Персоналії: Українські землі наприкінці 17 ст

Персоналії

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ 50-Х — У 80-ТІ РР. XVII СТ.

Баранович Лазар (світське ім’я — Лука; бл. 1620 — 3( 13).09.1693, Чернігів) — церк., політ, і культ. діяч, письменник. Навчався у Київській братській школі, колегіумах Вільна (нині Вільнюс) і Каліша (тепер Польща). 1650-1657 — ректор Київської колегії. З 1657 Б. був чернігівським єпископом. 1657, 1659-1661, 1670-1685 — місцеблюститель київської митрополичої кафедри. Орієнтувався на Московську патріархію, але не погодився вийти з-під юрисдикції Константинопольського патріарха і висвятитися на митрополита у Москві. Б. заснував 1674 у Новгороді-Сіверському друкарню та колегіум (згодом — переведені у Чернігів). Автор зб. казань — «Меч духовний» (1666), «Труби словес проповідник» (1674), полемічного трактату «Нова міра старої віри» (1676)тощо. Написав зб. віршів польською мовою «Лютня Аполлона» (1671), «Книга смерті» (1676) та ін.

Брюховецький Іван (р. н. невідомий — 8(18).06.1668, під Опішнею, тепер Зіньківського р-ну Полтавської обл., похований у Гадячі, нині Полтавської обл.) — політ, і військ, діяч. Був старшим слугою у резиденції Богдана Хмельницького, виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. 1659-1663 Б. був кошовим отаманом («кошовим гетьманом») Запорізької Січі, умілий оратор і демагог. У червні 1663 на Чорній раді побл. Ніжина (тепер Чернігівської обл.) Б. обрано гетьманом Лівобережної України. Спочатку проводив відверто промосковську політику. Уклав 1663 з Москвою Батуринські статті. Першим з гетьманів відвідав Москву (1665), де йому було надано титул боярина, у грудні 1665 підписав Московські статті, які значно обмежували держ. права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московії. Політика Б. викликала незадоволення більшості населення Лівобережжя, особливо після Андрусівського договору Польщі та Московії. На поч. 1668 виступив проти Москви, але коли козаки дізналися про вступ на Лівобережжя військ популярного гетьмана Правобережжя П. Дорошенка, виступили проти Б. і вбили його.

Виговський Іван (р. н. невідомий— 16(26),03.1664, побл. с. Вільхівець, нині Черкаської обл., похований у Вел. Скиті біля с. Рудка Гніздичова, Галичина) — видатний політ., держ. і військ. діяч. Брат Д. Виговського. Навчався у Київській колегії. Служив юристом у міському суді Луцька, брав участь у роботі Луцького братства. 1648 призначений генеральним писарем. В. виконував найважливіші доручення Б. Хмельницького, один з його найближчих радників. 1657 на Корсунській раді обраний гетьманом України. Продовжував політику Б. Хмельницького на досягнення повної незалежності України. 1657-1658 ліквідував заколот Барабаша — Пушкаря. 6(І6).09.1658 уклав Гадяцький договір з Польщею. В. проявив блискучий полководницький талант і здобув перемогу над московськими військами у Конотопській битві 28-29.06(8-9.07). 1659, проте скористатися з неї не зміг, через внутріполітичну ситуацію в Україні, що змусила його у жовтні 1659 зректися булави. Був звинувачений у зраді й за наказом полковника Маховського без суду розстріляний.

Дорошенко Петро (1627, Чигирин, тепер Черкаської обл. — 19.11,1698, с. Ярополче під Москвою) — видатний політ. і військ. діяч, Внук М. Дорошенка. Учасник нац.-визв. війни під проводом Б. Хмельницького, виконував важливі доручення гетьмана. Д. — противник союзу з Москвою, підтримував гетьмана 1. Виговського. 10.10.1665 правобережні полковники обрали цього старшину гетьманом Правобережної України. Провів ряд важливих реформ. Д. створив постійне 20-тис. наймане військо — т. зв. сердюки (серденята), почав карбувати власну монету, намагався колонізувати нові степові території, часто скликав козацькі ради, щоб почути думку нар. мас. Стратегічною метою політики гетьмана було об’єднання України. 8.06.1668 це йому вдалося — Д. обраний гетьманом обох берегів Дніпра, проте правління на Лівобережжі через ряд внутр. і зовнішніх обставин тривало лічені місяці. Восени 1669 він уклав союзний договір з Османською імперією, в основу якого була покладена угода 1651 між Б. Хмельницьким і турецьким султаном. Д. вів тривалу б-бу з Польщею за Правобережну Україну, за допомогою Туреччини добився від Польщі у Бучацькому договорі 1772 відмови від претензій на цю територію. Але цим скористалася Москва, намагаючись придбати ці землі собі, для цього 17.03,1674 1. Самойловнч був проголошений гетьманом усісї України. Тривалі военні дії виснажили цю територію, авторитет Д. зменшився і він восени 1676 зрікся з гетьманства. Згодом змушений був переїхати до Москви, з 1682 мешкав у с. Ярополчому, побл. Москви.

Многогрішний Дем’ян (бл. 1630, Короп, тепер Чернігівської обл. — після 1701, Іркутськ, нині РФ) — держ. і військ. діяч. Гетьман Лівобережної України (1669-1672), до того 1665-1669 був полковником чернігівським. Підтримував гетьмана П. Дорошенка, але обставини змусили М. піти на укладення Глухівських статей і проголошення 9(19).03.1669 гетьманом. Намагався проводити політику, спрямовану на захист держ. інтересів України. Вів таємні переговори з П. Дорошенком про єдність України під зверхністю турецького султана. Козацька старшина при підтримці Москви у ніч на 13.03.1672 арештувала М., домоглася його заслання на Сибір. 1696 постригся у ченці.

Самойлович Іван (р. н. невідомий — 1690, Тобольськ, тепер Тюменської обл., РФ) — політ. і держ. діяч. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії, 1668-1669 був полковником чернігівським, 1669-1672 — генеральним суддею. С. — гетьман Лівобережної України (1672-1687). На деякий час (1676-1681) став гетьманом усієї України, але внаслідок Бахчисарайського договору 1681 втратив владу над Правобережною Україною. С. був прихильником сильної гетьманської влади, намагався зробити її спадковою. За час його правління поступово відроджується екон. життя Гетьманщини. Влітку 1687, скориставшись з невдалого спільного походу московської та укр. армій на Крим, старшина звинуватила С. у його провалі. На Коломацькій раді 1687 гетьмана було скинуто, арештовано, а згодом заслано у Сибір, де він і помер.

Сірко Іван (між 1605 і 1610, Мерефа, нині Харківська обл. — 1(11).08.1680, хутір Грушівка, тепер с. Іллінка Томаківського р-ну Дніпропетровської обл., похований побл. с. Капулівка, нині Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл.) — військ. і політ. діяч. Багато разів обирався кошовим отаманом Запорізької Січі. С. — учасник нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького. 1658-1660 був полковником вінницьким, виступав проти гетьмана І. Виговського. Організував похід на Акерман (тепер Білгород-Дністровський Одеської обл.), що призвело до розпаду українсько-польсько-татарської коаліції й не дало можливості скористатися з блискучої перемоги під Конотопом (нині Сумська обл.). С. 1663 уперше став кошовим отаманом Запорізької Січі, прославився перемогами над кримськими татарами. 1668 був полковником Зміївського полку на Слобожанщині, мав зв’язки з керівником селянської війни С. Разіним, за що був засланий у Тобольськ (тепер Тюменська обл., РФ). 1673 С. звільнений, знову відзначився у походах проти татар. 1676 під час зречення П. Дорошенка прийняв від нього гетьманські клейноди. 1677-1678 боровся проти турецько-татарських військ. С. оспіваний у численних козацьких думах, нар. піснях і легендах.

Тетеря Павло (Моржковський-Тетеря; бл. 1620-1622 — квітень 1671, Адріанополь, (Едірне), Османська імперія, тепер Туреччина) — політ., держ. і військ, діяч, дипломат. Був одружений з донькою Б. Хмельницького Катериною. Т. закінчив уніатську школу (Мінськ, 1637). На поч. нац.-визв. війни під проводом Б. Хмельницького був писарем Переяславського полку. Т. — один з організаторів союзу України з Трансільванією (Семиград-дям). Брав участь майже в усіх дипломатичних переговорах. Т. влітку 1653 став Переяславським полковником. Виступав проти підтримання союзницьких стосунків з Московією. Т. брав участь у виробленні тексту «Березневих статей» 1654. Після см. Б. Хмельницького був одним з кандидатів на гетьманство, підтримував політику І. Виговського, виробляв умови Гадяцького договору 1658 і Слободищенського трактату 1660 з Польщею. Гетьман Правобережної України (1663-1665). Намагався об’єднати Україну, вів б-бу з Я. Сомком, згодом — з І. Брюховецьким, деякими полковниками Правобережжя. У липні 1665, зневірившись у подальшій б-бі Т. виїхав у Варшаву. Зустрічався з турецьким султаном в Адріанополі (Едірне) 1670, там же через рік був отруєний, похований в одній з православних церков.

Ханенко Михайло (бл. 1620 — 1680, Київ) — політ, і військ, діяч. Син Степана Ханенка, який започаткував козацько-старшинський рід Ханенків. Брав участь у нац.-визв. війні під проводом Б. Хмельницького. X. з 1656 став уманським полковником. Підтримував П. Суховія у б-бі за гетьманську булаву. У вересні 1669 під Уманню козаки чотирьох полків проголосили X. гетьманом Правобережної України. Діяв спільно з кошовим І. Сірком проти гетьмана П. Дорошенка, кілька разів був розбитий, 19.03.1674 зрікся влади і присягнув на вірність Москві. Останні роки життя провів в Україні, яка перебувала під владою Московії, отримав вел. маєтки.

Хмельницький Юрій (бл. 1641, Суботів, тепер Чигиринського р-ну Черкаської обл. — 1685, Кам’янець-Подільський, нині Хмельницька обл.) — політ., держ. і військ. діяч. Молодший син Б. Хмельницького. Навчався у Києво-Могилянській колегії. У квітні 1657 на старшинській раді X. обраний гетьманом, це рішення було підтверджене на козацькій раді в Чигирині 23.08.1657. За порадою старшини тимчасово склав повноваження для закінчення навчання. 11.09.1659 знову був обраний гетьманом (хоча на раді у Білій Церкві не було більшості козаків). Слабовільний, нерішучий, позбавлений військ, і політ, хисту, X. постійно потрапляв у залежність від Московії, Польщі, Туреччини. Підписав невигідні Переяславські статті 1659, Слободищенський трактат 1660. X. у січні 1663 зрікся булави і постригся її ченці під іменем Гедеона, Жив у монастирях, був захоплений у полон (1670) кримськими татарами, які відправили його у Стамбул. Турки, намагаючись захопити Україну, спробували використати для цього X., проголосивши його 1677 гетьманом і «князем малоросійської України» па правах султанського васала. Чотири роки зі своєї столиці Немирова (тепер Вінницька обл.) розсилав універсали, називаючи себе «князем Сарматським, малої Росії-України, вождем Війська Запорізького». Після Бахчисарайською договору 1681 позбавлений гетьманства, 1685 знову призначений, того ж року страчений турками.

 Щоб детальніше вивчити тему читайте «Українські землі наприкінці 17 ст»

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *