«Тінь Сізіфа» Ліна Костенко

Вірш ТІНЬ СІЗІФА Ліни Костенко розповідає про тяжку працю поетів.

ТІНЬ СІЗІФА Ліна Костенко

В корчах і в кручах умирають міфи.
Чугайстер щез. Покаялись нявки.
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
тябричим вгору камінь-рюкзаки.
Руді стежки роз’їдені дощами.
З крутих плаїв зриваємся, йдемо.
У сьоме небо вийдемо з гущавин,
задавлені гранітними трюмо.
Цей мисник днів — мальовані тарелі,
ця тінь Сізіфа — потойбічний гість,
в столицях меду, в райдугах форелі,
у гіркоті покинутих обійсть.
Ми — гості бджіл. Посидим па бенкетах,
у кріслах пнів, на покуті проваль,—
Попович Женя, Мефістофель в кедах,
і мавки в шортах. І моя печаль.
І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,
горбата тінь, трагічна тінь сторіч.
Лілові хмари іван-чаю
пливуть над прірвами у ніч…
Тут буде твердо душу відіспати.
Сидить Сізіф і журиться, біда.
І п’є за нас шампанські водоспади
потік гірський, веселий тамада.
Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
“Вже краще йти до Бога пасти вівці,
ніж на Вкраїні камінь цей тягти”.

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.
Для глядачів тут сцена закрута,
де чорний беркут з крилами наопашки
хребет землі до сонця поверта.
А ми йдемо, де швидше, де поволі.
Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…
І камінь в прірву котиться з-під ніг…

Поет, за визначенням Ліни Костенко, – це не просто людина, це Сізіф сьогодення, який тягне вгору камінь. Теонімічна концептуальна метафора, на якій ґрунтується вірш «Тінь Сізіфа», знімає протиріччя між сакральним і профанним часом:

В корчах і в кручах умирають міфи…
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
Тябричим вгору камінь-рюкзаки

«Потойбічний гість» Сізіф, довічно покараний богами, змінює часопросторову реальність і починає разом із нами долати труднощі людського життя. У метафорі роль актуалізатора нової семантики античного теоніма виконує особовий займенник ми, підсилений незвичною для міфічного імені формою множини. Теонім, вжитий у предикативній функції (ми – Сізіфи), наближається до конотонімів- апелятивів, хоча зберігає написання з великої літери. Емоційне забарвлення фокусного імені підсилює атрибутивне означення «подряпані», яке має іронічний відтінок: життя, ніби попереджає Ліна Костенко, – це вузька кам’яниста стежка, що веде угору, ніхто не може здолати її без «подряпин»:

А ми йдемо, де швидше, де поволі.
Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…
І камінь в прірву котиться з-під ніг…

Вірші Ліни Костенко популярні не лише в Україні, а й у всьому світі та перекладені багатьма мовами.

Якщо Ви маєте або можете зробити аналіз вірша ТІНЬ СІЗІФА Ліни Костенко лишайте інформацію в коментарях.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *