Терміни: Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії у другій половині 19 ст

Терміни та поняття

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ АВСТРІЙСЬКОЇ (АВСТРО-УГОРСЬКОЇ) ІМПЕРІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Кооперація (від лат. «той, що співробітничає) —- добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом госп. діяльності.

Москвофіли (русофіли) — представники мовно-літературної і сусп.-політ. течії серед укр. населення Галичини, Буковини та Закарпаття у середині ХІХ-30-х рр. XX ст. Відстоювали нац.-культ., а згодом держ.-політ. єдність з рос. народом і Рос. імперією. Осн. передумовою виникнення москвофільства була втрата укр. народом власної державності, іноземне поневолення, родробленість і відособленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень нац. самосвідомості нар. мас. Першим пропагандистом «загальноросійських» ідей у Галичині був ідеолог панславізму М. Погодін. Відомими м. стали Д. Зубрицький, Я. Головацькнй, І. Гушалевнч та ін., які певний час мали досить значний вплив на сусп. життя Зах. України (мали політ, орган Руську раду, чимало преси було в їхніх руках). На поч. 80-х рр. XIX ст. було доведено, що м. перетворилися на платних агентів рос. царизму. В умовах кризи власної ідеології та зміцнення позицій народовців галицькі м. стали на позиції повної нац.-поліг. єдності з Росією.

Народна рада —укр. політ. о-ція в Галичині, заснована 24.10.1885 у Львові народовцями під проводом Ю. Романчука. Стояла на позиціях єдності галицьких і наддніпрянських українців та окремішності укр. народу від поляків і росіян, вимагала поділу Галичини на укр. та польську частини. Друкованими органами були газети «Батьківщина» і «Діло». 1899 Нар. рада виступила одним із засновників УНДП.

Народовці — сусп.-політ. течія серед молодої західноукраїнської інтелігенції, що виникла в 60-х рр. XIX ст. в Галичині. Сформувалася на противагу москвофільству. Н. виникли під впливом діяльності «Руської трійці», Кирило-Мефодіївського братства, творчості Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Вони виходили з того, що українці — це окрема нація, яка проживала на території від Карпат до Кавказу, виступали за єдність всіх укр. земель та розвиток єдиної укр. мови. До н. належали переважно представники укр. інтелігенції, які хотіли пробудити нац. свідомість укр. молоді. Вони створили «Просвіту» (1868), Літ. т-во ім. Т. Шевченка (1873), політ. о-цію Нар. раду (1885). 1890 значна частина н. об’єдналася в РУРП, яка засудила політику «нової ери», що її тоді ж розпочала група на чолі з Ю. Романчуком. Він 1894 відійшов від угодовства і перейшов до опозиції, 1899 разом з більшістю н. і частиною радикалів створив УНДП. Під впливом українців Галичини народовецький рух поширився на Буковині (Ю. Федькович, О. Попович) та Закарпатті (А. Волошин).

Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ) — наук.-культ. гром. о-ція, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук. Засноване у Львові в грудні 1873 як Літ.-Наук. т-во ім. Т. Шевченка, з 1892 — НТШ. Період найбільшого розвитку розпочався 1894 з переїздом до Львова Михайла Грушевського (1897-1913 — голова т-ва). Вел. роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли Іван Франко та Володимир Гнатюк. Окрім укр. учених у склад т-ва 1903-1914 рр. було прийнято 19 чужоземців зі світ, іменем (Альфред Єнсен, Александр Брюкнер, Олексій Шахматов та ін.), згодом закордонними членами НТШ були Макс Планк, Альберт Ейнштейн тощо. Всього з 1899 до 1939 НТШ нараховувало 333 дійсні члени (з них бл. третини — закордонні члени). Наук. доробок т-ва з 1873 до 1939 становив 1172 томи різних видань. Після окупації Зах. України Червоною армією НТШ «добровільно» самоліквідувалося. Члени т-ва відновили його діяльність за кордоном з 1947. У жовтні 1989 відновлено НТШ у Львові.

«Нова ера» — компроміс, поліпшення стосунків між українцями народовського напряму і поляками в Галичині у 1890-1894. Суть поступок полягала у визнанні галицьких українців окремим народом. У відповідь на лояльність українців до австр. влади вона мала однаково прихильно ставитися до поляків та українців. Передбачалося надання українцям певної кількості місць в австр. парламенті та галицькому сеймі, відкриття трьох укр. гімназій, збільшення кількості укр. кафедр у Львівському ун-ті та ін. поступки. Після цього була проголошена «н. е.» у відносинах народовців з урядом і польською шляхтою. Була виконана лише частина з передбачених заходів. Обидві сторони відмовилися від «новоерівської» політики уже 1894.

Партія (від лат. «частина, розділ; група однодумців») — політ. о-ція, яка об’єднує на умовах членства найактивнішу частину с-ва, виражає і захищає його ідеологію, політ. цілі (закріплені у програмі), політ, волю своїх членів і прихильників, має матеріальні засоби, органи інформації. Гол. завданнями є участь у визначенні політ, курсу держави, виробленні держ. політики, формування органів влади і місцевого самоврядування, представництво в їх складі. П. мас стійку структуру і постійний характер діяльності. Першою укр. політ. п. вважається РУРП, що виникла у Галичині в 1890. На Наддніпрянській Україні першою було засновано РУП (1900). їх розквіт припадає на 1917-1920. За рад. часів політ, система України характеризувалася однопартійністю, а керівна роль ком. п. була закріплена законодавством. 1989-1991 багатопартійність відроджується. Нині в Україні налічується понад 200 п.

«Просвіта» — укр. культ.-осв. т-во, засноване у Львові групою народовців 8 грудня 1868. Осн. завданням т-ва стало сприяння просвіті укр. народу в культ., нац.-політ. та екон. напрямках. 1939 мережею філій і читалень «П.» було охоплено 85 % західноукраїнських земель (83 філії, 3075 читалень, 360 тис. членів). У вересні 1939 її діяльність була припинена рад. владою. На Наддніпрянщині засновувати подібні т-ва стало можливим лише під час революції 1905-1907. 1917-1922. «П.» стали центрами укр. нац. життя на центр, і сх. укр. землях. Більшовицькою владою 1922 понад 4 тис. філій «П.» було ліквідовано. У лютому 1989 було створено Т-во укр. мови ім. Тараса Шевченка, яке з вересня 1990 називається ТУМ «П.» ім. Тараса Шевченка.

Руська рада — 1) гром.-політ. о-ція москвофільською спрямування 1870-1914 у Галичині. Заснована у Львові для продовження традицій Гол. руської ради, але майже відразу потрапила під вплив москвофілів. Процес над галицькими русофілами 1883 виявив повну проросійську орієнтацію лідерів о-ції в Галичині. Це примусило народовців припинити співпрацю з Р. р. і створити 1885 власну політ. о-цію — Нар. раду. Через нечисельність і слабку активність не відігравала значної ролі у політ. житті Галичини; 2) політ. о-ція на Буковині, що існувала 1870-1923. Заснована у Чернівцях членами «Руської бесіди». Спочатку була під впливом москвофілів, з 1885 провідну роль стали відігравати народовці. 1904-1914 роботою о-ції керував С. Смаль-Стоцький.

Русько-Українська радикальна партія (РУРП) — перша укр. політ. партія. Утворена 1890 у Львові. Згодом називалася Укр. радикальна партія (УРП), а з 1926 — Укр. соціалістично-радикальна партія (УСРП). Лідерами були Іван Франко (до 1899), Михайло Павлик (до 1914), Микола Лагодинський (1914-1919), Лев Бачинський (1926-1930), Іван Макух (1930-1939). Після розколу РУРП 1899 частина її членів увійшла до складу новоорганізованих УНДП і УСДП. Діячі партії відіграли значну роль в о-ції селянських страйків у Галичині 1902 (В’ячеслав Будзиновський), січового руху (Кирило Трильовський), посідали провідні пости в уряді ЗУНР (Лев Бачинський, Дмитро Вітовський, Іван Макух).

Страхова компанія — фінансова установа, яка створює за рахунок своїх вкладників спеціальний фонд для покриття збитків клієнтів від нещасних випадків на основі спільної домовленості.

Трудова міграція (від укр. «трудовий» і лат. «виселяюсь, переселяюсь») — переселення, переміщення населення, пов’язане зі зміною місця проживання, зокрема переселення з батьківщини в ін. країну на постійне проживання чи на тривалий термін, зумовлене екон. причинами. Укр. еміграція була частиною світ, міграційного процесу. Вона спричинила масове розселення українців у світі та формування укр. діаспор у країнах світу.

Українофіли (від «Україна» і гр. «любити») — прихильники проукраїнського напряму в галицькій політиці, противники москвофілів. У широкому розумінні — віддані Україні люди.

Українська національно-демократична партія (УНДП) — провідна укр. політ. партія у Галичині на поч. XX ст. Утворилася внаслідок злиття національно-радикального крила РУРП і народовців — членів Нар. ради. Установчий з’їзд відбувся 26 грудня 1899 у Львові. Серед провідних членів партії були Юліан Романчук (голова), Кость Левицький (секретар, з 1907 — голова), Михайло Грушевський, Євген Левицький, Іван Франко. Друкованим органом партії був тижневик «Свобода» (1897-1939). Нова політ, структура поєднала в собі широку організаційну мережу народовців та інтелектуальні надбання укр. радикалів. УНДП стала першою реальною силою, що змогла протистояти польському націоналістичному натиску в Галичині. Постулат політ. незалежності розглядався як віддалена перспектива. Центр. місце в програмі займала автономістська ідея. 1918 партія відіграла важливу роль у творенні ЗУНР.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) — легальна реформістська соц. партія, що діяла в Галичині та Буковині у складі Австро-Угорщини як одна з автономних секцій Соціал-демократичної робітничої партії Австрії. Стояла на позиціях незалежності та соборності України. Значного впливу в сусп.-політ. житті не мала. Створена у Львові 17 вересня 1899 частиною політиків, які вийшли з УРП (С. Вітик, М. Ганкевич, Ю. Бачинський та ін.). УСДП під час Першої світ, війни взяла участь у діяльності ГУР, пізніше — ЗУР. Члени партії входили до УНРади, урядів Директорії УНР.

Читайте тему «Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії у другій половині 19 ст«, щоб розширити свої знання.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *