«Царівна» Кобилянська скорочено

«Царівна» Кобилянська читати скорочено Ви можете за 15 хвилин, але краще повість читати повністю.

«Царівна» Ольга Кобилянська короткий зміст

Сюжет оповідає про нелегку долю і велике кохання дівчини-сироти, яка виховується в родині свого дядька. Події розгортаються на Буковині початку XX століття.

Розповідь у повісті Кобилянської ведеться у вигляді щоденника від імені Наталки Верковичівни, яка і є головною героїнею.

Наталка — молода дівчина двадцяти років, яка живе у родині свого дядька, професора Івановича, який взяв її до себе після смерті своєї сестри, Наталчиної матері.  Дядько захищав дівчину, але його дружина, Павлина, не любить Наталку і вважає тягарем. У них є свої діти, яких треба піднімати.

Наталка відчуває себе самотньою і чужою у сім’ї дядька: «В мене виробилася сильна свідомість, що я тягар, над котрим добрі люди мусять і без любові мати милосердя!..» Найріднішою людиною для Наталки була її бабуся, але вона померла, коли дівчинці було 12 років. Дівчина згадує бабусю, адже вона єдина за все життя любила її.

Одного вечора в домі вуйка відбувається нарада: хто ким стане у майбутньому. Менший кузен хоче бути професором, як батько, старший, Муньо хоче стати лікарем, так як це дуже прибуткова справа. Але мати говорить, що це дорого, а в них ще дві доньки Лєна і Катя. Муньо готовий  заради медицини заручитися з якоюсь багачкою, якщо батько не може допомагати йому фінансово і навіть має вже когось на приміті. Муньо турбується лише про гроші та дуже зверхньо дивиться на жінок: «Мужчина то все, а жінка то нічо,.. і всі вони хотять вийти заміж…» Отже вирішують, що хлопці вчитимуться, а Лєну та Катю утримуватиме їх батько. Наталку ж забезпечувати нікому, тому вона повинна якнайскоріше вийти заміж, щоб не бути тягарем для сім’ї.

Наталку пригнічує положення жінок в суспільстві, коли єдиним виходом для них заміжжя. Наталка мріє про вищу освіту, як брати, але це неможливо, бо вона жінка. Весь вільний час Наталка читає про жіноче питання, а одного вечора, коли родичів немає вдома, пише статтю на цю тему. Однак коли сестра Лєна, з якою Наталка ділить кімнату, повертається і знаходить статтю, дівчина рве зошита і кидає його на підлогу. Наталка вчиняє так, бо не хоче слухати глузувань Лєни з цього приводу, адже кузена зовсім не розділяє її поглядів. Коли дівчата лягають спати Лєна забирає розірваного зошита. Після цього Наталка більше не писала.

Зміни в житті Наталки відбуваються після знайомства з Василем Орядином. Молодих людей знайомить Зоня, подруга Лєни, дочка багатого надлісничого, для якої Орядин приходиться свояком. Їх гувернантка, Марія, любить його як сина.

Василь високий, стрункий, смаглявий, грає на скрипці. Молоді люди одразу помічають одне одного, в них багато спільного: Орядин поділяє соціалістичні погляди Наталки і мріє про краще життя для їх народу. Крім того, хлопець теж не має батьків і змушений усього в житті добиватися сам. Зоня передала йому розірваний зошит з Наталчиною статтею і він говорить дівчині, що він думає так само: «я зрозумів вас… ваша праця була написана «кров’ю вашого серця», і я відчув, що мушу вас пізнати…». Орядин розповідає, що він соціал-демократ і просить залишити зошит собі, щоб мати доказ, що існує ще інтелігенція.

Родичі Наталки помічають, що Василь приділив Наталці багато уваги під час зустрічі в парку. Вони критикують його і радять дівчині не звертати на нього увагу, адже він бідний і не зможе взяти її за дружину навіть якщо і хотів би. Крім того, вони не схвалюють його походження: мати Орядина була донькою священника, але вийшла заміж за українського цигана-музиканта, викликавши невдоволення своєї сім’ї. Лише Лєна каже, що він здібний і їй подобається, хоча він ігнорує її.

До вуйка приїхав друг, старий професор Лорден, який в минулому читав лекції у Василя. Чоловікові подобається Наталка, він проявляє до дівчини знаки уваги, хоча і годиться їй в батьки. За довге руде волосся Лорден називає її Лореляй, як міфічну русалку з німецького фольклору.

Невдовзі інтелігенція міста давала концерт на користь бідних дітей і Орядин грав там на скрипці. Наталка з родичами теж була там, її серце рвалося до Василя, коли він грав. Молоді люди танцюють разом, і зізнаються один одному в коханні. Орядин зізнається, що закохався в дівчину з першого погляду, але не знав, що її положення було таким тяжким. Він називає Наталку царівною і обіцяє, що ніколи її не забуде, а коли доб’ється чогось, то приїде і забере від її родичів. Наступного дня Василь мав від’їжджати на навчання.

Після від’їзду Василя для Наталки час ніби зупиняється, її цікавлять лише книжки. Вона багато думає про Орядина і турбується про його долю. Адже він поїхав вчитись на адвоката, попри те, що його родичі хотіли, щоб він йшов на теологію. Через таке його рішення, Маєвський відмовився допомагати Василю матеріально і хлопцю немає за що жити. П’ять місяців після від’їзду Орядин написав Маєвському, щоб той вислав грошей, бо він мліє з голоду. Дядько відповів, що грошей не дасть поки хлопець не піде вчитись на теологію. Ще через п’ять місяців Орядин знову пише, вимагаючи надіслати йому гроші, які лишив йому дідусь, а інакше він піде до суду. Маєвський знову не допоміг хлопцю аж поки Орядин не погрався в карти і йому довелося повертати борги. Дізнавшись про це, Наталка розчаровується у Василеві. Вона вважає, що він споганив себе безсильністю і зрадив цим свою царівну. Він мав бути стійким заради неї, адже краще померти, ніж впасти в бруд.

Тим часом дядька відвідує Лорден і знову залицяється до Наталки. Після його від’їзду, Павлина отримує листа, де професор пропонує дівчині вийти за нього заміж. Наталка відмовляє, так як вона навіть не поважає Лордена, але Тітка Павлина каже, що якщо дівчина відмовить, то двері їх дому будуть для неї закриті. Наталка боїться лишитись на вулиці і тому погоджується на шлюб, але вона зневажає і ненавидить себе за це: «За те я гідна назви скотини!» «Нікчемна, нужденна… Не маю навіть відваги вмерти. Чи не так само, як Орядин?»

Коли Орядин приїхав відвідати родичів і дізнався про Наталчині заручини, то сказав лише, що йому шкода її. Молоді люди часто бачаться і одного вечора він все ж переборює гордість і просить дівчину не виходити заміж за Лордена, бо вона загине. Почуття Наталки до Орядина змінилися: вона вже не знає, чи любить його, але точно розуміє, що не хоче виходити заміж за старого професора. Врешті вона знаходить вихід з своєї ситуації: влаштовується на роботу компаньйонкою у вдови лікаря. Дізнавшись про те, що Наталка розірвала заручини з Лорденом, Василь пропонує їй вийти за нього заміж. В тому випадку вони змушені були б іти жити на село, бо жоден з них не має грошей. Наталка відмовляє Орядину, бо розуміє, що селянське життя не для нього і з часом він зненавидів би її за те, що вона забрала в нього шанс на краще майбутнє. Василь гостро сприймає відмову і каже, що тепер між ними не може бути нічого спільного.

Пройшло три роки: Наталка живе у вдови Марко в Чернівцях. Робота їй дуже подобається, вона любить вдову як колись свою бабусю. Орядин теж живе в Чернівцях і робить кар’єру в юриспонденції, вони зустрічаються кілька разів, але лише вітаються. Вдову приїжджає відвідати її син, лікар Іван. Це непривабливий, але розумний і принциповий чоловік, він викликає в Наталки повагу і вони починають товаришувати. Чоловік називає її «цвіт лотосу» і спонукає займатися тим, що вона любить найбільше — літературою. Після місяця відвідин Іван знову їде до Індії і дівчина розуміє, що кохає його. Її почуття до нього інші, ніж її почуття до Орядина, більш глибокі і сильні.

Проходить час. Наталка починає писати повість, в яку вкладає всю душу, дівчина бачить своє майбутнє в літературі. Через рік після від’їзду Івана вдова Марко помирає. Лікар Іван ненадовго приїжджає на похорон. Після смерті пані Марко, дівчина почувається осиротілою. Вона продовжує жити у домі вдови, але за це повинна підтримувати порядок. Вона бере кілька учениць, і заробляє на життя шиттям.

Орядин тим часом крутить роман з якоюсь заміжньою румункою. Наталка розглядає це як подвійну зраду: стосунки з відсталою і обмеженою в світогляді жінкою, крім того з жінкою іншої національності. Орядин приходить відвідати Наталку разом з своєю румункою, також приходить Оксана, подруга Наталки. Разом вони говорять про положення жінки в суспільстві. Румунка вважає, що Наталка «грає горду» і тому не виходить заміж. Наталка вирішує, що головне в її житті — це література.

Так закінчується щоденник Наталки. 

Через рік після смерті пані Марко Наталка дізнається, що Орядин заручився з дочкою свого шефа адвоката Міллера, Вандою. Орядин сам каже їй про це, коли навідується до неї, щоб віддати листи від сім’ї вуйка. Через чотири тижні Наталка на втримується і йде на вінчання Орядина до костьолу. Коли Василь побачив її, вона прочитала у його погляді, що він все ще любить її. Але присутність на його весіллі остаточно вбиває в ній почуття, які в неї ще лишались до Орядина. Тепер вона розуміє, що усім серцем любить Івана. Але лікар досі за кордоном і не відомо, чи повернеться додому.

Наталку засмучує відмова в публікації її повісті. Вона вирішує надіслати свій щоденник Івану і таким чином розпрощатися з ним.

У повісті щасливе закінчення. Проходить три роки. З розмови дядька та тітки Павлини ми дізнаємось, що Наталка вийшла заміж за лікаря Івана Марко, і вони дуже щасливі разом. Наталка стала успішною письменницею, а чоловік боготворить її. Дівчина стала щасливою і вірить, що і її народ знайде щастя.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *