Шиллер «Лицар Тогенбург» читати

Шиллер «Лицар Тогенбурґ» читати

“Вас я, лицарю, вважайте,

Як сестра, люблю,

За кохання ж не благайте,

Не робіть жалю.

Ми із вами щирі друзі,

Добре мені так…

Чом же серце ваше в тузі,

Не збагну ніяк”.

Серце з болю заніміло,

Він себе впиня…

Пригорнув востаннє милу,

Скочив на коня.

Бойову зібрав дружину

І подавсь на схід,

У далеку Палестину,

В хрестовий похід.

У бою на військо враже

Йшов він напролом,

Маяв спереду плюмажем

Сріберний шолом.

Вже ім’я його грозою

Стало для поган,

Та нема ніде загою

Для сердечних ран.

Рік терпів, а більш несила…

Військо, прощавай!

Ви несіть мене, вітрила,

Знову в рідний край,

Де моя витає мрія,

Де цвіте мій цвіт,

Де зоря моя зоріє,

Де світа мій світ!..

От у браму, як бувало,

Стука пілігрим,

Та на відповідь упало

Слово, ніби грім:

“Вже Христові заручилась

Та, що тут жила,

Від учора посвятилась,

Постриг прийняла”.

Кинув він свій замок рідний,

Предків надбання,

Зацурав свій меч побідний

І свого коня…

Мов чужая чужаниця,

З Тогенбурга йде,

Покрива волосяниця

Тіло молоде.

У долину він спустився,

Зладив собі скит

Там, де монастир світився

З-поза темних віт,

І від рання до смеркання

Сам-один сидів,

В серці тихе сподівання

Безнастанно грів.

Все глядів самозабутньо

І чекав водно,

Поки брязне ледве чутно

Милої вікно,

Поки личко янголине

З’явиться у нім,

Поки гляне у долину

Поглядом ясним.

А тоді, бувало, ляже,

Втішений засне,

Адже завтра, в думці скаже,

Знову світ свіне…

Так сидів він довгі роки

І чекав водно,

Поки час настане, поки

Брязне те вікно,

Поки личко янголине

З’явиться у нім,

Поки гляне у долину

Поглядом ясним…

Раз уранці, до схід сонця,

Він сидів — мерцем,

Повернувшись до віконця

Благосним лицем.

Переклад М. Лукаша

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Вірші

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *