«Тиша морська» Леся Українка

Вірш Лесі Українки «Тиша морська»

В  час  гарячий  полудневий  
Виглядаю  у  вiконце:  
Ясне  небо,  ясне  море,  
Яснi  хмарки,  ясне  сонце.  

Певно,  се  країна  свiтла  
Та  злотистої  блакитi,  
Певно,  тут  не  чули  зроду,  
Що  бува  негода  в  свiтi!  

Тиша  в  морi…  педве-ледве  
Колихає  море  хвилi;  
Не  колишуться  од  вiтру  
На  човнах  вiтрила  бiлi.  

З  тихим  плескотом  на  берег  
Рине  хвилечка  перлиста;  
Править  хтось  малим  човенцем,  
В’ється  стежечка  злотиста.  

Править  хтось  малим  човенцем,  
Стиха  весла  пiдiймає,  
I  здається,  що  з  весельця  
Щире  золото  спадає.  

Як  би  я  тепер  хотiла  
У  мале  човенце  сiсти  
I  далеко  на  схiд  сонця  
Золотим  шляхом  поплисти!  

 Попливла  б  я  на  схiд  сонця,  
А  вiд  сходу  до  заходу,  
Тим  шляхом,  що  проложило  
Ясне  сонце  через  воду.  

 Не  страшнi  для  мене  вiтри,  
Нi  пiдводнй  камiння,  —  
Я  про  них  би  й  не  згадала  
В  краю  вiчного  промiння.  

Євпаторiя  
1890,  16  серпня  

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *