Персоналії: Наддніпрянська Україна у 19 ст

Персоналії 

Наддніпрянська Україна у 19 ст

Антонович Володимир (6(18).01.1834, с. Махнівка Бердичівського пов. Київської губ., тепер с. Комсомольське Козятинського р-ну Вінницької обл. — 8(21).03.1908, Київ) — видатний історик, археолог, етнограф, сусп.-політ. діяч. Закінчив мед. (1855) та іст.-філол. ф-ти Київського ун-ту. Належав до т. зв. хлопоманів, був одним з організаторів і головою київської Громади. З 1878 — проф. історії Київського ун-ту, з 1881 — голова Іст. т-ва Нестора-літописця при цьому навчальному закладі. А. — автор багатьох праць з історії України: «Про походження козацтва» (1863), «Про гайдамацтво» (1876), «Уманський сотник Іван Ґонта» (1882). «Розкопки в землі древлян» (1893) та ін. Історик зібрав і видав 8 томів «Архіву Південно-Західної Росії», де містяться цінні матеріали з історії України ХVІ-ХVІІІ ст. А. виховав київську школу істориків, серед них — Михайло Грушевський. Майже півстоліття він стояв на чолі укр. гром.-політ. життя.

Грінченко Борис (псевд. Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий та ін.; 9.12.1863, хутір Вільховий Яр побл. с. Руські Тишки Харківської губ., тепер Харківського р-ну Харківської обл. — 6.05.1910,  Оспеделетті, Італія, похований  у Києві) видатний письменник, гром.-політ. діяч, учений-мовознавець, педагог. Навчався у Харківській реальнім гімназії (1874-1879). З 1881 учителював на Слобожанщині та Катеринославщині (тепер Дніпропетровськ). 1891 разом з І. Липою, М. Міхновським, М. Вороним, та ін.. заснував Братство тарасівців. Г. 1894- 1900 працював у Чернігівському земстві, активний діяч місцевої громади. Разом з дружиною письменницею М. Загірньою каталогізував знамениту колекцію укр. старовини В. Тарновського. З 1902 мешкав у Києві, з 1904 один із лідері а УДП, згодом УРП, УРДП. За дорученням київської Громади редагував «Словар української мови» (тт. 1-4, 1907-1909). Г. 1906-1909 очолював київську «Просвіту», працював у газеті «Громадська думка», був редактором журналу «Нова громада». Літ. діяльність розпочав у 80-х рр., автор бл. 50 оповідань, повістей, зб. поезії, іст. драм. Г. перекладав і твори класиків світ. л-ри. Г. боровся за навчання укр. дітей рідною мовою, виступав за чистоту укр. літ. мови, створив ряд шкільних підручників.

Драгоманов Михайло (18(30).09.1841, Гадяч, нині Полтавської обл.- 20.06(2.07). 1895, Софія) визначний гром.-політ. діяч, історик, публіцист, фольклорист, економіст, філософ. Брат письменниці Олени Пчілки, дядько Лесі Українки. Закінчив іст.-філол. ф-т Київського ун-ту (1863), 1873-1875 працював у ньому доцентом кафедри античної історії. Д. 1870-1873 перебував у закордонному відрядженні. Він був одним з найактивніших діячів київської Громади (згодом Стара Громада), яка після репресивного звільнення Д. доручила йому організувати за кордоном видання незалежного укр. преси. Упродовж 1878-1882 він видавав у Швейцарії зб., згодом — часопис «Громада». Тоді ж Д. очолив перший укр. гурток соціалістичного спрямування, через що були розірвані зв’язки з Громадою, незадоволеною його радикалізмом (1886). 1889 став проф. кафедри загальної історії Софійського ун-ту, не пориваючи з укр. гром.-політ. життям. Наук., літ-крит., публіи. і гром. діяльність Д. мала значний вплив на розвиток укр. сусп.-політ, життя. Особливо він був відчутним на Галичині серед представників радикального та народовського напрямів. Д. — автор наук, праць «Історичні пісні малоруського народу» (1874-1875, у співавторстві), «Малоруські народні перекази й оповідання» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи, 1764-1880» (1881), «Війна з пам’яттю про Шевченка» (1882), «Політичні пісні українського народу ХVІІІ-ХІХ ст.» (1883-1885), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893-1894) та ін.

Желябов Андрій (Желябів; 17(29).08.1851, с. Миколаївка Феодосійського пов. Таврійської губ., тепер АРК— 3(15).04.1881, Петербург) — революціонер-народник. Навчався на юрид. ф-ті Новоросійського (Одеського) ун-ту, 1871 відрахований за участь у студентських виступах. Ж. був учасником «ходіння в народ» у Херсонській і Катеринославській губ. 1877-1878 перебував на лаві підсудних під час «Процесу 193-х», але звільнений. Ж. після розколу народницької о-ції «Земля і воля» став одним з керівників «Народної волі», створив ряд найважливіших програмних документів о-ції. Один з організаторів замахів на імператора Олександра II, один з яких 1(13).03.1881 був успішним. Арештований напередодні, Ж. добився прилучення своєї справило судового процесу про вбивство царя, за вироком суду страчений.

Кибальчич Микола (19(31). 10.1853, Короп Кролевецького пов. Чернігівської губ., нині Чернігівська обл. — 3(15).04.1881, Петербург) — визначний винахідник, революціонер-народник. Навчався у Петербурзькому ін-ті інженерів шляхів сполучення (з 1873), Петербурзькій медико-хірургічнїй академії (з 1873). 1875-1878 К. був ув’язнений за рев. пропаганду серед селян. З серпня 1879 належав до о-ції «Народна воля», за дорученням якої розробляв і виготовляв вибухові пристрої для замахів на царя та ін. держ. діячів. Арештований за створення бомби (гранати), якою було вбито Олександра II 1(13).03.1881. У тюрмі К. розробив проект літального пристрою для польоту в космос. Страчений разом з А. Желябовим та ін. учасниками замаху на царя. Іменем К. названо кратер на зворотному боці Місяця.

Кониський Олександр (6(18).08.1836, с. Переходівка, тепер Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 29.11(12Л2).1900, Київ) — письменник, педагог, публіцист, гром. діяч. У Полтаві К. організував недільні школи, писав для них підручники, публікувався в пресі. 1863 висланий на північ Рос. імперії, з 1865 мешкав за кордоном, зблизився з нац. діячами Галичини. К. був одним з фундаторів журналів «Зоря», «Правда», Літ. т-ва ім. Т. Шевченка (1873), ініціатором його перетворення на НТШ (1892). Друкуватися почав 1858. К. — автор оповідань, де порушував проблему нац. і соціального гноблення України, повістей «Семен Жук і його родичі» (1875, незакінчена), «Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу» (1885), «Наввипередки» (1903), однієї з перших найповніших біографій Т. Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» (тт. І-2, 1898-1901). У рад. часи твори письменника були під забороною.

Олександр II (Александр; Романов; 17(29).04.1818, Петербург — 1(13).03.1881, там же) — рос. держ. діяч. Імператор Рос. імперії (1855-1881). Став царем після см. батька (Миколи (Ніколая) І). О. ІІ скасував кріпосне право (1861), здійснив ряд реформ. Щодо України проводив агресивну шовіністичну політику (Валуєвськнй циркуляр 1863, Емськнй указ 1876 та ін.). Убитий народовольцями.

Потебня Андрій (19(31).08.1838, с. Перекопівці Полтавської губ., нині Ромекського р-ну Сумської обл. — 20.02(4.03).1863, побл. Піщаної Скелі, тепер Польща) — політ. і військ. діяч. Брат Олександра Потебні. Закінчив Костянтинівський кадетський корпус (1856). Підпоручик Шліссельбурзького полку, який стояв у Польщі. П. взяв участь у Польському визв. повстанні 1863-1864, загинув у бою з рос. військами.

Рильський Тадей (1841, с. Романівка Сквирського пов. Київської губ. — 1902) — гром. і культ. діяч, Батько М. Рильського. Р. навчався у Київському ун-ті. Був членом гуртка «хлоломанів», згодом — Старої громади. У своєму маєтку створив школу й учителював. Р — автор статей у журналах «Основа», «Кієвская старіна» на екон., соціальну, етнографічну теми. Головна екон. праця «Студії над основами розкладу багатства», опублікована у «Записках НТШ».

Стефановнч Яків (28.1 1( 10.12). 1854, с. Дептівка Чернігівської губ., нині Конотопською р-ну Сумської обл. 1( 24).04.1915, с. Красний Колядин, тепер Талалаївського р-ну Чернігівської обл.) революціониер-народннк. З 1872 навчався на мед. ф-ті Київського ун-ту, але залишив його, вступив до гуртка «Київська комуна», взяв участь у «ходінні в народ». С. 1873-1874 належав до київського гуртка «чайковцівв». 1875 організував нелегальний гурток «Пд. бунтарів», 1877 зробив спробу підняти селянське повстання у Чигиринському пов. Київської губ., склавши підроблений царський маніфест («Чигиринська змова», 1877). С. 1878 утік за кордон.

Терещенко Артем (р. н. невідомий, Глухів, тепер Сумська обл. — 1873) підприємець. Перший відомий діяч з роду укр. промисловців-цукроварів, меценатів, батько М. Терещенка. Розбагатів на поставках державі корабельного лісу та провіанту для армії під час Кримської війни. Згодом разом з синами будував цукроварні й пром. підприємства.

Чубинський Павло (15(27).01.1839, побл. Борисполя, нині Київська обл. — 14(26).01.1884, Київ) — визначний етнограф, фольклорист, сусп.-політ. діяч. Закінчив юрид. ф-т Петербурзького ун-ту (1861). Ч. — один із засновників і активних діячів київської Громади. 1862 арештований і засланий на північ Рос. імперії, де до 1869 займався статистичними та етнографічними дослідженнями. 1869-1870 очолював етнографічні експедиції в Україні, Білорусі, Молдові. Ч. — один з ініціаторів створення у Києві Пд.-Зх. відділення Рос. географічного т-ва (1873-1876, керував його діяльністю), член редколегії газети «Кієвскій телеграф». 1876 висланий з Києва, повернувся 1879, помер після важкої хвороби. Ч. — автор вірша «Ще не вмерла Україна» (1862), який став най., а тепер і держ. гімном України. Упорядкував матеріали етнографічних досліджень «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (тт. 1-7, 1872-1879). Ч. — автор праці «Нарис народних юридичних звичаїв і понять у Малоросії» (1869), зб. віршів «Сопілка Павлуся» (1871) та ін.

Читайте тему «НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.» щоб детальніше вивчити тему.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *