Терміни: Наддніпрянська Україна у 19 ст

Терміни та поняття

Наддніпрянська Україна у 19 ст

Братство тарасівців — укр. таємна о-ція. Створена влітку 1891 (за іншими даними 1892) на могилі Тараса Шевченка у Каневі (тепер Черкаська обл.). Засновниками були укр. студенти І. Липа, В. Боровик, М. Базькевич, М. Байздренко, згодом увійшли М. Міхновський, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та ін. Осн. ідейні засади о-ції були викладені у «Декларації віри молодих українців» (опублікована в квітні 1893 у львівській газеті «Правда»). Гол. завдання — б-ба за нац. визволення укр. народу, досягнення повної автономії усіх поневолених народів Рос. імперії. Тарасівці розгорнули широку діяльність з пропаганди своїх ідей серед молоді, селянства і робітництва. До літа 1893 їхнім осн. центром був Харків, але після арештів став Київ. Осередки Б. т. діяли у багатьох містах України до 1898. Під впливом їхніх ідей було засновано Загальну укр. безпартійну лем. о-цію (1897) і Рев. укр. партію (1900).

Валуєвський циркуляр — таємне розпорядження рос. уряду від 20.07.1863 про заборону друкування книг укр. мовою. Автором був міністр внутр. справ Росії П. Валуєв, відомий своєю заявою, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Циркуляр забороняв друкувати укр. мовою шкільні підручники, науково-популярні та реліг. видання. Фактично припинилося друкування і худ. л-ри. Наступним кроком рос. влади, що посилював русифікацію, став Емський указ 1876.

Громади — о-ції укр. інтелігенції у другій половині ХІХ-на поч. XX ст., які вели нац.-культ. та гром.-політ. діяльність. Існували таємно в Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Херсоні та ін. укр. містах. Перша виникла наприкінці 50-х рр. XIX ст. у Петербурзі, до складу якої входили Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко та ін. Діяльність Г. в Україні продовжувалася до Лютневої революції 1917.

Громадівський рух — укр. рух 60-90-х рр. XIX ст., в основі якого була діяльність напівлегальних непартійних об’єднань, які називали громадами. Центром г. р. в Україні став Київ, очолив його В. Антонович, мела — підвищити культ.-осв. рівень укр. народу шляхом поширення шкіл і друкування книг. Громадівці започаткували видання укр. преси («Основа» у Петербурзі), збирали кошти на видання укр. л-ри, створення укр. підручників, організовували недільні та щоденні школи для дорослих, поширювали літ. твори укр. письменників тощо.

Демографічний бум (демографічний вибух; від гр. «народ» і «пишу, креслю, зображую», а також англ. «гуркіт, шум») — стрімке зростання кількості населення. Характерний для України в другій половині XIX ст.

Державні селяни — стан селян в Україні та Росії у ХVІІІ-ХІХ ст. Вважалися особисто вільними, за користування землею платили ренту і виконували натуральну повинність. У XIX ст. д. с. становили близько 45 % селянства. 1866 за ними було закріплено земельні наділи за сплату оброку. Отримали право на земельну влаенісгь за викуп 1886.

Деспотія (від гр. «володар, самодержець») — форма самодержавної влади, необмежена монархія, що характеризується крайньою централізацією, повним свавіллям і жорстокістю влади та безправністю населення; країна, якою править деспот.

Емський  указ (Емський акт) розпорядження рос. уряду, спрямоване на придушення укр. к-ри, підписано рос. імператором Олександром II 18(30).05.1876 у м. Емсі (Німеччина). Доповнював осн. положення Валуєвського циркуляру 1863. Е. у. забороняй ввозити на територію Рос. імперії з-за кордону укр. книги, укр. мовою видавати оригінальні твори та робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театр. вистави і публічні читання, не допускати викладання укр. мовою у початкових школах, вилучити з бібліотек книги укр. мовою. На підставі указу було закрито Південно-Західним відділ Рос. географічною т-ва у Києві, припинено видання «Кієвского тєлєрафа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київською ун-ту. М. Драгоманов на Паризькому літ. конгресі 1878 різко засудив Е. у. Він гальмував розвиток укр. к-ри та нац.-визв. руху, хоча повністю його припинити не міг.

Земства — всестанові органи місцевого самоврядування у Рос. імперії, виникли згідно із земською реформою 1864. До 1911 не поширювалися на Правобережну Україну.

«Кісвскій тєлєграф» — гром.-політ, літ. газета, заснована 1859 у Києві письменником О.-А. фон Юнком. З 1874 стала неофіційним органом київської Громади. Навколо газети гуртувалися найвидатніші нац.-культ, діячі України. Після ухвалення Емського указу друкований орган 1 (13).()6.1876 був закритий.

Лібералізм (від лат. «вільний») — політ. й ідеологічна течія, яка обстоює свободу підприємництва, парламентський лад, дем. права і свободи особи.

Ліберальна демократія (від лат. «вільний» і гр. «народовладдя») — система держ. управління, яка побудована на засадах конституційного ладу.

Лояльність (від фр. «вірний, чесний») — дотримання рамок законності, часом лише формально; коректність, доброзичливе ставлення до когось, чогось.

Малоросійство — комплекс провінціалізму серед частини укр. громадянства, зумовлений тривалим перебуванням України у складі Рос. імперії. М. знаходить свій вияв у байдужому, а то й негативному ставленні до укр. нац.-держ. традицій та прагнень, а часто й активній підтримці рос. к-ри та великодержавницької політики.

Міська дума — виборний розпорядчий орган міського самоврядування в Рос. імперії. Заснована 1785 «Жалуваною грамотою містам» на засадах станового представництва. Виконавчим органом думи була міська управа на чолі з міським головою. Міська реформа 1870 замість станового представництва встановила обрання терміном на 4 роки гласних (членів) м. д. на основі майнового цензу. Більшість міського населення було позбавлено виборчих прав. Міське самоврядування перебувало в залежності від урядової адміністрації.

Модернізація (від фр. «оновлення, осучаснення») — оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог.

«Народна воля» — таємна рев. о-ція народників-терористів, що виникла у серпні 1879 після розколу «Землі та волі». Серед провідних членів о-ції були вихідці з України А. Желябов, О. Михайлов, М. Кибальчич та інші. Народовольці діяли і у кількох містах України. Після вбивства членами «Н. в.» імператора Олександра II 1(12).03.1881 більшість членів була заарештована. Спроби відродити о-цію успіху не мали. Представники укр. народницького руху переважно не підтримували «Н. в.». М. Драгоманов написав кілька статей, у яких критикував використання о-цією методів терору.

Народництво — ідеологія та гром.-політ. рух, що охопив вихідців із дворянства і різночинців Рос. імперії у 60-80-х рр. XIX ст. Представники цього напряму виражали інтереси селянської демократії, поєднуючи ради-кально-буржуазно-демократичну і антифеодальну програму з ідеалами утопічного соціалізму. Найвідомішими ідеологами н. були М. Бакунін, П. Лавров і П. Ткачов. Численні о-ції різних напрямів рос. народників діяли і в Україні. У Києві існував гурток «чайковців» (1872-1874), «Київська комуна» (1873-1874). 1875-1876 найбільшу активність виявив гурток «пд. бунтарів» (Я. Стефанович, В. Дебогорій-Мокрієвич та ін.), який 1877 намагався організувати повстання («Чигиринська змова»). Рух 1879 розколовся на «Народну волю» і «Чорний переділ». Гол. увагу народовольці почали приділяти терору, а чорнопередільці частково приєдналися до них, а частково емігрували за кордон. У 80-х рр. народницький рух був розгромлений. До лав рос. народників належало чимало українців (Д. Лизогуб, М. Кибальчич, С. Перовська та ін.), але вони майже не цікавилися нац. прагненнями українців. Народники мали вплив на укр. к-ру другої половини XIX ст., наприклад, письменників Панаса Мирного, М. Коцюбинського, І. Карпенка-Карого, П. Грабовського. Укр. народники здійснили спробу організуватися у радикальній політ, площині, як «Братство тарасівців».

Недільні школи — безплатні загальноосвітні або професійно-технічні школи у другій половині XIX — на початку XX ст. Вони працювали у недільні та святкові дні. Першу школу відкрито у Києві 11.10.1859, а всього їх було у місті 5. Існували у Полтаві, Одесі, Харкові, Чернігові та ін. містах, всього 68 н. ш. на 1860. Навчання велося укр. мовою. Цим школам сприяли X. Алчевська, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Кониський, П. Чубинський. 1862 рос. уряд закрив н. ш., а деякі їхні організатори зазнали переслідувань. Свою діяльність н. ш. почали відновлювати у 70-х рр. XIX ст.

Недоїмки — борг селян перед державою; несплачені вчасно у повному обсязі податки чи ін. обов’язкові платежі.

Нігілізм (від лат. «ніщо, нічого») — 1) заперечення усталених сусп. норм, ідеалів, принципів, законів, авторитетів, традицій тощо. 2) Течія гром. думки в Рос. імперії 60-х рр. XIX ст., яка поширилася в середовищі різночинців і була спрямована проти традицій і устоїв дворянського с-ва.

«Основа» — укр. сусп.-політ. і наук.-літ. щомісячний журнал, який виходив з січня 1861 до жовтня 1862 у Петербурзі. Частина матеріалів друкувалася рос. мовою. Видавцями були В. Білозерський (редакюр), М, Костомаров, П. Куліш та ін. «О.» обстоювала право укр. нації на вільний і всебічний розниток. У часописі друкувалися твори худ. л-рн. праці з історії, публіцистика, критика тощо. Авторами були найвидатніші укр. письменники та науковці. «О.» як перше укр. періодичне видання в Рос. імперії мала вел. вплив на розвиток л-ри, науки за мистецтва, сприяла зростанню нац.-визв. руху в Україні.

Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства — фактично самостійне наук. т-во, створене у Києві 13(25).02.1873 з метою вивчення географії, етнографії, економіки та статистики України. Першим головою був Г. Ґалаґан, згодом — В. Антонович. У роботі т-ва брали участь Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський. Видали два томи «Записок» (1874-1875), ряд зб. фольклору. З 1874 почалося переслідування т-ва рос. шовіністами. На підставі Емського акту 1876 у червні цього ж року рос. уряд ліквідував о-цію.

Польське повстання 1863-1864 рр. — нац.-визв. повстання поляків проти Рос. імперії. Розпочалося 10(22).01.1863 на заклик Центр. нац. комітету, який у лютому звернувся до укр. селян із закликом приєднатися до повстання. Проте селяни не підтримали його, не поділяючи зазіхань польської шляхти на укр. землі. З осені 1863 повстання очолював генерал Р. Траугутт, але рос. керівництво в особі М. Муравйова і Ф. Берга вдалося до жорстоких репресій і терору, одночасно проводячи селянську реформу на вигідніших для селян умовах, ніж в ін. землях імперії. До вересня 1864 повстання придушили. П. п. сприяло зростанню нац. самосвідомості поляків.

Радикалізм (від лат. «корінний») — 1) обстоювання і вжиття крайніх, рішучих методів і дій у розв’язанні будь-яких питань, насамперед політ., прагнення докорінних змін; 2) політ. течія, прихильники якої силовими методами вимагали рішучого проведення дем. реформ.

Різночинці (від укр. «люди різного чину і звання») — вихідці з різних станів (духовенства, купців, міщан, селянства, дрібного чиновництва тощо), представники дем. руху Росії XIX ст. Переважно займалися розумовою працею. Серед них було багато противників самодержавства.

Російські реформи другої половини XIX ст — реформи, проведені імператором Олександром II у 1860-70-х рр. Найголовнішою була селянська реформа, розпочата підписанням Маніфесту і Положення про скасування кріпосного права від 19.02.1861. Проводилася фінансова реформа, законом 1862 все управління грошовим господарством перейшло до міністерства фінансів. У 1864 було проведено земську (крім Правобережної України, там земства запроваджені лише в 1911), судову (зробила судочинство незалежною сферою) й осв. (запровадження класичних і реальних гімназій, після закінчення яких можна було стати студентом класичних унтів і політехнічних ін-тів) реформи. 1865 уряд реорганізував цензурні установи. Міська реформа 1870 встановила обрання терміном на чотири роки гласних міської думи на основі майнового цензу. Статут про військ. повинність 1874 ліквідував рекрутські набори й започаткував загальну військ. повинність для всіх чоловіків, що досягли 21 року. Реформи 60-70-х рр. XIX ст. не знайшли належного розвитку через неорганізованість сусп. сил, що давало можливість самодержавству зберегти недоторканною політ. систему. Разом з тим вони дали поштовх для прискорення екон. розвитку країни.

Соціал-демократія (від лат. «товариський, громадський, суспільний» і гр. «народовладдя») — політ. течія в суч. міжнародному робітничому русі, що виступає з позицій реформізму; загальна назва соц. партій, що виникли в другій половині XIX ст.

Соціалізм (від лат. «суспільний») — ідеологія та практика, що ставить за мету досягнення сусп. устрою, який характеризується усуспільненням усіх засобів виробництва, о-цією виробництва і розподілом продуктів виробництва, декларуванням скасування класової структури с-ва, знищення експлуатації людини людиною й утвердження соціальної справедливості. Сучасна філос. й політ, думка визнала утопічність багатьох положень с.

Тимчасовозобов’язані селяни — категорія колишніх поміщицьких селян у Наддніпрянській Україні, звільнених від кріпосної залежності у 1861, але не переведених на викуп. За користування землею такі селяни н надалі виконували феод, повинності на користь поміщика. Поступово їх кількість зменшувалася (1881 у Харківській губернії з усіх селян було 2,3% т. с.). У грудні 1881 було видано закон про обов’язковий викуп земельних наділів таких селян з 1.01.1883.

Хлопоманство (від польського «селянин») — народницько-культурна течія укр. інтелігенції у Правобережній Україні в 1850-60-х рр., яка прагнула до зближення з народом. Цей рух виник серед студентів Київського ун-ту, які походили з полонізованих шляхетських родин (В. Антонович, П. Житецький, К. Михальчук, Б. Познанський, Т. Рильський, П. Чубинський). Ідеологом течії був В. Антонович, який сформулював його осн. програмні засади. Хлопомани відкидали рев. методи б-би і своєю єдиною метою проголошували просвіту народу, діяли чітко в межах закону. З 1859 вони були активними членами Київської громади, допомагали засновувати недільні школи, дописували до «Основи». Влітку організовували мандрівки Україною відомі як «ходіння в народ». Членів руху несправедливо звинуватили в участі у польському повстанні 1863-1864. Репресії змусили їх припинити діяльність, однак вони продовжували активну участь у роботі Київської громади, але вже без організаційного оформлення.

Чигиринська змова — невдала спроба укр. народників підняти селянське повстання у Чигиринському повіті Київської губ. 1877. Члени гуртка «Південних бунтарів» В. Дебогорій-Мокрієвич, Я. Стефанович, Л. Дейч, І. Бохановський вирішили використати бунтарські настрої місцевих селян для о-ції вел. повстання, діючи при цьому нібито від імені царя, оскільки селяни вірили в його допомогу. Однак наприкінці 1876 гурток «Південних бунтарів» розпався. Я. Стефанович привіз чигиринським селянам складені ним самим «Височайшу таємну грамоту» і текст «Обряду священної присяги», які нібито передав для них цар. У документах пропонувалося створити нелегальну о-цію «Таємна дружина», підняти повстання і заволодіти всією землею. До середини літа 1877 в о-ції було бл. однієї тисячі селян. У червні 1877 «Таємна дружина» була розкрита, майже всіх її учасників було заарештовано. Я. Стефанович, Л. Дейч, І. Бохановський, яким загрожувала смертна кара, в ніч на 27.05.1878 втекли з київської Лук’янівської в’язниці.

Шовінізм (від прізвища вояка наполеонівської армії Ніколя Шовена, який став відомим під час єгипетського походу 1798-1799 активною підтримкою завойовницької політики Наполеона 1) — політика, що полягає у войовничій проповіді нац. винятковості, «обраності» одних і цькування ін. націй, нац. чванства, розпалюванні нац. ворожнечі й ненависті. Терміном «ш.» називають різні вияви нац. нетерпимості — іт. фашизм, нім. націонал-соціалізм. Одним із них с расизм. У рад. л-рі був поширений термін «великодержавний ш.» — ідеологія і політика правлячих верств нації, яка посідає в багатонаціональній державі панівне (держ.) становище. 1н. народи в такій державі зазнають дискримінації. Прикладом такої держави є Рос. імперія та її спадкоємець СРСР, де укр. нація зазнавала шовіністичних переслідувань.

Читайте тему «НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.» щоб детальніше вивчити тему.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *