Сербська балада «Смерть матері Юговичів»

Сербська балада «Смерть матері Юговичів» читати

Милий Боже, що за дивне диво!

Ой зібралось військо на Косові,

А в тім війську Юговичів дев’ять*,

А десятий Юг-Богдан поважний.

Молить Бога Юговичів мати,

Щоб він дав їй очі соколині

Та ще й білі крила лебедині,

Пролетіти на Косове рівне

І побачить Юговичів дев’ять,

Десятого — батька Юг-Богдана.

Як молила, вимолила в Бога:

Дав їй Бог і очі соколині,

Дав їй Бог і крила лебедині.

Тож вона майнула на Косове,

Бачить мертвих Юговичів дев’ять,

Десятого — батька Юг-Богдана;

Дев’ять там списів у землю вбито,

Що сидить на кожнім ясен сокіл,

Що стоїть при кожнім кінь юнацький,

А лежить при кожнім лев прелютий**.

Заіржали дев’ять добрих коней,

Заревіли дев’ять лютих левів,

Дев’ять соколів заклекотали…

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила,

Узяла всіх дев’ять добрих коней,

Узяла всіх дев’ять лютих левів,

Узяла і соколів тих дев’ять.

Повернулася у дім свій білий.

Іздалека невістки пізнали,

Зустрічати вибігли свекруху,—

Дев’ять удовиць тут закувало,

Заридало дев’ять тут сиріток,

Ще й заржало дев’ять добрих коней,

Заревіло дев’ять лютих левів.

Дев’ять соколів залкекотало.

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

А як північ уночі настала,

Заіржав Дем’янів кінь буланий,

Запитала мати у невістки:

«Невістонько, Дем’янова мила!

Чом заржав Дем’янів кінь буланий!

Чи він хоче білої пшениці,

Чи води він прагне із Звечана***!»

Відказала Дем’янова жінка:

«Ой, свекрухо, Дем’янова пене!

Він не хоче білої пшениці,

Ні води не прагне із Звечана,

Та його Дем’ян так призвичаїв,

Що овес до півночі жує він,

А опівночі руша в дорогу.

Тож сумує за своїм він паном,

Що до нього довго не приходить».

Та тверде старенька мала серце

І сльози гіркої не зронила.

Вранці, як на світ благословилось,

Прилетіли два ворони-круки,

Що в крові їм крила по рамена,

Що із дзьобів біла піна капле.

А несуть вони юнацьку руку,

Золота на тій руці обручка,—

Кинули вони ту руку нені.

Взяла руку Юговичів мати,

Обернула, глянула на неї,

Підклика Дем’янову дружину:

«Невістонько, Дем’янова мила!

Пізнаєш ти руку цю юнацьку?»

Відказала Дем’янова жінка:

«Ой, свекрухо, Дем’янова мати!

Ця правиця нашого Дем’яна,

Я пізнала золоту обручку,

Що дала Дем’янові при шлюбі».

Взяла мати Дем’янову руку,

Обернула, глянула на неї;

До руки промовила тихенько:

«Ручко мила, грушко недоспіла!

Де зросла ти, де тебе зірвали?

А зросла ти у мені на лоні,

А зірвали на Косові рівнім!»

Серце тут напружилося в неї,

З болю серце в неї розірвалось

По синах по дев’ятьох із горя,

По десятім Юг-Богдані сивім.

* Число 9 є типовим для фольклору.
** У слов’янському фольклорі витязі часто зображуються у супроводі соколів та гончаків. У даному випадку образ лютих левів замість гончаків символізує військову доблесть братів Юговичів.
*** Звечан — у пісні річка неподалік Косового поля. Насправді такої річки не існує, таку назву має місто поблизу Косова.

Переклад М. Рильського

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *