Соціальна структура Київської Русі

Соціальна структура Київської Русі впродовж становлення і розвитку Давньоруської державності в IX-XIII ст. зазнала суттєвих змін і трансформацій.

Соціальна структура Київської Русі

Атрибутом феодального суспільства, основою добробуту і багатства, головним елементом правових відносин була власність на землю. Суб’єктами землекористування у Київській Русі стали общини, князі, бояри і церква. Общинна власність на землю мала колективний характер і базувалася на природному праві; князівська збільшувалася за рахунок загарбання чужих територій і освоєння пустопорожніх земель; боярські й церковні землеволодіння зростали завдяки князівським і приватним пожалуванням.

Завдяки приватній власності на землю правитель Русі, князі, бояри і монастирі могли використовувати працю різних прошарків сільського населення і привласнювати її результати.

За соціальною структурою і правовим статусом населення Київської Русі можна поділити на три категорії:

а) панівна аристократична верхівка;

б) особисто вільні верстви;

в) феодально залежне населення.

Соціальні відносини

Феодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Первісною формою економічної реалізації феодальної земельної власності було полюддя. У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри.

Вільні общинники. Основна масу сільського й міського населення Київської Русі -«люди» — усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу).

Смерди. За своїм місцем у суспільстві вони займали проміжну позицію між вільними князівськими міністеріалами і «людьми» селянської общини. Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Разом з сім’єю він господарював у своєму «селі». Князь давав йому землю за умови виконання усякого роду служби на нього. За право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину.

Закупи. — це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов’язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу», повинен виконувати сільські роботи, працювати «на полі». Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них «купу» у збільшеному розмірі, намагаючись присвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.

Ізгої. Ізгой — це людина, «зжита», вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв’язків з хазяїном і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна.

Челядь і холопи. У Київській Русі до складу невільного населення входили й .раби. Одне із джерел рабства — полон. У Х—XII ст. для позначення рабів-полонених вживається термін «челядь». На відміну від челяді раби-холопи — це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які проходили у середині Київської Русі. У холопа перетворювався також закуп, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутився . Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *