Твір «Якби я був Робінзоном»

робінзон крузо скорочено

Твір «Якби я був Робінзоном» за романом Д. Дефо ви можете змінити на свій розсуд. Спробуйте уявити, що ви пробули в ролі Робінзона один день.

Твір «Якби я був Робінзоном»

Минуле літо запам’ятається мені надовго. Хоча б тим, що я відчув себе в ролі Робінзона Крузо. Але про все по порядку.

Батькам терміново треба було на кілька днів поїхати з Іванівки, де ми зняли хатку на околиці, у місто. Я зробив серйозне обличчя, солідно слухав їхні повчання, хоч у душі все співало і сміялося: довгоочікувана свобода! Продуктів батьки залишили мені стільки, що їх вистачило б на місяць. Але головне було не це. Майже за сотню метрів від нашого сільського будиночка починався заповідний ліс. Подумки я вже уявляв, як продиратимуся його непролазними хащами. Незабаром мрії стали реальністю.

Батьки поїхали, ще раз наказуючи, що я маю бути розумненьким, гарненьким хлопчиком. Я погоджувався, а сам думав, що тепер я вільна людина. І я вирушив у ліс. Узяв із собою все, що належить брати у далеку подорож: ніж, сірники, ліхтарик, невеликий запас продуктів.

Літнє сонце ледве пробивалося крізь густу крону давніх дубів, поряд із якими росли ліщина, берези, липи, де-не-де траплялися клени. Могутні дерева то збігали у низинку, то піднімалися на пагорок. Іти було легко й весело. Ішов я, не турбуючись про те, як буду повертатися у село.

Почуття тривоги оволоділо мною несподівано. Незважаючи на те що я рухався вперед, мене не полишало відчуття, що я знаходжуся в одному й тому самому місці. Звісно, це було не так, але все було настільки схоже. Я зрозумів, що настав час зупинитися. Хотілося їсти, але відчуття голоду переборював страх. Як я повернуся? Адже компаса у мене не було, а хоч би і був. я все одно ніколи ним не користувався і не знаю, як поводитися з ним. Батько намагався навчити, казав, що колись буде нагода використати компас, та я не дуже вникав у батьківську науку.

І тут я згадав Робінзона Крузо. А як би він учинив на моєму місці? Може, йому було легше — острів врятував йому життя, хоч і був він незаселений.

Я вирішив зробити привал. Зрозумів, шо ночувати доведеться у лісі. Назбирав хмизу, як Робінзон, вирішив зробити щось схоже на частокіл навколо тимчасового притулку. Я розумів, шо від лісових мешканців ця загорода мене не врятує, ате так якось спокійніше.

Уранці мене розбудив чийсь дотик. Розплющивши очі, я побачив поряд із собою великого рудого собаку. Карими розумними очима він очікувально дивився на мене. На ньому був нашийник. Виходить, він із кимось? Я зрадів. Дякувати Богові, я врятований!

Незабаром на галявині з’явився знайомий лісник Олександр Олексійович.

— Ти шо тут робиш? Де батьки? — суворо запитав він.

Я розповів, що батьки поїхали в місто, а я пішов у ліс та й заблукав.

Отож у ролі Робінзона я був не більше доби.

Олександр Олексійович пообіцяв нічого не розповідати батькам, але взяв із мене слово ніколи більше не наважуватися наодинці вирушати в такі небезпечні мандри.

Олександр Олексійович дотримав свого слова. Але батьків здивувало, шо я щовечора засинаю з «Робінзоном Крузо» в руках.

— Готуєшся у далекі мандри? — жартома запитала мама.

— Тільки-но повернувся, — забувшись, відповів я і осікся…

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *