«Побут і культура запорожців»

опис запорожці пишуть листа
Побут і культура запорожців були досить цікавими, вони мали такі правила, яких мав дотримуватися кожен.

«Побут і культура запорожців»

Козак мав не тільки бути неперевершеним воїном, а й так само добре знати грамоту, основи астрономії, медицини. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося бувати у різних країнах. 
Кепський той козак, який не вмів грати бодай би на одному народному інструменті, чи не вмів би співати й танцювати.

На Січі жили неодружені козаки і в Січ аж ніяк не допускали жінок, чи буде то мати, сестра або стороння жінка для козака . Запорізьким козакам не дозволяється бути одруженими усередині їхніх жител (в Січі), а які вже одружені, повинні, щоб дружини їх жили в близьких місцях, куди їздять вони до них тимчасово; але це потрібно робити так, щоб не знали старшини.

Одяг козака, мов друга шкіра, вони носили тільки свій одяг і тримали його в чистоті. Прийти на застілля брудним – за це можна було легко стати об’єктом загальних насмішок. 
Любителі випити, козаки на застіллях намагалися не напиватися до чортиків. Випивати не змушували – це справа добровільна, але хоча б пригубити чарку під час тосту козак зобов’язаний. Примітно, що «горілку» козаки розносили виключно на підносах, і якщо до випивки тягнувся той, хто вже добряче «набрався», його просто обносили. Одна з застільних пісень нагадувала: «Пий, та розум не пропивай».

Ставлення козаків до п’яниць було вкрай негативним. Померлого випиваку гребували ховати з усіма – для них був окремий цвинтар, поруч з самогубцями. П’яницям рідко ставили хрести, але завжди забивали осиковий кіл у могилу.

Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками і жінок з жінками), так і загальні, і під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали: хмільна голова може допустити зайве щодо чужої дружини. Швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою, і пустити в хід зброю.
Козаки любили прикрашати свої бойові заслуги під час застіль, але вони не брехали в побуті, і особливо – в справах. Страшна ганьба для козака бути спійманим на брехні.
При всій строгості, козаки дуже любили подарунки та гостинці. Звідки б козак не їхав, він обов’язково щось везе з собою, навіть йдучи в гості.
Майже неймовірний факт, якщо вірити католицькому священику та історику Єнджею Кітовічу: у будь-якій Січі можна було залишити мішечок грошей на вулиці – він залишиться на своєму місці. Козаки не крали ані у своїх, ані у гостей, а пригостити своїм вином перехожого було для них священним обов’язком.
 Однак грабунком «на стороні» козаки не гребували. Вони намагалися звести до мінімуму грабежі у одновірців, але віддати вогню польське, татарське або турецьке поселення для них було майже богоугодною справою. При всіх своїх перевагах, козаки були нетерпимі до чужої віри, чужих звичаїв, чужої крові, тому їх напади на сусідні держави подеколи були не менш жорстокими і жахливими, ніж татаро-монгольські набіги на Русь.

Козаки не просто ненавиділи, але відверто не терпіли боягузів, до якого б роду вони не відносилися. Боягуз-ворог міг не розраховувати на легку смерть.

Козаки були людьми справи, і часто говорили: «Від зайвих слів слабшають руки».  Історія практично не знає прикладів козаків-зрадників. Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників.  Козаки вірили, що порушивши обіцянку, вони неодмінно поплатяться своєю душею в після смерті.

Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – кращий друг і вірний супутник козака. Перед від’їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров’я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала.

Коли ховали козака, якщо його кінь залишався живий, він йшов першим перед похоронною процесією (навіть попереду рідні покійного) позаду труни. Коня покривали чорним або червоним чепраком (підстилка під сідло), а збоку до сідла підвішували зброю козака.

Традиції та звичаї козаків

У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.
Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог.
Відгулявши кілька днів козаки поверталися в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшли на річку купатися, їли житнє борошно з водою і засмаженою олією. Кожен носив свою ложку у халяві чобота. Потім бралися кожен до свого діла: хто латав, хто прав свій одяг чи лагодив зброю, інші поралися біля човнів та коней, займалися господарством. Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися.
Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів. Коли хлопчикові виповнювалося 14 років, той козак, що привіз його, брав свого вихованця щоб той чистив зброю, порався біля коня, всіляко допомагав у походах. Опівдні на башті стріляли з гармати. Цим пострілом кликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів і отаман читав їм «Отче наш” і тільки після цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добре поївши, козаки збиралися на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців. Коли ставало нудно, вони починали готуватися до новго походу.
За злочини покарання і страти призначалися різні. Застосовувалися: привґязання до гармати за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм за злодійство. Найпопулярнішою стратою було забивання киями. Також використовували шибениці. Найстрашнішим було закопування злочинця живим в землю.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *