Персоналії: Культура України 18 — початку 19 ст.

Персоналії

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.

Беретті Вікентій (3(14).06.1781 — 6(18).08.1842. Київ) — укр. і рос. архітектор італійського походження. Батько Олександра Беретгі. Навчався у Петербурзькій АМ (1798-1804), її академік з 1809, проф. з 1831. Б. спорудив у стилі класицизму в Києві гол. корпус ун-ту (1837-1842), Ін-т шляхетних дівчат (1838-1843), обсерваторію (1841-1845) та ін.

Бодянський Осип (31. 10(12.11), 1808, с. Варва Полтавської губ., тепер смт, районний центр Чернігівської обл. — 6(18).09.1877. Москва) — філолог-славіст, фольклорист, історик, письменник. Закінчив Московський ун-т (1834), у 1842-1868 — його проф. Редагуючи видання ун-ту, опублікував багато цінних матеріалів з історії України, нар. пісні. Б. — автор праць з історії («Про погляди відносно походження Русі», 1835, «Про час виникнення слов’янських письмен», 1855) та слов’янської філології («Розгляд різних думок про давню мову північних і південних рухів», 1837 та ін.), у яких послідовно відстоював самобутність і самостійність укр, мови та л-ри. 1846 уперше видав «Літопис Самовидця» й «Історію Русів». Перебував у дружніх стосунках з Т. Шевченком. М. Гоголем, М. Максимовичем та ін.

Вересай Остап (1803, с. Калюжниці, нині Срібнянського р-ну Чернігівської обл. — квітень 1890. с. Сокиринці. тепер Срібнянського р-ну Чернігівської обл.) — видатний кобзар. Осліп на четвертому році життя. 1852 оселився у с. Сокиринці. де 1978 йому встановлено пам’ятник. Виконував нар. думи, укр. нар. пісні, псалми. В. виступав у Києві, Петербурзі та ін. містах. Творчість кобзаря знав Т. Шевченко. її вивчати М. Лисенко, П. Чубинський. С. Русова.

Гоголь Микола (20.03(1.04). 1809. с. Вел. Сорочинці, тепер Миргородського р-ну Полтавської обл. — 21.02(4.03). 1852, Москва) — видатний письменник. Син літератора Василя Гоголя-Яновського. Закінчив Ніжинський ліцей. Г. кілька років перебував у Петербурзі, за кордоном (1836-1849, з короткими перервами), останні роки мешкав у Москві. Писав рос. мовою. Г. — автор зб. оповідань і повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831. гг. 1-2), «Миргород» (1834, тт. 1-2), «Арабески» (1834, тт. 1-2). комедії «Ревізор» (1836), поеми (роману) «Мертві душі» (1842) і багато ін. Змалював на сторінках своїх книг поет, образ України. Деякі листи написав укр. мовою.

Гребінка Євген (21.01(2.02)1812, хутір Убіжите, тепер с. Мар’янівка Гребінківського р-ну Полтавської обл. — 3(15).12.1848, Петербург, похований у с. Мар’янівка) — письменник і гром. діяч. Закінчив Ніжинський ліцей. Г. з 1834 мешкав у Петербурзі. Автор банок («Малоросійські приказки», 1834). перекладу поеми О. Пушкіна «Полтава» (1836), альманаху «Ластівка» (1841), повісті «Ніжинський полковник Золотаренко» (1842), роману «Чайковський» (1843) та ін. Г. активно допомагав викупити з кріпацтва Т. Шевченка.

Гулак-Артемовський Петро (спр. Артемовський; 16(27).01.1790, Городище, нині Черкаська обл. — 115).10.1865, Харків) — письменник, педагог. Викладач Харківського ун-ту з 1818, проф. рос. історії з 1825. ректор (1841-1849). Г.-А. — автор сатиричних байок («Пан та собака», 1818), балад, ліричних віршів.

Каразнн Василь (30.01(10.02). 1773, с. Кручнк, тепер Богодухівського р-ну Харківської обл. — 4(16). 11.1842, Миколаїв) — учений, винахідник, освітній і гром. діяч, публіцист. Навчався у Петербурзькому гірничому корпусі (ін-ті). К. — ініціатор відкриття Харківського ун-ту (1805) та Філотехнічного т-ва (1811-1818) для поширення досягнень науки і техніки. 1820-1821 за критику сусп. ладу ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці. К. — автор ряду важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції та ін., написав бл. 60 наук, праць з історії, економіки, статистики, кліматології, метеорології, агрономії, селекції, хімії, різних галузей промисловості.

Квітка-Основяненко Григорій (спр. Квітка; 18(29). 11.1778, с. Основа, тепер у межах Харкова — 8(20).08.1843, Харків) — визначний письменник, культ.-гром. діяч. «Батько укр. прози». Здобув домашню освіту. Активний діяч гром. і культ. життя Харкова. Один із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Ін-ту шляхетних дівчат (1812), губ. бібліотеки (1838). К.-О. писав укр. і рос. мовами. Автор повістей «Конотопська відьма» (1833), «Маруся» (1834), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), драм, творів «Сватання на Гончарівні» (1835), «ІІІельменко-денщик» (1838), іст., худ., етнографічних нарисів та ін. Найкращі твори К.-О. одними з перших представляли укр. л-ру європейським читачам.

Максимович Михайло (3(15).09.1804, хутір Тимківщина Золотоніського пов. Полтавської губ., нині с. Богуславець Золотоніського р-ну Черкаської обл. 10(22).11.1873, хутір Михайлова Гора, тепер у складі с. Прохорівка Канівського р-ну Черкаської обл.) — визначний учений-природозиавець, історик, мовознавець, фольклорист, етнограф і письменник. Навчався на філол. і природничому ф-тах Моск. ун-ту. М. 1834-1835 був першим ректором Київського ун-ту, згодом —декан філос. ф-ту. 1845 вийшов у відставку за станом здоров’я Наук, праці з природознавства дають підстави вважати його одним з основоположників укр. ботаніки. М. довів безпідставність твердження М. Погодіна про «великоруське» населення Києва часів княжої доби. 1ст. прані ученого стосуються Київської Русі, козаччини, гайдамацького руху. М. — автор цінних праць з археології. Він поклав поч. укр. фольклористиці виданням зб. «Малоросійські пісні» (1827), «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849) «Дні та місяці українського селянина» (1856). М. — засновник і видавець альманахів «Денниця» (1830-1834), «Кієвлянін» (1840, 1841, 1850), «Украінєц» (1859, 1864), автор віршованого перекладу «Слова о полку Ігоревім» укр. і рос. мовами, ін. перекладів і публікацій.

Мартос Іван (1754, Ічня, нині Чернігівської обл. — 5(17).04.1835) — видатний скульптор. Навчався у Петербурзькій АМ (1764-1773, з 1794 — ЇЇ проф., з 1814 — ректор), удосконалював майстерність у Римі (1774-1779). М. — автор надгробків К. Розумовського у Батурині (1803-1805), П. Румянцева у Києві (1797-1805), пам’ятників К. Мініну і Д. Пожарському в Москві (1804-1818), А. Ришельє в Одесі (1823-1828), Г. Потьомкіну в Херсоні (1829-1835) та ін.

Остроградський Михайло (12(24).09.1801, с. Пашенна, тепер с. Пашенівка Козельшинського р-ну Полтавської обл. —20.12.1861(1.01.1862), Полтава) — визначний математик і педагог. Навчався у Харківському ун-ті (1816-1820), удосконалював свої знання у Франції (1822-1828). О. був проф. різних рос. вишів, академік Петербурзької (1830), Паризької (1856), Римської і Туринської АН. Тривалий час приятелював з Т. Шевченком. О. — автор бл. 40 наук, праць, переважно з математичного аналізу, аналітичної механіки, математичної фізики. |

Соленик Карпо (травень 1811, Лепель, нині Вітебська обл., Білорусь — 7( 19). 10.1851, Харків) — визначний актор, один з основоположників укр. реалістичного театру. Навчався на математичному ф-ті Віленського (тепер Вільнюс) ун-ту, але не закінчив, 1832 дебютував як актор. Самостійно опанував акторську техніку. Переважно С. гастролював по укр. містах, хоч його не раз запрошували до столиці. Створив чимало класичних, особливо комедійних образів: Виборний, Возний, Чупрун («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського), Шельменко, Стецько («Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка), Фамусов («Лихо з розуму» А. Грибоєдова), Хлестаков «Ревізор» М. Гоголя), Блазень «Король Лір», В. Шекспіра) та ін. Т. Шевченко у своєму «Щоденнику» назвав С. геніальним актором.

Тропінін Василь (19(30).03.1776, с. Карпово Новгородської губ., тепер РФ — 3(15).05.1857, Москва) — укр. і рос. художник-портретист. Був кріпаком до 1823, мешкав переважно в Україні, у с. Кухавець (тепер Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.). Далі Т. жив у Москві, з 1824 — академік АМ. Автор картин «Дівчина з Поділля» (1804-1807), «Українець», «Українка», «Молодий український селянин». «Хлопчик з  топірцем», портрета сина(бл. 1818), А. Пушкіна (1827), К. Брюллова (1836) та ін. )

Цертелєв Микола (Церетелі; 1790, Хорол, нині Полтавська обл. — 8(20)09.1869) — фольклорист. Похо- | див з грузинського князівського роду. Закінчив Московський ун-т (1814). Ц. 1819 опублікував у Петербурзі «Дослідження збирання старовинних малоросійських пісень», у передмові якого зазначав, що укр. нар. пісні ставить вище за найталановитіші романи і поеми, оскільки вони демонструють геній і дух народу. Вивчав звичаї і укр. народу, наголошуючи, що українці завжди відзначалися чистотою моралі. Ц. займався теоретичними проблемами фольклору, вивчав «Слово о полку Ігоревім». У 30-х рр. XIX ст. працював інспектором Полтавського ін-ту шляхетних дівчат, помічником попечителя Харківського навчального округу. Підтримував зв’язки з укр. діячами, зокрема Т. Шевченком.

Щепкін Михайло (6(17).11.1788, с. Красне Курської губ., нині у РФ — 11(23).08.І863, Москва) — видатний укр. і рос. актор, основоположник укр. реалістичного театру. Навчався у Курському губ. училищі. Щ. 1805 розпочав сценічну діяльність. 1818-1821 працював у Полтавському театрі під керівництвом І. Котляревського, який допоміг викупити його з кріпацтва. Щ. 1822 переїхав до Московського Малого театру, де працював 40 років і завершив реформу театр, мистецтва. Часто гастролював в Україні. 1857 Щ. спеціально приїхав до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Т. Шевченка, який повертався із заслання. Осн. ролі актора: Виборний, Чупрун («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського), Шельменко («Шельменко-денщик» І’. Квітки-Основ’яненка), Городничий («Ревізор» М. Гоголя), Міллер («Підступність і кохання» Ф. Шидлера? Шейлок («Венеціанський купець» В. Шекспіра) та ін.

Читайте тему «КУЛЬТУРА УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIII — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ.», щоб краще зрозуміти матеріал.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: ЗНО персоналії

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *