Степан Руданський “Гуменний” тема, ідея, головна думка, художні засоби та аналіз співомовки викладений в цій статті. Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Гуменний” аналіз твору (паспорт)
Хто такий гуменний? Це приказчик, що організовував роботу на току поміщика.
Автор – Степан Руданський
Рік написання – 1857
Рід літератури – ліро-епос
Жанр: співомовка
Тема: розповідь про повернення пана із-за кордону і про хитрого гуменного.
Ідея: уславлення кмітливості, мудрості гуменного.
Герої:
Дідич — байдужий, наївний, легковажний, набожний, освічений, лякливий.
Гуменний Іван— хитрий, винахідливий, вміє чітко надати інформацію з відповідним обґрунтуванням…
У співомовці «Гуменний» засуджується байдужість та безвідповідальність пана, хитрість та підступність прикажчика, його небажання визнати свою провину.
Співомовка «Гуменний» побудована у формі діалогу між дідичем (так називали пана, великого землевласника) та гуменним (так називали прикажчика, що організовував роботу на току поміщика).
Гуменний мав би почати розказати про лихо в маєтку пана через пожежу, що виникла на тіку, де він організовував роботи. Автор розмістив події, що сталися в родині дідича, в іншій послідовності, щоб підкреслити як хитрий гуменний хоче зняти зі себе відповідальність за всі біди.
Але так багато лиха сталося в родині пана через те, що він мало уваги приділяв своєму маєткові та родині, напевно, дуже часто бував поза домом. У співомовці «Гуменний» висміяно негативну рису дідича: байдужість.
Застарілі слова й діалектизми співомовки “Гуменний”:
- дідич (поміщик, великий землевласник),
- границя (кордон), гуменний (прикажчик, що організовував роботу на току поміщика),
- тілько (тільки),
- білувати (обдирати шкуру із забитих тварин),
- хорувати (хворіти),
- уповити (замотати немовля пелюшками).
Застарілі слова й діалектизми співомовки “Гуменний” переносять нас у той час, коли відбуваються події, розкривають колорит мови героїв.
Степан Руданський “Гуменний”
Їздив дідич за границю,
Назад повертає, –
Та й до свого гуменного
Листи посилає,
Щоб гуменний на границю
Прибув і дав знати,
Що діється в нього дома,
Да і коло хати.
Прибуває і гуменний:
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане.
Тілько ножик, що пан дали
Таляра за нього,
Поламався, сказать правду,
Ні з того ні з сього».
«Ну, зламався, так зламався,
Що то й споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й його зламати?»
«Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували».
«А з чого ж то сивий згинув?» –
«Пані хорували,
За лікарством як погнали,
Та й і підірвали».
«То і пані хорувала?
Ах, боже мій, боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».
«Помоліться, пане богу!
День лиш хорували,
А на другий від пожару
Богу й душу дали!»
«Од пожару?.. Що такеє?..» –
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»
«Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!..» –
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»
«Що ж там, голубе Іване!
Як там бідна дочка?» –
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»
Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»
