«Шпиль туги» Ліни Костенко

ШПИЛЬ ТУГИ Ліна Костенко

В підніжжі Туги — остраху ковток.
Вібрує трос, блищать на сонці дуги.
Прощай же, радосте, бо я беру квиток,
беру квиток на шпиль самої Туги!
Там холодно. Там високо і сніг.
Там чорний Всесвіт наляга на плечі.
Там крижаної піфії триніг
куриться димом білої хуртечі.
Сліпучий магній снігових пустель,
хребтів баских затягнуті попруги.
Нема осель. Весела карусель —
червоно-жовті крісла, як попруги.
Нема осель. Весела карусель —
червоно-жовті крісла, як папуги.
На стиках троси кидає у дріж,
висока даль читається складами.
Лечу над білим болем бездоріж,
над вовчими голодними слідами.
А врешті — синтез. Врешті — результат.
Отак злетіть без дріб’язку валізи
на верховину Туги серед Татр,
в гірських вітрів трагічні вокалізи.
Людина, я, всіх горестей мішень,
на самий шпиль дісталася — і от я!
Десь чоловічок, схожий на женьшень,
сотає звук тірольського іодля.
Зимове сонце на плечі, мов глек.
Внизу далеко смужечка дороги.
Сніги і я. Над присмерком смерек —
усіх печалей білі епілоги.

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша ШПИЛЬ ТУГИ Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *