«Під чужим небом» аналіз вірша

Вірш «Під чужим небом» яскраво описує стан душі Меланюка у вигнанні. Навіть перебуваючи за кордоном, поет не перестає боротися за свою землю як теперішній патріот, але і як теперішній син Маланюк сумує за рідним краєм («Чужі: і земля, і небо тут, і люди…») і не знаходить собі місця в «тій» житті («Чому ж я отут?..»). І ця туга за Батьківщиною пронизана такою любов’ю й ліричністю

Віршові розміри вірша «Під чужим небом» чотиристопний ямб, чотиристопний та п’ятистопний анапест, чотиристопний анапест.

Вірш  складається  з  5  частин,  які мають різну ритмомелодику, тональність, настрій, від теплих спогадів до відчаю, їх об’єднує мотив ностальгії, в  кожній  частині  ми  бачимо  стомленого  життям  чоловіка…  Він  хоче  просто  повернутися  додому,  до  своєї  України.  Його  не  радує  перебування  у  чужій,  нехай  і  більш  розвинутій,  цивілізованій  і  вільній,  державі.  Виявляється,  що  туга  за  Батьківщиною  —  одне  з  найболючіших  почуттів,  і  поет  добре  відчув  це  на  собі.    Кожна  частина  має  свій  ритмомелодійний  малюнок,  що  відповідає  настрою  автора  (від  теплих  спогадів  до  відчаю,  підкріпленого  алкоголем).

З  цих  згадок  ми  розуміємо,  якою  він  бачить  Україну…  Ліричний  герой  сумує  за  херсонським  степом,  за  річкою  Синюхою,  за  полями,  круками,  вітряками…  Але  не  усе  так  приємно  і  безхмарно…  Автор  пригадує  як  «кревний  край  кона  в  останній  муці»,  як  «крапле  кров  росою  з  чорних  ран».  Ми  бачимо  іншу,  більшовицьку  Україну.  Україну  крові  і  вогню,  страху  і  смутку…  Але  автор  все  одно  любить  власну  землю,  бо  хто  ми  без  Батьківщини?

Доля закинула ліричного героя (він же й автор) далеко на чужину. Усе добре — цивілізація, розваги, тільки героєві самотньо, тоскно без рідної Херсонщини, старенької батьківської хати, маленької річечки й привіту рідних та близьких. Усе це йому сниться, пригадується, ятрить серце, але повороту немає, і мати вже, напевне, перестала очікувати сина. Виявляється, що туга за батьківщиною — одне з найболючіших почуттів, і поет добре відчув це на собі.

ЄВГЕН МАЛАНЮК «ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ»
1

Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золотосрібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.

Десь кревний край кона в останній муці,
Дикун над ним заносить ятаган,
А він скажений біль терпить, як Муцій,
І крапле кров росою з чорних ран.

Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить
Безглузда путь і хто остереже?
Чужа земля, чужі похмурі люди —
Й саме життя, здається, вже чуже.

2

Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернії руки,
Стара солома рідних стріх.

Все сниться гук весни і вітер,
Веселий вітер світлих літ.
А тут — молюсь, убогий митар,
Шукаю Твій вогненний слід…

Hi! He знайтиі Ніхто не знає.
Ніхто не чув Твоїх плачів.
Біля всесвітнього Сінаю,
Як завше — золото й мечі.

3

Десь сіре поле в чорних круках,
Що пророкують: «Кари! Кар!»
А я тут, на чужинних бруках,
Чужий — несу чужий тягар.

А я на полум’ї розлуки
Назавше спалюю роки,
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір’ях — вітряки.

Там свист херсонського просторуї
Там вітер з кришталевих хвиль!
А тут: в вікні опустиш штору —
І п’єш, самотній, смертний біль.

4

Несу отут страшний свій іспит
І знаю, що життя мине.
І мати, сидячи на призьбі,
Вже не вичікують мене.

Давно Євгена поминає
За упокій старенький піп,
За весною весна минає
Під запашне зітхання лип.

Все далі висиха Синюха,
Й линя її весела синь,
А вітер заголосить глухо
І пролітає вдалечінь.

Сиріє стріха під дощами,
Вже хата стала нетривка,
І мати слухають ночами
Бронхітне гавкання Бровка.

1924

5

По яких ще дорогах шукати причинної долі?
Перекотиполем блукати в яких степах?
Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,
Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.

Заховала перекупка-пам’ять всі сни глибоко,
Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,
Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій
Після чарки отрути влітає сонячний чміль1[1].

І ось все забуваю, і все зникає в сутінні.
Зостає лише рівний профіль і зоряний зір,
Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:
Всі принади Твоєї страшної краси.

1920

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *