти» образи

«Пам’яті тридцяти» образи

Вірш «Пам’яті тридцяти» Павло Тичина присвятив загиблим захисникам української незалежності в бою під Кругами.

Крути — невелика залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, біля якої 29 січня 1918 року відбувся бій сотні Першої військової школи, сотні Помічного студентського куреня, сформованого зі студентів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, невеликого підрозділу Вільного козацтва з більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, які наступали на Київ. Українських захисників було близько 300 бійців, з боку більшовиків наступ вели 6 тисяч добре озброєних і навчених петроградських і московських червоногвардійців.

30 січня протягом п’яти годин українські студенти й учні стримували атаки ворога, але сили були нерівні. Скориставшись перевагою в численності, більшовики зім’яли оборону й оточили захисників. Не бажаючи здаватися в полон, юні бійці піднялися в атаку і майже всі загинули. 27 студентів і гімназистів більшовики захопили в полон і розстріляли. Перед стратою учень сьомого класу гімназії заспівав «Ще не вмерла Україна», інші хлопці підхопили гімн, чим розлютили й здивували ворогів. Після розстрілу більшовики заборонили місцевим жителям поховати тіла загиблих. Кільком бійцям вдалося врятуватися. Уночі вони розібрали залізничну колію і цим хоча б на деякий час затримали наступ Червоної Армії на Київ. Пізніше на місці бою знайшли тіла тридцяти загиблих захисників і з військовими почестями поховали їх у Києві на Аскольдовій могилі. Саме ця подія стала основою твору П. Тичини «Пам’яті тридцяти».

Сюжетна основа вірша проста — поховання на Аскольдовій могилі воїнів-українців, але твір не є простою розповіддю. Він насичений образами-символами.

Аскольдова могила — це одне з найвідоміших історичних місць у Києві, де колись містився некрополь, який був знищений радянською владою. За літописом, саме тут був похований засновник Києва Аскольд. Тут поховали й тридцятьох захисників незалежності України, які загинули під Крутами.

Аскольдова могила — це символ пам’яті про загиблих юнаків, які виступили проти багатотисячного війська більшовиків, полягли в нерівному бою, але не здалися ворогові.

Цвіт української нації загинув, і автор передчуває страшний шлях, що відтворюється в образі кривавої дороги, якою буде йти Україна ще довгі роки:

По кривавій по дорозі Нам іти у світ.

Юні воїни загинули, і вже не народяться їхні діти, не втіляться в життя їхні мрії про особисте щастя й волю України. Сонце, вітер, Дніпро-ріка — це символи щасливого життя людей і рідної землі. «Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка…», життя продовжується, але не для загиблих героїв Круг. Тичина згадує Каїна, першого сина Адама, який убив свого молодшого брата Авеля. Ім’я Каїн стало загальною назвою людей задрісних, злих, які здатні не тільки на підлість, а й на вбивство найрідніших людей. Більшовики говорили, що українці — це брати, але у війні за встановлення радянської влади на Україні знищили мільйони мирних жителів. «Боже, покарай!» — у розпачі і з надією вигукує поет, адже надію на покарання можна покладати тільки на Бога.

Тичина знову згадує Святе Письмо, говорить про те, що юні захисники вітчизни — мученики, які вмерли «з славою святих», бо «понад все вони любили свій коханий край». Поет протиставляє Каїна-братовбивцю юнакам, святим мученикам, які ціною своїх молодих життів намагалися захистити Батьківщину.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *