«Сто років самотності» короткий зміст

сто років самотності скорочено

«Сто років самотності» вважається шедевром Ґабрієля Ґарсія Маркеса, роман описує історію життя родини Буендіа та їхнього містечка Макондо впродовж ста років.

«Сто років самотності» короткий зміст

На перших сторінках роману Ґарсія Маркес розповідає про засновника роду Макондо — Хосе Аркадіо Буендіа та його дружину Урсулу Ігуаран. Вони були двоюрідними братом і сестрою та побралися всупереч попередженням батьків. Проте страх, що від їхнього шлюбу може «народитися дитина з поросячим хвостиком», змусив Урсулу й після весілля зберігати цнотливість. Така поведінка Урсули дала привід Пруденсіо Агіляру, їхньому односельцю, смертельно образити Хосе Аркадіо, що призвело до трагічних наслідків: Хосе Аркадіо його вбив. Гнаний докорами сумління та рятуючись від кровної помсти, Хосе Аркадіо забрав дружину й утік із рідного дому та заснував нове селище, яке було ізольоване від навколишнього світу. У подружжя народилися сини — Хосе Аркадіо й Ауреліано, а значно пізніше — донька Амаранта.

Засновник роду Хосе Аркадіо Буендіа під впливом Мелькіадеса захоплюється алхімією. Він намагається відшукати філософський камінь, вилучити з надр землі золото за допомогою магніту, винайти вічний двигун. Через неприборкану уяву Хосе Аркадіо втрачає почуття реальності, впадає «в стан вічного марення, від якого йому вже не судилося звільнитися». Хосе Аркадіо потрощив усе у своїй лабораторії, і його було прив’язано до каштана. Ще раніше він спробував прокласти дорогу в зовнішній світ, щоб у селище прийшла цивілізація. Проте він обрав шлях, який привів до моря.

Урсула почала виготовляти солодощі, які користувалися значним попитом, і в дім прийшов достаток. Її старший син Хосе Аркадіо, якого зовсім юним звабила Пілар Тернера, злякався, що стане батьком, подався геть із циганами, Урсула вирушила на пошуки сина. Сина не знайшла, але проклала дорогу у великий світ і привела із собою цілий натовп людей, які оселилися в Макондо. Так Макондо перетворилося на містечко, розташоване на торговельному шляху.

Перед тим як Макондо стало жити за новим, історичним часом, його мешканці перехворіли загадковою хворобою, що починалася з безсоння і призводила до втрати пам’яті. Борючись із цією епідемією, люди підписували предмети: «стіл», «стілець», «годинник», «двері», «стіна». На шию корові почепили табличку: «Це корова, її потрібно доїти щоранку, щоб мати молоко, а молоко потрібно кип’ятити, щоб змішувати з кавою і мати каву з молоком». Біля входу в містечко вивісили плакат із назвою «Макондо», а на центральній вулиці встановили оголошення, яке нагадувало людям: «Бог є». Автор пише, що хвороба прийшла з індіанських країв, тобто натякає на те, що люди забули про руйнування старовинної цивілізації Америки європейськими завойовниками.

Урятував макондівців від несподіваної напасті Мелькіадес, який устиг побувати навіть на тому світі й повернувся назад. Він вилікував мешканців містечка чудовим еліксиром і оселився в Макондо назавжди. Він почав заповнювати зашифрованими записами свої пергаменти, у яких віщував долю роду Буендіа.

Про те, що макондівці прилучилися до історії, сповіщає така деталь: Хосе Аркадіо Буендіа встановив на кожному будинку годинник із музикою. Після смерті Мелькіадеса (він потонув) починається зміна поколінь.

На цей час у домі Буендіа підросли Ауреліано, Амаранта та прийомна дочка Ребека. Тут виховуються також позашлюбні сини від Пілар Тернери, бо Хосе Аркадіо Буендіа (голова роду) не міг допустити, щоб нащадки роду Буендіа були покинуті напризволяще. Хлопчиків нарекли Хосе Аркадіо (щоб не плутати з батьком, його називали просто Аркадіо) та Ауреліано (молодший). Усі діти, усупереч побоюванням Урсули, були цілком нормальними. Проте, починаючи з другого покоління, у них виявляється спільна риса — схильність до самотності, яка стане спадковою.

Незгоди оселилися в домі Буендіа, коли Амаранта та Ребека закохалися в учителя музики і танців італійця П’єтро Креспі. Він віддав перевагу Ребеці, і вони вирішили одружитися, через що Амаранта зненавиділа сестру. Проте зовсім несподівано Ребека, вражена чоловічою силою блудного сина родини Хосе Аркадіо, який повернувся додому після того, як «шістдесят разів обійшов земну кулю», бере шлюб із ним, а не з італійцем. І хоч вони не були насправді братом і сестрою, Урсула не могла змиритися з одруженням сина й доньки, убачаючи в цьому неповагу до родини, тому молоді змушені були назавжди залишити рідний дім.

Ауреліано одружився з Р емедіос Москоте, чарівною донькою корехідора — голови міста, якого прислав уряд після того, як Урсула відкрила дорогу до інших поселень. Ремедіос наділена щасливою вдачею: вона любить усіх, піклується і про родоначальника сім’ї Хосе Аркадіо Буендіа, який втратив розум і жив під каштаном. Вона принесла в дім Буендіа радість і втіху. На горе всій родині юна Ремедіос померла від пологів.

Згодом П’єтро Креспі, який став своєю людиною в домі Буендіа, покохав Амаранту і запропонував їй руку і серце. Але горда Амаранта, пам’ятаючи про його колишній намір побратися з Ребекою, відмовила йому. Нещасний П’єтро Креспі наклав на себе руки.

Громадянська війна в Макондо розпочалася несподівано. У країні при владі перебували консерватори. Та коли в містечко прибув корехідор Аполінар Москоте, услід за ним з’явився представник «лівої опозиції» — терорист Аліріо Ногера. Спочатку макондівці байдуже ставились до політики, а молодший син Хосе Аркадіо Буендіа — Ауреліано — хоч і співчував лібералам, бо його обурювали зловживання консерваторів, не міг «зрозуміти таких крайнощів, як розв’язання війни». Проте дон Москоте під час виборів, щоб забезпечити перемогу консерваторам, підмінив бюлетені, а потім, побоюючись невдоволення макондівців, викликав урядові війська. Так у Макондо було встановлено воєнний режим, і обшуки та розстріли на площі стали звичними подіями. Солдати забили на смерть доброго падре Никанора та нещасну жінку, покусану скаженим собакою. Ауреліано підняв повстання, розстріляв ґвалтівників і пішов із М акондо, приєднавшись до війська лібералів.

Мрійник, ювелір і поет Ауреліано Буендіа став уславленим, але непомірно честолюбним полководцем; війна розбестила його, отруїла йому душу, перетворила на жорстокого диктатора. Тепер «усюди, де б він не з’являвся, його ад’ютанти окреслювали крейдою на підлозі коло, вступати в яке дозволялося лише йому одному. Стоячи в центрі цього кола, полковник Ауреліано Буендіа короткими категоричними наказами вирішував долю світу». Полковник утратив відчуття родини і любов до батьківщини, якою було для нього Макондо, він «заплутався в пустелі самотності».

Несподівано в житті Ауреліано настав трагічний перелом. Колиполковник Герінельдо Маркес заявив, що боротьба ведеться тільки за владу, а відмова від програми ліберальної партії є зрадою, Ауреліано Буендіа прийняв рішення розстріляти свого давнього друга. Але напередодні страти до полковника прийшла Урсула. «Ти чиниш те, що чинив би, якби народився зі свинячим хвостиком»,— каже вона синові. І попереджає: якщо він здійснить свій намір, вона його розшукає, де б він не був, і вб’є власними руками. Вирок матері — це вирок роду. Тому Ауреліано скасував свій наказ, відмовився від честолюбних планів і спробував укласти мир. Проте, щоб зупинити насильство, він змушений розпочати нову війну. Ціною численних жертв Ауреліано «завоював поразку». Відчуваючи ненависть до самого себе, він підписує акт капітуляції, а потім робить невдалу спробу покінчити з життям. Полковник повинен був «вивалятися, як свиня, в гною слави», щоб зрозуміти безглуздість свого життя. Він повернувся в рідний дім і знову зайнявся виготовленням ювелірних виробів. Ця праця вимагала граничної уваги й відволікала його від спогадів про війну.

Війна занапастила також душу племінника полковника Ауреліано — Аркадіо, якого дядько залишив в М акондо при владі. Дбаючи тільки про себе, Аркадіо зловживав владою, брав хабарі, витрачав казенні гроші на будівництво власного будинку та віденські меблі. Через свою жорстокість він «перетворився на найнелюдянішого із правителів, яких бачило Макондо». Після того як Аркадіо вчинив розправу на доном Москоте і його родиною, Урсула, палаючи від сорому, побила онука. Тепер і вона себе відчула «страшенно самотньою». А Аркадіо став жертвою несправедливої війни. Війна його розбестила й призвела до загибелі: він був розстріляний консерваторами. Після смерті Аркадіо Урсула забрала у свій дім його дружину Санта Софію де П’єдад та їхніх дітей — доньку Ремедіос, яку пізніше стали називати Прекрасною, і синів-близнюків Хосе Аркадіо Другого й Ауреліано Другого.

За роки тривалої війни в родині Буендіа відбулися й інші зміни. Помер засновник роду Хосе Аркадіо Буендіа. У власному домі вбито Хосе Аркадіо, чоловіка Ребеки (хто це вчинив, залишилося невідомим). Після загибелі Хосе Аркадіо Ребека прирекла себе на самітництво.

Незабаром Макондо спіткало нове лихо — північноамериканська бананова кампанія. До Макондо прибув сеньор Джек Браун, а з ним адвокати, топографи та наймані вбивці, які замінили поліцейських.

«Грінго» (так називають в Латинській Америці північних американців) хазяйнували в місті, зневажаючи його мешканців. Коли дитина ненароком облила лимонадом мундир одного із непроханих прибульців, то її і діда, який хотів порятувати онука, було по-звірячому вбито. Полковник Ауреліано вирішив розпочати ще одну війну, щоб знищити режим, який віддав країну на поталу чужинцям. Тільки ніхто, навіть Герінельдо Маркес, не підтримав старого полковника, і йому залишилося терпляче чекати на смерть.

А тим часом у Макондо виросло нове містечко з білими котеджами, пальмами, басейнами. Для робітників збудовано дерев’яні бараки. З прибуттям чужинців змінився й спосіб життя макондівців. Прагнучи швидко й легко розбагатіти, займаючись тільки підприємництвом, вони втратили любов до землі, до праці.

«Бананова лихоманка» визначила долю правнуків Урсули — близнюків Ауреліано Другого і Хосе Аркадіо Другого. Ауреліано Другий, життєрадісний, легковажний гультяй, розбагатівший завдяки своїй коханці Петрі, обклеїв кредитними білетами стіни родового дому. На відміну від дружини Фернанди, шокованої вульгарністю «грінго», Ауреліано Другий звикся з ними, улаштовував бенкети, турніри ненажер, прагнучи потопити у вині відчуття самотності.

Фернанда дель Карпіо — спадкоємиця зубожілої аристократичної родини. Вона принесла із собою в дім Буендіа золотий нічний горщик із гербами — символ колоніальної доби. Її ім’я іронічно натякає на легендарного героя іспанських рицарських романів ХІV ст. Бернандо дель Карпіо на прізвисько Могутній Боєць. Фернанда — сувора, властолюбна жінка, яка з дитинства мріяла стати королевою. Безмежна гордість штовхає її на страшні, жорстокі вчинки. Дізнавшись, що її донька Ремедіос закохалась у простого робітника Маурісіо Бабілонья, Фернанда найняла вбивцю, і той убив Маурісіо. Дочку вона відіслала до монастиря. Коли ж черниця привезла немовля, розлючена бабуся не втопила його тільки через страх перед Богом.

Фернанда, чиї руки були створені лише «для гри на клавікордах і плетіння погребальних вінків», установила в домі нові порядки, заборонивши виготовляти й продавати солодощі. Уже й Урсула разом із нею почала мріяти про те, щоб син Фернанди й Ауреліано Другого — Хосе Аркадіо — став Папою Римським. Усе це обурило полковника Ауреліано: «Ми перетворюємось на аристократів. Так, ми знову підемо війною на консерваторів, тільки тепер для того, щоб посадовити на їхнє місце короля».

«Прогрес, що намітився після того, як містечко Макондо прилучилося до історії, виявився ілюзорним. Недарма ще засновник роду Хосе Аркадіо Буендіа дійшов висновку, що «машина часу зіпсувалась», а Урсулі здавалося, ніби «час по колу крутиться». Адже спочатку макондівці жили і працювали єдиною сім’єю; їхні будинки були розташовані так, щоб на кожен падала однакова кількість сонячних променів; вони відчували себе рівними й незалежними. Тому перший наказ корехідора — пофарбувати фасади будинків у блакитний колір на честь річниці національної незалежності — Хосе Аркадіо Буендіа сприйняв як особисту образу.

А із зовнішнього світу до Макондо прийшли, крім «благ» цивілізації (будинок розпусти, азартні ігри, магазин механічних іграшок та кінематограф), ще й насильство, брехня.

Тільки один із Буендіа протестує проти чужоземного володарювання. Це другий із близнюків — Хосе Аркадіо Другий. Ще в ди- тинстві він бачив, як розстрілювали людину, і це вразило його. Він виріс «сумним чоловіком з якимось сумним виразом обличчя». Хосе Аркадіо шукав порятунку від самотності то в релігії, то у боях півнів, порушуючи заборону Хосе Аркадіо Буендіа. Усі його вчинки і витівки обумовлені духом протесту. Він улаштувався наглядачем на бананову плантацію. Проте, зіткнувшись із каторжними умовами праці й беззаконням, Хосе Аркадіо перейшов на бік робітників і очолив їхню профспілку.

В основу зображення страйку покладено справжні події, що відбулися 12 листопада 1928 року. Страйкарів заманили на привокзальну площу й розстріляли з кулеметів: «Люди опинилися замкненими, ніби худоба в загоні: вони крутилися у велетенському вирі, який поступово стягувався до свого епіцентру, тому що краї його весь час обрізувалися по колу,— як це буває, коли обчищають цибулину,— невситимими й планомірно діючими ножицями кулеметного вогню». Письменник називає справжні імена вбивць страйкарів: губернатор провінції генерал Карлос Кортес Варгас і його секретар майор Енріке Гарсія Ісара, які наказали солдатам стріляти в страйкарів, «не шкодуючи патронів». І тут на Макондо обрушилася страшна злива. Дощ ішов чотири роки, одинадцять місяців і два дні. А через усі засоби масової інформації було виголошено заяву уряду, у якій повідомлялося, що «мертвих не було, задоволені робітники повернулися до своїх родин, бананова компанія тимчасово припинила роботи до кінця дощів».

Коли минули дощі, у Макондо ніхто, крім Хосе Аркадіо Другого, який був разом із страйкарями на площі, не пам’ятав про три тисячі вбитих. Він отямився серед трупів в одному з вагонів довжелезного поїзда. Цим поїздом везли мертвих чоловіків, жінок, дітей, щоб скинути в море, наче вибракувані банани. Коли Хосе Аркадіо повернувся в Макондо і спробував нагадати про розстріл робітників, його визнали божевільним.

Коли хмари над Макондо нарешті розсіялися, місто лежало в руїнах, дув спекотний вітер, кущі троянд висохли, заіржавлені дахи й мигдалеві дерева вкрила пилюка. За період тривалих, майже п’ятирічних дощів Макондо ніби повернулося в ті часи, коли було ізольоване від навколишньої цивілізації. Знову з’явилися цигани, дивуючи мешканців міста магнітом, лупою, штучною щелепою… Макондо впав у дитинство. Якщо на початку існування цього селища ніхто не вмирав, то тепер ніхто не народжувався, а вмирали часто.

У старому домі Буендіа залишився лише Ауреліано Бабілонья. Він заглибився в рукописи старого цигана. Та ці заняття переривають то поява родича і його смерть, то повернення Амаранти Урсули, яка доводилася тіткою Ауреліано. Тітка і племінник покохали одне одного так, що їм ніхто більше не потрібен; вони усамітнилися в безлюдному світі: «єдиною, повсякденною і вічною реальністю в ньому було кохання». І як покарання за цю відчуженість від світу в них народилася дитина із поросячим хвостиком. Амаранта померла. Щодо дитини здійснюється пророцтво цигана: «Останнього в роду з’їдять мурахи».

Ауреліано розшифрував записи на старих пергаментах, дізнався про історію роду і таємницю свого народження, а в цей час, як і зазначено в рукописах, вихор змітав Макондо з лиця землі. Перед смертю Ауреліано відкривається пророцтво, згідно з яким усе, що записано, ніколи більше не повториться, «бо тим родам людським, які приречені на сто років самотності, не судилося з’являтися на землі двічі». Життєві історії усіх героїв завершуються самотністю, у тому числі й самотньою смертю, і все Макондо постає в романі самотнім.

Коментарі:
  1. 9 месяцев ago
  2. 9 месяцев ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *