Терміни та поняття
Український державотворчий процес (1918-1920 рр.)
Акт Злуки — проголошення об’єднання двох укр. держав — УНР і ЗУНР — 22 січня 1919 у Києві. Продемонстрував прагнення укр. народу до соборності.
Анархізм (від гр. «безвладдя») — 1) сусп.-політ. течія, що заперечує будь-яку політ. владу, проголошує метою знищення держави та заміну будь-яких форм примусу влади вільною і добровільною асоціацією громадян. Склалася у 40-60-х рр. XIX ст. У сучасних умовах — різновид лівого екстремізму; 2) невизнання авторитету, порядку, дисципліни, стихійність, неорганізованість, сваволя.
Берестейський мир (Брестський мир) — мирний договір між УНР, з одного боку, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією (Туреччиною), Болгарією, з другого боку, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську). Від імені УНР підписав Олександр Севрюк. Текст договору складався з 10 статей. Кордон між УНР і Австро-Угорщиною установлювався по лінії довоєнних кордонів Рос. імперії й Авсгро-Угощини. Кордон з Польщею проходив так, що Холмщина, Гіідляшшя і Надсяння визнано за землі, які повинні увійти до складу УНР. Б. м. регулював госп. відносини та взаємний обмін товарів між УНР і країнами Четверного союзу. Додатковою умовою договору був пункт про надання Центр, державами збройної допомоги УНР у б-бі проти більшовиків і позика укр. урядові в розмірі 1 млрд карбованців. Була ухвалена також таємна декларація між УНР і Австро-Угощиною, за умовами якої Сх. Галичина і Буковина об’єднувалися в один коронний край. Укладення Б. м. стало блискучою перемогою молодої укр. дипломатії та першим актом визнання України як не залежної держави у новітній час.
Боротьбисти (Українськії партія соціалістів-революціонерів (боротьбистів), УПСР(б); Українська комуністична партія (боротьбистів), УКІІ(б)) – укр. політ. партія, яку створили ліві есери в березні 1919. Ще в травні 1918 УІІСР розкололася. Ліва частина (Василь Блакитний, Гнат Михайличенко, Олександр Шумський та ін.) стояли на позиції більшовиків і ставили за мету сприяти розгортанню соц. революції в Україні. Друкований орган — газета «Боротьба», від якої й походить назва партії. У серпні 1919 відбулося об’єднання б. з незалежними лівими укр. соціал-демократами, партія отримала назву УКІІ(б). Партія стояла на позиціях націоиал-комуиізму, була впливовою і досить численною, налічувала понад 15 тис. членів. Б. співпрацювали з більшовиками, але ті відмовили їм у рівному представництві у Всеукрревкомі та у збереженні окремої укр. Червоної армії. В. Ленін, розуміючи, що існування партії становить небезпеку для більшовиків, обіцяв «незалежність» УСРР, і в березні 1920 з допомогою Комінтерну схилив УКП(б) до саморозпуску і злиття з КП(б)У, в яку було прийнято близько 4 тис. колишніх б. Вони відіграли значну роль у період українізації. У 1930-х рр. більшість з них була репресована.
Варшавський договір 1920 р. — угода між УНР і Польщею, укладена у квітні 1920 у Варшаві. За умовами договору польський уряд визнавав незалежність УНР і Директорію на чолі з Симоном Петлюрою як верховну владу в державі; українсько-польський кордон було визначено по лінії, яка проходила по р. Збруч, далі вздовж східної межі Рівенського повіту до р. Прип’яті. Складовою частиною договору були політ., торговельно-економічна (21 квітня) і військ. (24 квітня) конвенції. Угода передбачала початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ на території України. Умови В. д. привели до суттєвих розходжень серед укр. політ, сил. Труднощі польсько-радянської війни 1920 змусили польський уряд визнати УСРР і укласти з нею Ризький мирний договір, фактично ліквідувавши наслідки В. д.
«Воєнний комунізм» — соціально-економічна політика більшовиків в УСРР періоду 1919-1921. Полягаву більшовицькому насильстві в екон., політ. і соціальній сферах, що викликало масовий опір населення. Характеризувався встановленням прод. розкладки (диктатури), забороною торгівлі, націоналізацією всіх підприємств, згортанням грошового обігу, загальною трудовою повинністю. У зв’язку з масовими повстаннями більшовицька влада у березні 1921 проголосила заміну продрозкладки продподатком, що означало перехід від «в. к.» до непу.
Галицька соціалістична радянська республіка (ГСРР) — маріонеткове терит. утворення, проголошене 15 липня 1920 Галревкомом на частині західноукраїнських земель під час польсько-радянської війни 1920. Після відступу Червоної армії з території Галичини 23 вересня 1920 вона припинила своє існування.
Галицький революційний комітет (Галревком) — найвищий орган рад. влади в Сх. Галичині, з 15 липня 1920 — тимчасовий робітничо-селянський уряд так званої ГСРР. Місце перебування — Тернопіль. Сформований 8 липня 1920 у Харкові за директивами моск. більшовицького керівництва. Голова — В. Затонський. Припинив існування 21 вересня 1920 у зв’язку з відступом Червоної армії з території Сх. Галичини.
Галицько-Буковинський курінь січових стрільців — укр. військ. частина, сформована наприкінці 1917 у Києві переважно з колишніх полонених австроугорської армії, які були українцями. 18-19 листопада 1917 полковник Роман Дашкевич відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровільців-галичан, які поклали поч. куреню. Поступово кількість особового складу зростала, командувачем став полковник Євген Коновалець. На поч. 1918 відділ було перейменовано на Курінь Січових Стрільців, який незабаром став однією з найкращих частин армії УНР, відзначився у багатьох боях 1918-1919.
Гетьманат — гетьманський держ. устрій в Україні за часів П. Скоропадського (29 квітня-14 грудня 1918).
Гетьманський переворот — захоплення влади прихильниками Павла Скоропадського 29.04.1918 при підтримці нім. військ, скасування УНР і утворення Укр. Держави.
Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР — найвищий виконавчий і- розпорядчий орган держ. влади ЗУНР-ЗОУНР. Створений Укр. Нац. Радою у Львові 9.11.1918, голова — Кость Левицький. 4.01.1919 у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) уряд було переобрано, його очолив Сидір Голубович. 9.06.1919 було ухвалено рішення про передачу всієї військ, та цивільної влади Євгенові Петрушевичу і надання йому диктаторських повноважень. З 1.08.1920 у Відні було сформовано закордонний (екзильний) уряд Диктатора, який ставив собі за мету домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами. Внаслідок рішення Ради послів держав Антанти від 14.03.1923 про приєднання території Сх. Галичини до Польської держави уряд ЗУНР 15.03.1923 припинив своє існування.
Диктатор ЗОУНР-ЗУНР — титул Євгена Петрушевича, наданий йому 9.06.1919 Президією Виділу Укр. Нац. Ради ЗОУНР. В умовах загрози воєнної поразки і остаточної втрати державності вся повнота військ, та цивільної влади передавалася Диктаторові ЗОУНР. Євген Петрушевич склав свої повноваження 15.03.1923 після рішення Ради послів держав Антанти про належність Сх. Галичини до Польщі.
Диктатура (від лат. «диктую, наказую») — нічим не обмежена влада особи, групи, класу, організована в максимально жорстку пірамідальну структуру, яка забезпечує негайне виконання політ, волі верховної влади.
Директорія (від лат. «управління, керівництво») — колегіальний орган виконавчої влади, який складається з декількох осіб.
Директорія УНР — тимчасовий орган держ. влади УНР, створена 14 листопада 1918 у Києві спочатку як тимчасовий верховний орган для о-ції антигетьманського повстання, згодом — як найвищий держ. орган УНР, склад — Володимир Винниченко (голова), Опанас Андрієвський, Андрій Макаренко, Симон Петлюра, Федір Швець. Після проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 членом Директорії УНР став Євген Петрушевич. 11 лютого 1919 Володимир Винниченко вийшов зі складу органу, який очолив Симон Петлюра. 4 травня 1919 вийшов зі складу Директори УНР Опанас Андрієвський. Євген Петрушевич займався тільки справами Галичини. 15 листопада 1919 було ухвалено рішення про скасування повноважень Федора Швеця й Андрія Макаренка. Правовий статус існування Директорії як найвищої влади УНР у складі однієї особи регулював закон “Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР». Наприкінці 1920 Директорія УІІР втратила контроль над територією України.
Другий зимовий похід (Листопадовий рейд) — остання спроба укр. нац.-держ. сил збройним шляхом завоювати незалежність України в ході нац.-визв. змагань 1917-1921. Армія, що його здійснювала, складалася з трьох груп: Волинська. Бессарабська і Подільська з командувачами Юрій Тютюнник, Андрій Гулий-Гуленко і Микола Палій, пізніше Сергій Чорний. Загальне командування здійснював генерал Юрій Тютюнник. Дві групи здійснили походи, але невдовзі повернулися за кордон. Найбільша Волинська група йшла на Київ, але зазнала невдачі під Базаром.
Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР) — назва ЗУНР після об’єднання з УНР у 1919-1920 рр. 22 січня 1919 було урочисто проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. 24 січня Трудовий Конгрес України затвердив Акт Злуки і ухвалив «Закон про форму української влади», згідно з яким ЗУНР було перейменовано в ЗОУНР. З поч. 1920 уряд ЗОУНР в еміграції та його делегація на переговорах у Парижі відновили вживання попередньої назви — ЗУНР.
Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) — укр. держава, створена у листопаді 1918 на західноукраїнських землях, які входили до Австро-Угорської імперії. У ніч на 1 листопада 1918 загони УСС на чолі з Дмитром Вітовським зайняли всі найважливіші установи у Львові і фактично установили укр. владу в укр. державі. 9 листопада 1918 було утворено тимчасовий виконавчий орган, який 13 листопада 1918 був перетворений на уряд — Держ. Секретаріат. Цього ж дня булим затверджені Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву — ЗУНР. Закон визначав територію держави, яка включала укр. етнічні землі (Галичину, Буковину і Закарпаття), близько 70 тис. квадратних кілометрів з населенням понад 6 мільйонів осіб. 22 січня 1919 у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. Згідно з законом «Про форму влади в Україні» ЗУНР отримала назву ЗОУНР. На поч. 1920 назва ЗУНР була відновлена. 1919-1923 ряд міжнародних документів закріпили окупацію територій ЗУНР Польщею, Чехо-Словаччиною та Румунією.
Зимові походи армії УНР — див. Перший зимовий похід і Другий зимовий похід.
«Київська катастрофа» (від укр. «Київська» і гр. «переворот, кінець, загибель») — надзвичайно важке становище армії УНР восени 1919 після втрати Києва 31 серпня 1919.
Комітети бідноти, комбіди (від лат. «доручаю» і укр. «бідноти») — опорні пункти більшовиків на селі, знаряддя у б-бі із заможними верствами населення, на що наголошується й у назві, цим органам передавалася вся повнота влади до створення системи рад, але й після цього вони існували, будучи паралельною владою на селі, з 1920 — комітети незаможних селян (комнезами, КНС).
Комуністична партія (більшовиків) України, КП(б)У — частина Рос. ком. партії (більшовиків), з 1925 до 1952 — Всесоюзної ком. партії (більшовиків), що об’єднувала осередки останньої в межах України, керувала всіма ділянками сусп. життя, посідаючи абсолютну владу. Ідеологічно грунтувалася на марксизмі-ленінізмі, проголошувала своєю метою побудову ком. с-ва. Виникла на першому з’їзді 5-12 липня 1918 у Москві, де підтиском особисто В. Леніна КП(б)У проголосила себе частиною РКП(б), яка підпорядковується її ЦК. На той час у партії українців було 7 %. Першим керівником став Георгій (Юрій) П’ятаков.
Листопадове повстання 1918 р. (Листопадовий Зрив, Листопадовий Чин) — укр. нац.-визв. повстання, що відбулося в ніч на перше листопада 1918 у Львові, внаслідок якого було утворено ЗУНР. Керував діями укр. частин, які нараховували 1500 вояків і 60 старшин, Дмитро Вітовський.
«Лінія Керзона» — умовна назва лінії, яку Найвища рада держав Антанти ухваленням «Декларації Верховної ради союзних і об’єднаних держав з приводу сх. кордону Польщі» визнала 8 грудня 1919 сх. кордоном Польської держави. Вона не відповідала етнічним кордонам Польщі, залишаючи за нею укр. етнічні території Лемківщину, Надсяння, Підляшшя, Холмщину. 12 липня 1920 міністр закордонних справ Вел. Британії Джордж Керзон направив більшовицькому урядові ноту з пропозицією припинити наступ Червоної армії на цій лінії (звідси назва «Л. К.»). За рішенням Ялтинської конференції 1945 вона була покладена в основу післявоєнного польсько-радянського розмежування. 16 серпня 1945 договір між СРСР і Польщею у Москві установив кордон прибл. по цій лінії, укр. етнічні землі опинилися у складі Польщі.
Мотовилівський бій 1918 р. — бій між військами Директорії УНР і гетьманськими частинами Павла Скоропадського в р-ні станції Мотовилівка під Києвом. Тривав цілий день 18 листопада 1918, надвечір частини Січових стрільців під командуванням сотника Осипа Думіна прорвали оборону противника і захопили Васильків. Гетьманські війська, зазнавши значних втрат, відсіупили у напрямі Києва. Внаслідок перемоги військ Директорії УНР у М. б. через деякий час на території України було встановлено владу Директорії, відновлено УНР.
Націоналізація (від лат. «народ») — перехід приватної власності у власність держави чи с-ва землі, пром. підприємств, банків, транспорту тощо.
Отаманщнна – явище в нац. русі періоду Укр. революції анархічного характеру; причинами її були як традиційні селянські настрої, так і більшовицька агітація, швидко розклала армію Директорії, не дала можливості їм дати відсіч Червоній армії, навести порядок в Україні. Місцеві отамани не визнавали ніякої центр. влади, захищали лише групові чи терит. інтереси, що й призвело до о. Ці отамани мали різноманітні напрями, гол. з них — Григор’єв, Зелений, Тютюнник, Струк, Ангел — командували досить значними військами, але не під єдиним командиром.
Перший зимовий похід — визначний бойовий рейд військових з’єднань армії УНР по тилах більшовицьких військ і денікінців з шостого грудня 1919 до шостого травня 1920. Бойова група, що його здійснювала, складалася з трьох дивізій; Запорізька, Київська і Волинська з такими командувачами-генералами: Андрій Гулий-Гуленко, Юрій Тютюнник і Олександр Загродський. Загальне командування здійснював генерал Михайло Омелянович-Павленко. Під час нього було подолано дві з половиною тисячі кілометрів по Центр. Україні. Загальна кількість його учасників сягала близько десяти тисяч бійців. Він успішно закінчився 6.05.1920. в р-ні Ямполя (тепер Хмельницька обл.).
Продовольча диктатура (від укр. «продовольча» і лат. «диктую, наказую») — більшовицька політика стосовно продовольства 1919-1921, установлена, щоб забезпечити продовольством Росію; будувалася на принципах «воєнного комунізму», як і в Росії, установлена спеціальним декретом ВУЦВК 12.04.1919, за яким заборонялася приватна торгівля, що було одним з осн. складників, оголошувалася державна монополія на найважливіші прод. товари, ними розпоряджалися лише держ. органи, наркомат продовольства був єдиним органом, який мав право заготовляти і розподіляти прод. товари, звичайно, за «класовим принципом».
Продовольча розкладка (продозкладка) — здача зерна, крім необхідного мінімуму (посівний фонд, хліб для харчування членів родини і фураж), селянами державі за встановленими нею цінами, на практиці переважно більшовицька влада забирала (продзагони) весь хліб без будь-якого відшкодування, елемент прод. диктатури, важлива складова політики «воєнного комунізму». Назва походить від того, що хліб та ін. продовольство, який більшовицька влада збиралася конфіскувати у селян, розкладали на багатих і середніх селян, проводилася рад. владою 1919-1921.
Продовольчі загони (прозагони) — спеціальні військ. загони для заготівлі продовольства 1919-1921, складова частина більшовицької прод. диктатури. Ком. прод. органи, які були розташовані переважно у містах, у проведенні хлібозаготівель спиралися на комбіди та на них. Продзагони формувалися у вел. пром. центрах України та Росії. Саме вони здійснювали продрозкладку, хоча використовували і регулярну армію.
Рада Народних Комісарів України (РНК УСРР 1919-1937, РНК УРСР 1937-1946) — найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади України 1919-1946, рад. уряд в Україні, Раднарком. Попередниками його був Нар. секретаріат і Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який і було 29 січня 1919 реорганізовано в РНК УСРР.
Революційні комітети (ревкомн) — надзвичайні органи влади, створені більшовиками на місцях після захоплення влади, цим органам була передана влада на місцях до проведення виборів, а часто і після їх проведення.
Репресії (від лат. «придушення») — каральні заходи, утиски, переслідування, вжиті держ. органами, заходи держ. примусу.
Ризький мир — угода між Польщею, з одного боку, і рад. Росією і рад. Україною, з другого боку, від 18 березня 1921, за якою Польща визнавала УСРР, а Зах. Україна і Зах. Білорусія увійшли до складу Польщі. Перекреслював Варшавську угоду квітня 1920.
Соборність України — ідея об’єднання в єдиний держ. устрій усіх етнічних укр. земель. Про це писав Павло Чубинський у творі, який став нац. гімном, Микола Міхновський у праці «Самостійна Україна» та ін. Уперше ідея була здійснена в підписаному 22 січня 1919 Акті Злуки (Соборності) між УНР і ЗУНР. На згадку про цю подію 22 січня в Україні — День Соборності.
Тимчасовий робітничо-селянський уряд України — рад. уряд в Україні. Створений 28 листопада 1918 у Курську, під безпосереднім контролем Москви, для узаконення прямої інтервенції рад. Росії проти України. Голова — Георгій П’ятаков. Після захоплення більшовицькою армією Слобожанщини переїхав до Харкова. З 6 січня 1919 почав вживати назву УСРР. 25 січня 1919 проголосив необхідність об’єднання УСРР з рад. Росією на засадах «соц. федерації». За наказом В. Леніна уряд наприкінці січня 1919 очолив Християн Раковський, який реорганізував його за рос. зразком, 29 січня 1919 відбулося перейменування уряду на РНК УСРР.
Трудовий Конгрес України (ТКУ, Конгрес трудового народу України, Всеукраїнський трудовий конгрес) — найвищий тимчасовий законодавчий орган УНР у період Директорії. Проходив у Києві 23-28 січня 1919 (вибори відбулися 12-15 січня 1919). На момент відкриття Конгресу прибуло 400 делегатів (згодом — ще частина делегатів). 23 січня 1919 ТКУ затвердив ухвалу Укр. Нац. Ради ЗУНР і Універсал Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу. На наступних пленарних засіданнях Конгрес заслухав звіти Директорії (Володимир Винииченко), уряду (Володимир Чехівський), Гол. отамана Симона Петлюри. 28 січня делегати ТКУ затвердили резолюцію про владу як проект тимчасової конституції України. До наступної сесії Конгресу верховна влада і оборона держави доручалися Директорії УНР. Протягом весни-літа 1919 ТКУ поступово втрачав вплив на держ. життя УНР. 11 липня 1919 під головуванням Семена Вітика була прийнята постанова про припинення діяльності комісій ТКУ.
Українська академія наук (УАН; Всеукраїнська академія наук, ВУАНІ; АН УРСР; Національна академія наук України, НАНУ) одна а провідних наук. установ свіТу за своїм інтелектуальним і матеріальним потенціалом. Закон про заснування УАН і наказ про призначення першого складу академіків (12 осіб) були підписані гетьманом Павлом Скоропадським 14 листопада 1918. 27 листопада 1918 першим президентом УАН обраний Володимир Вернадський. Наступними президентами Академії наук України були Микола Василенко (1921 1922), Орест Левицький (1422), Володимир Липський (1922-1928), Данило Заболотний (1928 -1929), Олександр Богомолець (1930-1946). Олександр Палладін (1946-1962), Борис Патон (з 1962). Майже до кінця 1920-х рр. ВУАН зберігала певну автономність, проте з 1929 через зміну процедури виборів і посилення репресій влада повністю взяла під свій контроль її діяльність. Після досягнення незалежності Україною НАНУ вперше стала справді самоврядною о-цією з правами власності на матеріальну базу, якою вона користувалася. Перед ученими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися вел. перспективи творчої праці.
Українська Галицька армія (УГА), Галицька армія — збройні сили ЗУНР, існували в 1918-1919, перший командувач — Михайло Омелянович-Павленко (з грудня 1918). Почали створюватися з листопада 1918 як Галицька армія (назва до 6 листопада 1919), основу склали частини, які брали участь у Листопадовому повстанні 1918 та два бойові курені Легіону УСС. З листопада 1918 до липня 1919. Галицька армія вела нерівну б-бу з військами Польщі. У січні 1919 за ініціативою начальника штабу Євгена Мишковського проведена реорганізація армії. У червні 1919 Галицьку армію очолив Олександр Греков, під керівництвом якого було проведено славну Чортківську офензиву. 6 липня 1919 військо очолив Мирон Тарнавський, 6 листопада 1919 він змушений був підписати договір з армією Антона Денікіна, який проіснував недовго. Була укладена угода з Червоною армією і утворена Червона Укр. Галицька армія (ЧУГА). Більшість ЧУГА наприкінці 1920 перейшла на бік українсько-польських військ. решту більшовики заарештували і практично всіх знищили. УГА перестала існувати.
Українська Держава — офіційна назва гетьманського держ. устрою під керівництвом Павла Скоропадського, який існував в Україні у квітні-грудні 1918. Установлена в результаті перевороту 29 квітня 1918 з допомогою нім. окупаційних військ, тому гетьманська політика і була зорієнтована на Німеччину. Павлові Скоропадському належала абсолютна влада, але назвати необмеженою монархією її навряд чи можна. За час існування У. Д. як мала успіхи в екон. і нац. політиці, так і невдачі. Поразка Німеччини у Першій світ. війні остаточно підірвала позиції гетьмана, він зробив спробу переорієнтуватись на небільшовицьку Росію, але вже 14 листопада 1918 почалося повстання проти Павла Скоропадського, яке організувала Директорія. Через місяць повстання перемогло. Гетьман зрікся влади і незабаром виїхав до Німеччини. У. Д. перестала існувати.
Українська комуністична партія (УКП, популярна назва — укапісти) — укр. партія ком. спрямування, утворена на установчому з’їзді 22-25 січня 1920. УКП вважала, що укр. революція, на відміну від революції в Росії, не могла перерости з бурж.-дем. революції в соц., не завершивши нац.-визв. б-би укр. народу. Хоча партія не була масовою (близько 3 тис. членів), вона у б-бі з КП(б)У була ідейно сильною, оскільки походила з соціал-демократії (ліва частина УСДРП). Найвідоміші діячі — Михайло Ткаченко, Юрій Мазуренко, Андрій Річицький (голова), Юрій Лапчинський та ін. 1924 УКП під тиском КП(б)У «самоліквідувапася», остаточно у 1925. Значна частина її членів увійшла до КП(б)У, а в 1930-х рр. більшість з них була репресована.
Українська Національна Рада ЗУНР (Укрнацрада, УНРада) — найвищий законодавчий орган ЗУНР — ЗОУНР. Створена 18 жовтня 1918 у Львові як Конституанта (Конституційні Збори) укр. народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 УНРада ухвалила постанову про утворення Укр. держави на укр. територіях Австро-Угорщини. Її президентом став Євген Петрушевич. Кілька членів УНРади були серед організаторів Листопадового повстання 1918. 9 листопада 1918 Укрнацрада утворила виконавчий орган — Раду державних секретарів (згодом — Держ. Секретаріат). 13 листопада 1918 УНРада ухвалила Тимчасовий Осн. закон про державну самостійність укр. земель колишньої Австро-Угорської монархії, який проголошував утворення ЗУНР. Наприкінці листопада — на поч. грудня 1918 р. у Галичині проведено додаткові вибори від гром. о-цій повітів і вел. міст. Повний склад УНРади нараховував близько 150 осіб, у сесіях брати участь переважно близько 130 депутатів. З січня 1919 вона прийняла Ухвалу про Злуку ЗУНР з УНР. Після Злуки ЗУНР отримала назву ЗОУНР із забезпеченням повної терит. автономії. 15 квітня 1919 УНРада ухвалила закони про скликання Сойму ЗОУНР та про вибори до нього. 9 червня 1919 у Запіщиках Президія виділу Укради і Рада держ. секретарів спільною постановою передали свої конституційні повноваження диктатору Євгенові Петрушевичу. Після окупації Галичини Польщею окремі делегації Укради засідали у Відні та Львові 1919-1923.
Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) — штучна форма державності, що існувала в Україні 1917-1991. Являла собою сурогат нац. державності. Проголошена 12 (25) грудня 1917 у Харкові, який зайняли рос. більшовицькі війська, під назвою «Укр. Нар. Республіка». У березні-квітні 1918 ліквідована армією УНР і німецько-австрійськими військами. 6 січня 1919 після другої окупації укр. земель більшовицькими рос. військами встановлена нова назва за аналогією з рад. Росією — Укр. Соц. Рад. Республіка (УСРР). 10 березня 1919 ухвалена перша конституція псевдодержави. УСРР з’явилася за волею більшовиків з метою послаблення нац.-визв. руху, однак її поява свідчила про те, що ком. влада на відміну від царської визнала існування укр. народу і була змушена миритися з існуванням укр. нац. державності (хоча в дуже усіченому вигляді). За конституцією рад. України, ухваленої у січні 1937 установлювався ін. порядок означень в офіційній назві держави: Укр. Рад. Соц. Республіка (УРСР). Ця назва залишилася незмінною до 24 серпня 1991, коли Верховна Рада проголосила Акт незалежності України.
Український національний союз (УНС) — координаційний осередок укр. політ. партій, професійних і культ. о-цій, опозиційних до правління гетьмана Павла Скоропадського. Організований на поч. серпня 1918 на основі УНДС після виходу УДХП і вступу до нього лівих партій. Включав УСДРП, УПСС, УПСФ, УПСР, Союз залізничників, «Просвіту» та ін. партії й о-ції. УНС виступав за встановлення самостійної дем. укр. республіки Головою союзу був Андрій Ніковський, а з 18 вересня 1918 — Володимир Винниченко. Мав філії у ряді міст України. В умовах політ. кризи 24 жовтня 1918 Павло Скоропадський погодився на включення до складу уряду п’ятьох міністрів, запропонованих УНС. 14 листопада 1918 був створений новий уряд на чолі з Сергієм Гербелем і гетьман видав «Грамоту» про вступ України у федеративний зв’язок з майбутньою небільшовицькою Росією. Тоді ж на засіданні УНС було створено Директорію, яка оголосила повстання проти гетьманського режиму з метою відновлення УНР. Після падіння Гетьманату УНС очолював Микита Шаповал (листопад 1918 — січень 1919).
Червоний терор (від укр. «червоний» і лат. «страх, жах») — офіційна політика придушення політ. і потенційних противників насильницькими методами, яку здійснювали більшовики в роки громадянської війни (в Україні — у часи Укр. революції 1917-1921). Ініціатором і натхненником масового терору був В. Ленін. Він переконав своїх соратників у необхідності застосування «найжорстокішого рев. терору». 7(20). 12.1917 створено спеціальний орган — Всеросійська надзвичайна комісія для б-би з контрреволюцією, спекуляцією та саботажем (рос. абревіатура ВЧК). 5.09.1918 РНК ухвалив постанову про ч. т., яка надавала насильницькій політиці офіційного, держ. характеру. Дослідники вважають, що жертвами більшовицького терору стали сотні тисяч осіб, значна частина з них — в Україні.
Чортківська офензива (від назви районного центру Тернопільської обл. та лат. «контрнаступ, наступ, прорив, пролом») — наступальна операція Галицької армії 7-28 червня 1919 з метою розгрому угруповань ворога у р-ні Чорткова і визволення всієї території ЗУНР. Вел. роль у ній відіграв штаб Мирона Тарнавського, корпус під командуванням якого брав найактивнішу участь у її здійсненні, загальне командування Галицькою армією з 9 червня 1919 очолював генерал Олександр Греков. У ході Ч. о. військо ЗУНР звільнило Тернопіль, Бережани, Золочів, вийшло на підступи до Львова. Але брак зброї, боєприпасів і військ, спорядження, відсутність допомоги з боку армії УНР, яка сама потребувала підтримки для боїв з більшовиками, нерівні сили змусили Галицьку армію відступити під тиском численнішого і краще забезпеченого польського війська.
Читайте тему “Український державотворчий процес (1918-1920 рр.)”, щоб детальніше вивчити матеріал для підготовки до ЗНО з історії України.