Персоналії: Західноукраїнські землі на початку 20 ст

Персоналії

Західноукраїнські землі на початку 20 століття

Боберський Іван (4.08.1873, с. Доброгостів Дрогобицького пов., тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл.— 17.08.1947, Тржич, Югославія) — гром. діяч, один із засновників укр. спортивного руху. Навчався в ун-тах Львова, Відня і Граца (Австрія). 1890 — 1914 викладав нім. мову і фізичну к-ру в академічній гімназії Львова. В. став одним з організаторів сокільсько-стрілецького руху, 1910-1914 голова «Сокола-батька». Редагував періодичні видання «Вісті з Запорожжа» (1910-1914) і «Січові вісті» (1912-1914). На поч. І св. війни Б. увійшов до складу Бойової управи УСС, з 1915 — член ГУР. За часів ЗУНР був референтом пропаганди у держ. секретаріаті військ. справ. З 1920 до 1931 перебував у Пн. Америці. Останні 15 років житія мешкав у Тржичі. Автор підручників з фізичного виховання — «Забави й ігри рухові» (1904-1905), «Копаний м’яч» (1906) та ін.

Грушевський Михайло (29.09.1866, Холм, тепер у Польщі — 24.1 1.1934, Кисловодськ, нині РФ, похований у Києві) — видатний історик, визначний гром.-політ. і держ. діяч. 1886-1890 навчався на іст.-філол. ф-ті Київського ун-ту. 1894 за рекомендацією свого вчителя В. Антоновича переїхав до Львова, де посів кафедру укр. історії ун-ту (до 1913), 1897-1913 очолював НТШ, перетворивши його на зразок європейських академій наук. 1895-1913 редагував «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка». Г. створив у Львові школу істориків України, до якої належали І. Крип’якевич, І. Джиджора, С. Томашівський, М. Кордуба та ін. 1 898 у Львові вийшов перший том монументальної праці Г. «Історія України-Русі» (тт. 1-10, у 13-ти книгах, 1898-1937). Політ. діяльність розпочав у Галичині, ставши 1899 одним із засновників УНДП.

Романчук Юліан (24.02.1842, с. Крилос, тепер Галицького р-ну Івано-Франківської обл. — 22.04.1932, Львів) — визначний гром.-політ. діяч, учений, публіцист. Навчався у Львівському ун-ті (1860-1863). Р. учителював (1863-1900), був одним із засновників т-ва «Просвіта» (1896-1906 — голова), НТШ та ін. організацій, редагував журнал «Правда» (1973-1978). 1885 виступив ініціатором створення першого укр. політ, т-ва «Нар. рада» (голова до 1899), УНДП (голова 1899-1907). Р. — депутат галицького сейму (1883-1895) і австр. парламенту (1891-1897, 1901-1918, віце-президент 1910-1918). Входив до складу Укр. Нац. ради ЗУНР, як найстарший за віком депутат 10.11.1918 привів до присяги Держ. Секретаріат — уряд ЗУНР. Деякий час був ув’язнений польською владою. Р. 24.10.1923 прийняв від багатотисячних мас на площі св. Юра присягу, що вони завжди залишаться вірними ідеї укр. державності.

Трильовський Кирило (псевд. Клим Обух, Січовий батько та ін.; 6.05.1864, с. Богутин Золочівського пов., тепер с. Поморяни Золочівського р-ну Львівської обл. — 19.10.1941, Коломия Станіславської, нині Івано-Франківської обл.) — гром.-політ. діяч, адвокат, видавець, публіцист. Організатор січового та січово-стрілецького руху в Галичині. Т. вивчав право в ун-тах Чернівців і Львова. Член РУРП. 5.05.1900 організував у с. Завалля Снятинського пов. (тепер Івано-Франківська обл.) осередок укр. пожежно-гімнастичного т-ва «Січ», згодом — численні осередки «Січей» у селах і містах Галичини. З 1908 очолював Головний січовий комітет, з 1912 — ‘генеральний отаман Укр. січового союзу, при якому 1913 було засновано напіввійськову о-цію Укр. січові стрільці. Т. обирався депутатом австрійського парламенту і галицького сойму. З серпня 1914 очолював Бойову управу Українськиї січових стрільців. Входив до складу Загальної української ради (з 1915), був членом парламенту ЗУНР. Опублікував низку поезій, статей, січових пісень, історичних нарисів.

Шептицький Андрей (Роман-Олександр-Марія; 29.07.1865, с. Прилбичі, тепер Яворівського р-ну Львівської обл. — 1.11.1944, Львів) — видатний церковний, гром. і культ, діяч, граф. Навчався на юрид. ф-ті Краківського і Вроцлавського (нині Польща) ун-тів, 19.05.1888 здобув наук. ступінь доктора права. 28.05.1888 вступив до монастиря у Добромилі (тепер Львівська обл.), згодом студіював філософію і теологію в Кракові, доктор філософії та доктор теології. 17.12.1900 став галицьким митрополитом УГКЦ. Ш. був депутатом галицького сейму і палати панів австрійського парламенту, відстоював Інтереси укр. населення Галичини. Митрополит заснував церковний музей (1905, нині Нац. музей ім. митрополита А. Шептицького), нар. лічницю (1903, згодом шпиталь), Земельний банк (1910), виступав як меценат укр. к-ри, підтримував діяльність товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Під час окупації рос. військами Львова Ш. 18.09.1914 був арештований і вивезений у Росію, повернувся у вересні 1917. Член Укр. Нац. ради ЗУНР 1918, двічі інтернований польськими властями. За ініціативою Ш. було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наук, т-во (1929), Укр. католицький ін-т церковного з’єднання ім. митрополита Рутського (1939). В умовах польської окупації західноукраїнських земель митрополит постійно залишався оборонцем укр. населення. Ш. у березні 1939 вітав проголошення незалежності Карпатської України, влітку 1941 — відновлення укр. державності та створення уряду Укр. держави — Укр. Держ. Правління на чолі з Я. Стецьком. Митрополит негативно ставився до нім. окупаційного режиму, звернувся з протестом щодо нищення єврейського населення до райхсфюрера Г. Гіммлера, за його згодою значна кількість євреїв переховувалася у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Ш. 21.11.1942 видав пастирський лист «Не убий!», в якому містилися заклики до примирення. Похований у крипті собору св. Юра у Львові.

Читайте тему «Західноукраїнські землі на початку 20 ст«, щоб детальніше знати матеріал.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *