Цитати «Тигролови»

тигролови багряний

Тигролови — роман Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови»

Цитати з твору «Тигролови» 

  • Шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь загратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати… родина… дружина… Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву. Ними натоптане черево вщерть у дракона. І тягне їх циклопічний «Й. С.», і підпихає їх демон «Ф. Д.».

 

  • Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, — мораль упосліджених, святиня арештантської дружби.

 

  • Взагалі, як правило, немає на світі собаки, щоб від одного духу тигрячого не кидався зі скавулінням під ноги людини, від жаху.
  • У цьому світі ніхто, крім людей, не вмів брехати: білка, кущ, собака — кожен був собою й нічим іншим бути не знав.

 

  • З божевільні-бо є лише один вихід — у могилу.

 

  • Бог не без милості, козак не без щастя

 

  • І на печі від долі не втечеш.

 

  • Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!

 

  • В сміливих щастя завжди є!..

 

  • Біля крайнього столика при вікні сидить бравий майор — чорнобривий, з м’ясистим носом, віком понад тридцять літ,— майор ОГПУ—НКВД. Зсунув синій кашкет на потилицю, розстебнув комір і попиває червоне бордо, тримає склянку біля уст, а очі втопив у газету, поставивши її сторч. Смокче бордо і читає-смокче «Правду», студіює промову вождя, виголошену на черговому з’їзді ВКП(б). Іноді виймає олівець і щось підкреслює, посміхається — захоплено, потім глибокодумно морщить брови, сьорбає бордо і пасе далі вугляними очима по шпальтах газети. Майор виглядає, як саме втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держави. В цілім експресі не тримається ніхто так гідно, так незалежно і гордовито, ба навіть трохи презирливо, з таємничою міною і незрівняним почуттям вищості.

 

  • Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли… Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, — тисячі нас замучених, закатованих… — Григорій Многогрішний до майора Медвина

 

  • «Григорій вголос промовив:

«— Так… Ну, все, таваріщ слєдоватєль! Все! — І важко задихав.— Кінчаю слідство…— І підніс голос, повільно, грізно: — Тут… я тобі… й рев, тут я тобі й трибунал!» — Підкинув гвинтівку і вистрелив.
Другий кинувся тікати до лісу, потім обернувся і вистрілив із пістолета.» Довелося Григорієві його застрелити. «Потім він написав на снігу: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає». Зробив це, щоб нікому не довелося відповідати за вчинене ним. «

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *