«Соловей» Забіла

«Соловей» Віктор Забіла 

Не  щебечи,  соловейку,
Під  вікном  близенько;
Не  щебечи,  малюсенький,
На  зорі  раненько.

Як  затьохкаєш,  як  свиснеш,
Неначе  заграєш;
Так  і  б’ється  в  грудях  серце,
Душу  роздираєш.

Як  засвищеш  голосніше,
А  далі  тихенько  —
Аж  у  душі  похолоне,
Аж  замре  серденько.

Зовсім,  трошки  перестанеш,
Лунь  усюди  піде;
Ти  в  темну  ніч  веселися,
І  як  сонце  зійде.

Твоя  пісня  дуже  гарна,
Ти  гарно  й  співаєш,
Ти  щастливий,  спарувався
І  гніздечко  маєш!

А  я  бідний,  безталанний,
Без  пари,  без  хати:
Не  досталось  мені  в  світі
Весело  співати.

Сонце  зійде  —  я  нуджуся,
І  заходить  —  плачу:
Котру  люблю  дівчиноньку,
Тієї  не  бачу.

Довго  й  чутки  вже  не  маю
Про  милу  дівчину;
Цілий  вік  свій  усе  плачусь
На  лиху  годину.

Не  щебечи,  соловейку,
Як  сонце  пригріє!
Не  щебечи,  малюсенький,
І  як  вечоріє!

Ти  лети,  співай  тим  людям,
Котрі  веселяться;
Вони  піснею  твоєю
Будуть  забавляться.

А  мені  такая  пісня
Душу  роздирає!  —
Гірше  б’ється  моє  серце,
Аж  дух  завмирає.

Пугач  мені  так  годиться:
Стогне,  не  співає;
Нехай  стогне  коло  мене,
Да  смерть  возвіщає.

1835-1836

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *