Сутність та значення Великого розселення слов’ян

Велике розселення слов’ян у VI—VII ст:  сутність та значення

До Великого переселення народів слов’яни проживали досить далеко від кордонів Римської імперії. В різних історичних джерелах слов’яни згадуються під іменем венедів, антів або склавинів. Візантійські автори Йордан, Прокопій Кесарійський, Маврикій Стратег описують слов’ян як багатолюдний народ, який оселився на Балканах та вів постійні війни з Візантійською Імперією.

Достеменно відомо, що батьківщиною слов’ян був регіон від Вісли та Карпат на заході до Середнього Подніпров’я на сході та від Прип’яті на півночі до Дністра та Південного Бугу на півдні. Найбільш відомими в Україні археологічними культурами давніх слов’ян були зарубинецька, пшеворська та зубрицька культури.

У другій половині II ст. н. е. через територію слов’ян пройшли германські племена готів, вандалів, гепідів, що викликало нове переселення слов’ян до Наддніпрянщини, Нижнього Думаю. Найбільш відомою археологічною культурою того часу була черняхівська культура. У той час слов’яни були залежними від готського племінного союзу. Їх становище змінилося тільки після перемоги гунів над готами.

У V-ст. відбувався процес масового розселення слов’ян у Європі. Вони просуваються у Верхнє Подніпров’я, до верхів’я Оки, уздовж Дунаю до кордонів Візантійської імперії та вздовж берегів Балтики

Племена слов’ян займалися орним землеробством. Землю обробляли ралом або сохою. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, які збирали серпами. Із зерна варили каші, випікали хлібні коржі. Також слов’яни розводили корів, кіз, овець, коней, биків. Рибальство, полювання та бортництво (збір меду диких бджіл) були допоміжними заняттями. Слов’яни могли обробляти метал та виготовляти різні залізні інструменти, побутові речі, зброю, прикраси. Жінки ткали вовняні, лляні та конопляні тканини, виробляли глиняний посуд.

У період Великого переселення народів у слов’ян відбувався перехід від родової общини до патріархальної сім’ї. У слов’янському суспільстві формується соціальна верхівка (старійшини та князі). В окремих історичних джерелах згадується, що у слов’ян існувало домашнє рабство. У такому становищі могли перебувати захоплені у полон іноземці, які через деякий час могли за викуп стати вільними.

Поступово серед слов’ян формуються союзи племен. Наймогутнішим з них став Антський племінний союз (Антське царство). Він існував у ІІ— першій половині IV ст. у басейнах річок Дніпра та Дністра. Сусідами антів на заході були споріднені слов’янські племена — склавини. У антів, які були досвідченими воїнами, поступово сформувалася дружина, яку очолював вождь. Найбільш відомим антським вождем, або, як його називають історичні джерела, «королем», був Бус (Бож). Анти спільно з готами брали активну участь у війнах проти римлян. Однак у 375 р Бус, його сини та десятки старійшин, потрапивши в полон до готів, загинули. У VІ ст анти ведуть війни з Візантійською імперією (Балканські війни) та поступово переселяються на узбережжя Думаю та на Балкани.

У середині VI ст. після вторгнення аварів анти та склавини вели війни з цими кочовиками. Після поразки у 602 р. від аварів Антське царство розпадається, а самі анти поступово зникли з теренів України.

Слов’яни були язичниками — обожнювали різні сили природи. Головними богами слов’ян були Велес (покровитель худоби), Ярило (бог весняного рівнодення), Дажбог (бог Сонця), Стрибог (бог вітру), Симаргл (бог рослинності та грунтів), Перун (бог грому), Лада (богиня гармонії та любові). Східні слов’яни заклали підвали для формування у подальшому українського народу.

Висновок. Велике переселення народів сприяло активації переселенського руху слов’ян у Європі. Поступово у слов’янському середовищі формувалися основи військово-політичних об’єднань (союзів ), яскравим прикладом яких був Антський племінний союз.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *