«Три долі» Марко Вовчок короткий зміст

«Три долі» Марко Вовчок короткий зміст (переказ) твору Ви можете прочитати за 10 хвилин.

«Три долі» Марко Вовчок короткий зміст

В повісті «Три долі» Марко Вовчок зображує три образи дівчат, двоє з яких закохалися у одного і того ж хлопця і по різному визначили своє майбутнє життя. Розповідь ведеться від імені однієї з дівчат — Хими. Хима була сиротою, її взяли на виховання родичі. Хима жила разом зі зведеною сестрою Катрею, їй ніколи не дорікали в тому, що вона не рідна. Хима і Катря товаришували з сусідською дівчиною Марусею.

Всі три захоплені одним героєм — Яковом Чайненком одразу після знайомства на весіллі. Катря після першої зустрічі скрізь шукала його очима, хоча жив він у сусідньому селі. Маруся приховувала свої почуття, а Хима розуміючи, що не можуть всі зацікавитися одним хлопцем намагалася навіть не думати про нього.

Пристрасна і горда Катря спочатку нібито знаходить щастя взаємної любові. Вони з Яковом починають зустрічатися, матері їх підтримують. Однак на шляху цього щастя встає спочатку батько героїні, а потім і невизначеність любові героя, який або хоче любити відразу обох, або не здатний зробити вибір. Батько хотів віддати дочку заміж за іншого хлопця, але Катря відмовила йому і цим зіпсувала відносини з батьком. З точки зору здорового глузду, причина незгоди батька незрозуміла, бо козак Чайченко і багатий, і з хорошої сім’ї. Згодом Яків починає уникати Катрю, але вона впевнена, що він її кохає. Хима розуміла, що почуття Чайненка нещирі і скоро це підтвердилося.

Як дізнається Катря і Хима, у Якова було перше кохання до вдови. Ця любов героя до вдови опанувала Яковом на все життя і від неї було позбутися неможливо. «Одколи зазнався із нею мій Яків, — каже його мати, — ні до чого став парубок — ні до роботи, ні до господарства, й гуляння покинувши парубоцьке. Де вона, там його і очі, там і гадки його <…> Таку покинути б, та ще Богу подякувати, а він усе любив… Дала вона якесь дання йому, – якісь чари зачарувала…».

Катря в результаті нещасливого кохання приходить до висновку про неможливість людського щастя взагалі. Вона страждає, і страждають її батьки, так як не можуть її розрадити.

«Була весела, — каже героїня про своє колишнє життя, — бо перше Було жити легко в мире, як дурному з гори бігті … Тут мені Дещо нахватом — Зупини мене … спитай я тоді: що то за життя наше? І нащо чоловік живе? Пощо у світ народитися? Живе на борошно — народитися на смерть. Нічого шукати, ні по чім боліті — усе проходити, як дим, усе минає, як зіліна … ». Звідси її бажання піти в монастир.

Для сильної Катрі відхід у монастир — можливість залишитися самою собою, смиренність через гордість, використання єдиної можливості уникнути приниження. Батьки не розділяли бажання Катрі піти в монастир, тому вона втекла. Досить довгий час вони не знали, що з їх дочкою, але згодом дізналия, що вона стала послушницею в монастрирі. Мати благословила її і надсилала гроші, а батько відмовився від доньки.

Інша героїня повісті, Маруся, вибирає шлях боротьби в покірності. Вона довгий час приховувала кохання до Якова, і відмовляла іншим хлопцям. Маруся готова на все, лиш би бути поруч з коханим. Коли мати Якова, каже, що хотіла б мати таку невісту, Маруся погоджується вийти заміж за нього. Вона не відмовляється від любові, переступає через гордість, виходить заміж за Чайченка, незважаючи на його неприкритий зв’язок з вдовою, в цьому самозреченні розділяє не тільки чоловікове горе, а й сором, приниження. Таке самозабуття для збереження любові — почуття такої ж сили, що й у Катрі. Однак в цьому випадку жінка платить за торжество пристрасті приниженнями і самозреченням. Жили вони разом, але були як чужі, хоча мали трьох дітей. Мати Марусі Пилипиха спочатку підтримувала дочку, але не розуміла такого сліпого кохання до Якова. Коли Пилипиха дізнається про зради Якова, то Маруся забороняє їй влаштувати чоловікові допит. Її влаштовувало все, лиш би жити з коханим. Вона навіть частувала коханку Якова (вдову з чоловіком) у себе вдома. Але чоловік вдови здогадувався, що у жінки зв’язок з Яковом і виставляв того зі свого шинка.. Вдова прохала Якова не з’являтися поруч. Яків почав хворіти і пити, а Маруся щиро хвилювалася за нього. Коли у шинку знайшли вдову і шинкаря мертвими, то намагалися звинуватити Якова. Його посадили до в’язниці, а Маруся, щоб бачити його продавала все майно, щоб бути поруч казала, що і вона в тому винна. Через деякий час їх відпустили, але Яків все більше і більше хворів, все господарство трималося на Марусі.

Третя героїня, Хима, є свідком трагедії любові і оповідачкою про неї. Вона і сама зізнається, що закохана в Якова Чайченка:

«Чи він у барвінку купаний, що так дівчат чарує? Коли вже на правду йде, то й мені він чи одну нічку снився?».

Хима не тільки встояла проти чар любові ( «Вже я ходила, ходила до голови по розум, поки схаменулася, — говорить вона. — Подумала, зітхнула, та й сказала:« Годі! », але і відмовила двом нареченим. Не захотіла у бідного ставати робітницею в будинку і не погодилася терпіти ревнощів багатого, який «любив якось, наче бився».

Проте у такий спосіб саме Хима, змогла самореалізуватися, залишитися самою собою без принижень і самозречення.

Хима доглядала батьків Катрі до смерті. Мати сподівалася, що дочка приїде попрощатися з батьком, але Катря відписала лише, що буде вимолювати його гріхи. Коли помирала мати, Катря теж не приїхала. З’явилася Катря в рідному селі, лише щоб розпорядитися батьківським спадком. Катря віддала все в монастир, лише будинок лишився Химі. Ні Маруся, ні Хима не пізнали Катрю, вона була збайдужіла до всього, говорила лише про Бога та молитви.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *