«Пісня про віщого Олега» Пушкін скорочено

Збирається віщий Олег-войовник
З хозарами знов воювати;
За напад — мечам і пожарам прирік
Він ниви хозарські і хати.
Із військом своїм, в царгородській броні,
Князь їде полями на вірнім коні.

Назустріч йому з темного лісу виходить чарівник. Олег запитує у нього про своє майбутнє:

Чи скоро, на радість моїх ворогів,
Мене покладуть в домовину?

Кудесник розповідає, що чекає князя слава, численні перемоги над ворогами, що його будуть щадити роки, але загине він від свого коня.

Задумався Олег, потім попрощався з конем і велів подати собі іншого, а порожнього бойового друга наказав годувати добірним зерном, поїти джерельною водою і виводити гуляти на зелений луг.

Пройшли роки. Посивілий Олег бенкетував з друзями. І раптом він згадав про свого товариша. На питання князя, що з конем, йому відповіли, що

«А де мій товариш, де кінь мій баский? —

Скажіть, чи здоровий, чи досі, легкий,
Розкішним він бігає лугом?»

І чує слова: на крутому горбі
Давно відпочинок знайшов він собі.

Князь Олег поник головою і подумав, що обдурив його чарівник і даремно він розлучився зі своїм другом-конем.

Вирішив Олег подивитися на місце, де лежали кістки старого коня. І в цю мить змія, виповзли з черепа коня, вжалила князя.

Так збулося пророцтво чарівника-волхва.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *