Твір «Занапащене життя»

Твір «Занапащене життя»

за повістю С. Васильченка «Талант»

«Талант мужності і талант співчуття, без яких не буває справжнього письменника, вищою мірою був притаманний цій людині, виявляючись і в творчості Васильченка, і в його життєвих вчинках», — зазначав Олесь Гончар. Прискіпливі літературні критики не раз дошкуляли письменникові гострими і несправедливими судженнями, закидали, що пише і не про те, і не про тих… Пережив революцію і громадянську війну, а писав, як і раніше, про тих же селян, про дітей та вчителів, про жагуче прагнення народу до світла і щастя та ще про красу Божого світу.
Навколишня дійсність стала для письменника джерелом правдивої художньої творчості. А правда полягала в тому, що молода парость українського народу — діти й молодь — виростали в неуцтві і темряві, не мали доступу до освіти і культури. Вчителюючи по селах, надивився письменник на тих неграмотних нащадків козацького роду, на молодих співачок та скрипалів з живим вогником в очах, щирим потягом до мистецтва й науки. Саме ці враження і втілені художньо в повісті «Талант». У центрі твору — сумна доля вдовиної дочки, молодої сільської вчительки Тетяни. Обдарована від природи неабиякими артистичними здібностями, чарівної краси голосом, вона поривається до творчого простору, до знань, до освіти. Тетяна сповнена жаги прекрасного, життєрадісних надій, прагне до корисної діяльності на благо свого народу. У цьому образі художньо переконливо розкриваються кращі риси народного характеру. Тетяна — роботяща (про це свідчать навіть окремі штрихи її зовнішності: руки в неї «стернею подряпані», шия «степовим сонцем запалена»), чесна, доброї душі і веселої вдачі дівчина, «охоча до жартів, до вигадок», скромна, сором’язлива. Усвідомлення своєї талановитості додає їй гідності, відповідальності. Тетяна не збирається продавати свій талант ані за гроші, ані «за тую славу». «Та хай же погасне краще іскра в мені свята і хай буде марне моє життя й темної темніше ночі, коли оддам її в наругу чи в болото втопчу».
І ось — перший удар долі: стара поміщиця розігнала театр. Окрім цього, по селу пішли брудні чутки, і це тяжко пригнічує Тетянину душу: «Нецікава стала Тетяна: і погляд боязкий, мова тихіша, ніби й сама понижчала, з лиця спала. Боїться комусь перешкодити, набриднути, ходить городами, глухими улицями, лице в хустку ховає. Буденна якась, сіренька…» А ще ж зовсім недавно вона була енергійною, веселою, її очі сяяли натхненням! «Чого дожидати? Нащо життя? Нащо?» — зболено запитує Тетяна. Вбили в дівчині бажання жити, штовхнули до самогубства.
Образ Тетяни треба сприймати узагальнено, бо головна проблема повісті — трагічна доля народних талантів. Автор осуджує злочинне ставлення суспільства до обдарованої молоді з народу, до школярів, до народної освіти.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *