«Пломінний день» Олена Теліга

Лірична героїня поезії (яка зливається з образом автора) має глибокі патріотичні почуття. її найбільша гордість і найбільший біль — Україна. Навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, відчути «гарячий подих,» однодумців і діяти, рушати «на шляхи великі», бурлити «водоспадом», щоб «найгостріше слово — Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим.

«Пломінний день» Олена Теліга

День  прозорий  мерехтить,  як  пломінь,
І  душа  моя  горить  сьогодні.
Хочу  жити,  аж  життя  не  зломить,
Рватись  вгору,  чи  летіть  в  безодню.

Хоч  людей  довкола  так  багато,
Та  ніхто  з  них  кроку  не  зупинить,
Якщо  кинути  в  рухливий  натовп
Найгостріше  слово  —  Україна.

І  тому  росте,  росте  прокляття!
Всі  пориви  запального  квітня
Неможливо  в  дійсність  перелляти,
На  землі  байдужо-непривітній.

Хочу  крикнуть  в  далечінь  безкраю
І  когось  на  допомогу  кликать,
Бо  душа  моя  сьогодні  грає
І  рушає  на  шляхи  великі.

Хай  мій  клич  зірветься  у  високість
І,  мов  прапор  в  сонці,  затріпоче,
Хай  кружляє,  мов  невтомний  сокіл,
І  зриває  рідних  і  охочих!

Все  чекаю  на  гарячий  подих,—
Геній  людський,  чи  лише  випадок,—
Щоб  застиглі  і  покірні  води
Забурлили  водоспадом.

Душа  ж  гетьманова  двоїться;
гуде  новий  універсал:
«Під  руського  царя  горніться!»
Москві  відданий  генерал,
Вкраїни  зрікшися,  мов  секти,
і,  враз  окресливши  криву,
перед  державцем  у  проекті
схилив  бунчук  і  булаву.
І  під  вагою  колісниці
московської,  під  крик  і  свист
юрби,  при  виблисках  зірниці
ламається  тоненький  міст.
Забудь,  гетьмане,  сан  високий!
Настануть  безтривожні  дні,
і  ти  пізнаєш  мудрий  спокій
в  ясній  ванзейській  тишині.
Як  сріблом  час  позначить  скроні,
—  дійшовши  світлих  верховин,
суддя  ти  станеш  безсторонній
і  України  вірний  син.
Віків  минулих  божевілля
набуде  тон  картин  Доре,
і  жартівливість  водевіля
трагічну  барву  прибере.
Історія  відміни  любить.
Щоб  не  урвався  нам  терпець,
гримлять  її  веселі  труби,
що  дії  другій  вже  кінець.
Завіса  падає  додолу,
завіса  вгору  знов  іде:
нове  накреслюючи  коло,
хтось  інший  натовпи  веде.
І  коли  закрутить  непогода
І  мене  підхопить,  мов  піщину,
Хай  несуть  мене  бурхливі  води
Від  пориву  до  самого  чину!

Коментарі:
  1. 8 месяцев ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *