«Тигролови» образ родини Сірків

Образ Сірків в романі «Тигролови» уособлює Україну. Родина Сірків  пам’ятає свою батьківщину, хоча вони опинилися на чужині, проте змогли зберегти свій «український» світ, сповнений моральної чистоти та гармонії. Сірки  — люди горді та сильні, їх загартувала сувора природа. Атмосфера в родині, що врятувала  Григорія, світла і добра, тут він знаходить справжній домашній затишок. Родина Сірків має незвичне заняття  —  вони виловлюють тигрів в тайзі. Вони вступають в двобій з цими сильними та гордими тваринами, достойними супротивниками, і виходять переможцями.

Характеристика родини Сірків «Тигролови»

Сірки переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали тигроловами.

Старий Сірко відповідально ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе, щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.
Батько родини підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе, не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину, «по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до праці. 

Мати у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері доброзичливості, взаємоповаги.

Мати родини — вперше постає перед очима Григорія в національному одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.

Сім’я Сірків керується законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників, святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося, стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі завжди мають щастя».

родина сыркыв тигролови

Цитатна характеристика героїв родини «Тигролови»

Дід → Григорію:

«Я ще не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата».

«За битого база платить одну тисячу лиш, а за живого і щоб без найменшого ґанжу — 12–15 тис. крб, та все крамом. Ми з того й живем».

Григорій про Сірків:

«Оце і все господа. І вона одна тут на великому просторі. А ці люди, що в них він жив, навіть охороняли його».

Про Сірківну:

«Недарма-бо в такім краю, забившись на кінець світу, та після всіх злигоднів, в тяжкому змаганні з цією дикою природою так збереглась. Їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий. Такий, як у всіх матерів там, за двадцять тисяч кілометрів звідси».

Сірківна:

«В сміливих щастя завжди є!.. От хоч би й ми. Приїхали сюди… Боже! Яка страшна і дика пуща була! Чужа чужина… А бач, оббулися… І дивись — зажили ж як потім! А пущі здолали, і край скрили, ще й залюднили. І звикли, полюбили. А нові діти народились — це вже їхня батьківщина тута…». «Всередині хата вибілена, ще й розмальована по-нашому, а зокола — вигляд сибірський або поліщуцький… Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. Тут рай був, а не край, як для робочого. І ліс, і золото, і риба, і земля хліб родить, і ягода всяка, і все — бери тільки. Лишень треба рук. А народ наш робочий».

«Це була наша друга Україна, нова Україна, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринославка, Переяславка тощо».

Зовнішність Сірка:

«Не дід, а вусатий дідуган, дебелий, високий, черновидий, волохаті груди випинаються з білої пазухи. На ногах їчаги, на голові пропотілий кашкет, ватяні штани на нім, дарма що така спека, при боці мисливський ніж, а коло сідла в перед-нього коня приторочена гвинтівка».

Сірко:

«Як на промисел рушати, то найперше — треба зброю в порядку мати».

Морози і Сірки:

«Гора з горою не сходиться… А два роди навіть в такім океані, в таких безмежних нетрищах не змогли розминутися». «Весело пили, за традицією, за козацьким звичаєм… І орудували щелепами так, як тільки в тайзі можуть орудувати при вовчих зубах і при вовчому, хижому апетитові… Їш — не їш, молотили, стирали все, як на жорнах…»

Сірко:

«Щастя, як трясця, як нападе, не скоро покине».

Сірки святкували Різдво, як з діда-прадіда велося: з кутею на Святвечір і з усіма тим зворушливим і романтичним ритуалом, що такий пам’ятний Григорієві з дитинства».

«Проти ночі кішок не стежать».

Характеристика образу Наталки «Тигролови»

Мати та дочка — уособлення добра, краси, злагоди. Наталка — смілива, горда, мужня і рішуча. Вона не боїться тайгових труднощів. Вона здатна пожертвувати своїм життям заради коханого. Наталка І. Багряного продовжує галерею жіночих образів, сильних і рішучих, здатних вершити великі справи.)

образ наталки тигролови

Цитатна характеристика Наталки «Тигролови»

Портрет:

«Така ж хороша та бистроока, із стрічкою над чолом, і юна, смаглява від сонця, … ставна та горда і заразом насмішкувата…»

Григорій про Наталку:

«Ось вона, козача кров! І ось вона — найвищий вияв не тільки жінки, а й квітуча — і така сувора, гартована і гонориста».

«Чемність для неї така ж вродлива риса, як і краса. …безтурботна, моторна».

Григорій про Наталку:

«Дивна вона, ця дівчина… Вона навіть не розуміла, яка вона чарівна. …така, як ота рослина дивна, що ти її торкнеш рукою, а вона аж повернеться і напустить тонюсіньких колючок у руку. І це дівчина — звіроловка, переможниця страхіть усяких! Як та дика коза, що боїться, щоб її не впіймали, і не дається навіть підступити».

Мати про дочку:

«І в кого вона тільки вдалася? Їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з собаками… І пре туди, куди й чоловік не насмілиться. Звели їй до відьми в зуби залізти — і полізе. Їй би треба хлопцем родитись».

Григорій:

«Яке треба мати вухо, щоб за дві години ходу почути крізь нетрі собачий гавкіт, та ще й упізнати, що то Заливай, а не інший який. Вража дівчина, вона як коза». «Яка запальна! Хижа! Ні, не хижа,— дикунка. От. І в ній кров бурхає так, як і в кожної тварини тут, як у пантери, чи в рисі, чи в тигра».

«Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу, ця дівчина. Поєднання дівочої краси та чар з дикістю май-же первісною, неприступною». «Дивовижна, химерна дівчина!»

«Як що заволоділо її серцем, то вже край».

«У Наталки був хороший, сильний голос. Вона вела свою партію, як прошву золоту шила. Сміливо, щиро, як і все робила так. І аж луна котилася та завмирала ген десь на Голубій паді, і замовкали нетрі, коли вона виводила».

Григорій:

«Вона — дитя ще незайманого спокою. Наталка! Гола і дивна, як мавка лісова».

«Псувала іноді полювання, але нітрохи тим не журилась. Вона була навіть смілива, як дитина, бо їй, либонь, невідоме було почуття страху. Лише Григорія вона боялась». «Химерна, незрозуміла дівчина!»

«Горда, як королева, буйна, як вітер; радісна, як сонце; мерехтіла очима і сміялась, закинувши голову, махала рукою туди, до вершечка кедра… Королева!! Ось вона справжня, свавільна, і горда, і прекрасна, як богиня… І чиста, як богиня».

Характеристика образу Грицька «Тигролови»

Грицько, Сірків син, став для втікача другом і братом, навчив мисливських премудростей. Так само як і батьки, мовчки й делікатно підтримував Многогрішного. Молодий Сірко — вправний мисливець і звіролов, сміливий, з великою повагою ставиться до батьків, шанує традиції й звичаї козацького роду.

Портретна характеристика Грицька: «Високий, як батько, дебелий красень. Молодий — років 25. На ньому військовий, старенький френч. На ногах ічаги, на голові набакир кепка, а з-під неї буйний чуб кучерявиться. При боці — ніж, а за плечем новенький дробовик».

образ грицька тигролов

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *