«Поза межами болю» критика

поза межами боля коротко

Твір Осипа Турянського «Поза межами болю» є об’єктом багатьох спорів з боку критиків (Р. Плен, Б. Лепкий та ін.), адже віднести його до тієї чи іншої стильової течії неможливо.

«Поза межами болю» критика

Про повість-поему «Поза межами болю» Осипа Турянського письменник, критик, громадсько-політичний діяч на еміграції Михайло Селегій колись писав: «Автор дав геніальний твір, що, користуючись лише національними засобами творчості, увійшов у сім’ю видатніших всесвітніх творів і своєю вірою в перемогу людяності та добра надбав собі вічної юності безсмертя». Саме цим єдиним твором письменник надійно уві­йшов в історію української літератури ХХ століття.

Відомий «молодомузівець» поет Петро Карманський одним із перших схвально відгукнувся на віденське видання повісті «Поза межами болю» водночас двома мовами — українською та німецькою. Зокрема, він писав у листі до автора: «Ваш твір — це наймогутніша з відомих мені картин на тлі світової катастрофи не тільки в нашій, а й у цілій європейській літературі… Ваш твір робить вражіння дійсно пережитого, відчутого, переболілого і списаного кров’ю серця».

Цей твір справді могла написати лише людина, яка сама пережила межовий стан між життям і смертю, побачила смерть зблизька. Справедливі слова Осипа Турянського: «Для творчої праці замало самого таланту. Поет мусить пройти найглибше пекло людського буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилюват­и, захоплювати, піднімати людську душу».

Як підкреслив колись німецький критик Роберт Плєн, «„Поза межами болю“… своєю ідеєю і своєю могутньою силою зображення переходить межі свого народно-українського походження і стає незвичайно цінним здобутком загальнолюдського духу».

«Поза межами болю» історія написання

Осип Турянський — західноукраїнський письменник, літературний критик, перекладач, педагог, чия прозова спадщина загалом мало відома сучасно­му українському читачеві, оскільки її давно не передруковували. Водночас його твір «Поза межами болю», уперше виданий у Відні 1921 року німецькою мовою, воднораз приніс йому світове визнання.

Тодішні європейські критики оцінювали його вище, ніж «Вогонь» А. Барбюса (Франція) та «Червоний сміх» Л. Анд­реєва (Росія), у яких також зображено події Першої світової війни. Він же своєю безкомпромісною життєвою позицією не вписувався в галицьке мистецьке оточення 1920—1930 років, не приставав до жодного з угруповань, як писав один із сучасних його шанувальників, зовсім «не вмів блудити словом», чим грішила тоді більшість. Осип Турянський зізнавався, що ніби спостерігав за виром життя, диким танком «людських пристрастей і душевного озвірін­ня», постійно відчував себе «чужим, самітним, сиротою між людьми». Для земляків, тодішнього галицьк­ого мистецького оточення довго залишався незрозумілим і навіть дива­куватим.

Найповніше сучасне видання його творів з’явилося 1989 року в Києві. Лише нещодавно повість «Поза межами болю» було введено до шкільних програм із української літератури, що означає зарахування спадщини письменника до національної класики.

Він мав духовно щедре, водночас досить драматичне творче життя.

Проаналізувавши низку праць,  можна встановити, що в українській прозі ХХ століття Осип Турянський представляє експресіоністську стильову течію.
  • Р. Мовчан згадує, що сім’я жила бідно, матеріальної допомоги не було, тому Осип заробляв гроші репетиторством; здобув науковий ступінь доктора філософії, вільно володів чужеземними мовами: німецькою, англійською, угорською, польською, грецькою, латинською та іншими.
  • О. Ткачук зауважив, що особливою популярністі, за роки життя письменника, набула різдвяна легенда «Як люди приймали Христа».
  • Р. Плєн наголосив, що як митець, Турянський формувався під впливом модерністських шукань Марка Черемшини, Леся Мартовича, Василя Стефаника.
Автобіографічну повість «Поза межами болю» проймає гуманістична ідея, антивоєнний пафос, осудження імперіалістичної війни. В багатьох працях Л. Венгерова особливу увагу звернено на слова О. Турянського: «Школа і красне письменство, література – ось криниці, з яких треба черпати живлющу й цілющу воду, пити її, підливати нею молоду паросль».

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *