«Пігмаліон» аналіз твору

«Пігмаліон» — п’єса Бернарда Шоу, написана в 1912 році.

«Пігмаліон» аналіз твору

Головні герої «Пігмаліон» — квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл; її батько, який працює сміттярем; полковник Пікерінг; вчений Генрі Хігінс; а також місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді).

Ідея п’єси «Пігмаліон» полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися!

«Пігмаліон» проблематика

У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.

Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, «свою», як повноцінну особистість.

П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості.

Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «» Пігмаліон «- це насмішка над шанувальниками» блакитної крові»…

Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою — і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці.
Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне — перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись — порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *