“Тарас Бульба” короткий переказ повісті допоможе згадати основні події твору Миколи Гоголя. Дуже скорочено твір “Тарас Бульба” не розповість про душевні переживання головних героїв.
“Тарас Бульба” переказ стисло
До старого козацького полковника Тараса Бульби приїжджають після випуску з Київської академії два його сини – Остап і Андрій. Два дужих молодці, здорові та міцні, обличчя яких ще не торкалася бритва, збентежені зустріччю з батьком, який жартує над їх одягом недавніх семінаристів. Старший, Остап, не витримує глузувань батька: «Хоч ти мені й батька, а як будеш сміятися, то, їй-Богу, поколоброджу!» І батько з сином, замість привітання після довгої розлуки, зовсім не на жарт мутузять один одного стусанами. Бліда, худенька і добра мати намагається напоумити буйного свого чоловіка, який вже і сам зупиняється, задоволений, що випробував сина. Бульба хоче таким же чином «привітати» і молодшого, але того вже обіймає матір, захищаючи від батька.
З нагоди приїзду синів Тарас Бульба скликає всіх сотників і всю військову старшину і оголошує про своє рішення послати Остапа й Андрія на Січ, бо немає кращої науки для молодого козака, як Запорізька Січ. При вигляді молодої сили синів спалахує військовий дух і самого Тараса, і він вирішується їхати разом з ними, щоб представити їх усім старим своїм товаришам. Бідна мати всю ніч сидить над сплячими дітьми, не заплющуючи очей, бажаючи, щоб ніч тягнулася якомога довше. Її милих синів беруть від неї; беруть для того, щоб їй не побачити їх ніколи! Вранці, після благословення, зневірену від горя матір ледве відривають від дітей і забирають в хату.
Три вершники їдуть мовчки. Старий Тарас згадує своє буйне життя, сльоза застигає в очах, посивіла голова понура. Остап, що має суворий і твердий характер, хоча і став жорсткішим за роки навчання в бурсі, зберіг в собі природну доброту і розчулений сльозами своєї бідної матері. Одне тільки це його бентежить і змушує задумливо опустити голову. Андрій також важко переживає прощання з матір’ю і рідним домом, але його думки зайняті спогадами про прекрасну полячку, яку він зустрів перед самим від’їздом з Києва. Тоді Андрій зумів пробратися в спальню до красуні через трубу каміна, стукіт у двері змусив полячку заховати молодого козака під ліжко. Татарка, служниця панночки, як тільки пройшло занепокоєння, вивела Андрія в сад, де він ледь врятувався від челяді, що прокинулася. Прекрасну полячку він ще раз бачив в костелі, незабаром вона поїхала – і зараз, потупивши очі в гриву коня свого, він думав про неї.
Після довгої дороги Січ зустрічає Тараса із синами своїм розгульним життям – ознакою запорізької волі. Козаки не люблять витрачати час на військові вправи, збираючи бойовий досвід лише в запалі битв. Остап і Андрій кидаються з усією палкістю юнаків у це розгульне море. Але старому Тарасові не по душі дозвільне життя – не до такої діяльності хоче готувати він своїх синів. Зустрівшись з усіма своїми товаришами, він все придумує, як підняти запорожців у похід, щоб не витрачати козацьку завзятість на безнастанне бенкетування і п’яні веселощі. Він умовляє козаків переобрати кошового, який тримається миру з ворогами козацтва. Новий кошовий під напором найбільш войовничих козаків, і насамперед Тараса, намагається знайти обгрунтування для вигідного походу на Туреччину, але під впливом прибулих з України козаків, які розповіли про утиски польських панів і жидів-орендарів над народом України, військо одностайно вирішує йти на Польщу, щоб помститися за все зло та ганьбу православної віри. Таким чином, війна набуває народно-визвольний характер.
І скоро весь польський південний захід стає здобиччю страху, що біжить наперед слуху: «Запорожці! Показалися запорожці! »В один місяць в битвах змужніли молоді козаки, і старому Тарасові любо бачити, що обидва його сини – серед перших. Козацьке військо намагається взяти місто Дубно, де багато скарбу й багатих обивателів, але зустрічають запеклий опір гарнізону і жителів. Козаки осаджують місто і чекають, коли в ньому почнеться голод. Від безділля запорожці спустошують околиці, випалюють беззахисні села та неприбрані хліба. Молодим, особливо синам Тараса, не подобається таке життя. Старий Бульба заспокоює їх, обіцяючи незабаром жаркі сутички. В одну з темних ночей Андрія будить від сну дивна істота, схожа на привид. Це татарка, служниця тієї самої полячки, в яку закоханий Андрій. Татарка пошепки розповідає, що панночка – в місті, вона бачила Андрія з міського валу і просить його прийти до неї або хоча б передати шматок хліба для вмираючої матері. Андрий навантажує мішки хлібом, скільки може винести, і по підземному ходу татарка веде його в місто. Зустрівшись зі своєю коханою, він відрікається від батька і брата, товаришів і вітчизни: «Вітчизна є те, що шукає душа наша, що миліше для неї всього. Вітчизна моя – ти ». Андрий залишається з панночкою, щоб захищати її до останнього подиху від колишніх співтоваришів своїх.
Польські війська, прислані в підкріплення оточеним, проходять в місто повз п’яних козаків, багатьох перебивши сплячими, багатьох полонивши. Ця подія озлобляє козаків, що вирішують продовжити облогу до кінця. Тарас, розшукуючи зниклого сина, отримує страшне підтвердження зради Андрія.
Поляки влаштовують вилазки, але козаки поки ще успішно їх відбивають. З Січі приходить звістка, що за відсутності головної сили татари напали на останок козаків і полонили їх, захопивши скарбницю. Козацьке військо під Дубном ділиться надвоє – половина йде на виручку скарбниці і товаришів, половина залишається продовжувати облогу. Тарас, очоливши облогове військо, вимовляє палку промову на славу товариства.
Поляки дізнаються про ослаблення ворога і виступають з міста для рішучої сутички. Серед них і Андрій. Тарас Бульба наказує козакам заманити його до лісу і там, зустрівшись з Андрієм лицем до лиця, вбиває сина, який і перед смертю вимовляє одне слово – ім’я прекрасної панночки. Підкріплення прибуває до поляків, і вони розбивають запорожців. Остап полонений, пораненого Тараса, рятуючи від погоні, привозять у Січ.
Оговтавшись від ран, Тарас вмовляє Янкеля потайки переправити його до Варшави, щоб там спробувати викупити Остапа. Тарас присутній при страшній страти сина на міській площі. Жоден стогін НЕ виривається під тортурами з грудей Остапа, лише перед смертю волає: «Батьку! де ти! Чи чуєш ти? “-” Чую! »- Відповідає над натовпом Тарас. Його кидаються ловити, але Тараса вже й слід прохолов.
Сто двадцять тисяч козаків, серед яких і полк Тараса Бульби, піднімаються в похід проти поляків. Навіть самі козаки помічають надмірну лютість і жорстокість Тараса по відношенню до ворога. Так мстить він за смерть сина. Розгромлений польський гетьман Микола Потоцький клятвено присягає не завдавати надалі ніякої образи козацькому воїнству. Один тільки полковник Бульба не погоджується на такий світ, запевняючи товаришів, що прощені ляхи не стануть тримати свого слова. І він веде свій полк. Збувається його пророцтво – зібравшись з силами, поляки віроломно нападають на козаків і розбивають їх.
А Тарас гуляє по всій Польщі зі своїм полком, продовжуючи мстити за смерть Остапа і товаришів своїх, безжально знищуючи все живе.
П’ять полків під проводом того самого Потоцького наздоганяють, нарешті, полк Тараса, що став на відпочинок у старій розваленій фортеці на березі Дністра. Чотири дні триває бій. Козаки, що вижили, пробиваються, але старий отаман зупиняється шукати в траві свою люльку, і його наздоганяють гайдуки. Залізними ланцюгами прив’язують Тараса до дуба, прибивають цвяхами руки і розкладають під ним багаття. Перед смертю встигає Тарас крикнути товаришам, щоб спускалися вони до Челнах, які зверху бачить він, і йшли від погоні по річці. І в останню страшну хвилину передрікає старий отаман об’єднання руських земель, погибель ворогам їх і перемогу православної віри.
Козаки йдуть від погоні, дружно гребуть веслами й говорять про свого отамана.
дякую
дякую за вашу роботу