«Украдене щастя» аналіз

украдене щастя переказ

«Украдене щастя» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет та композиція

«Украдене щастя» Франко аналіз

Автор — Іван Франко

Рік написання — 1891

Тема «Украдене щастя» – трагедія особистого життя трьох головних героїв, у яких украдено щастя.

Ідея «Украдене щастя» – розкрити страхітливі умови життя західноукраїнських селян під владою Австро-Угорщини,правдиво показати галицьке пекло, в якому за клаптик поля син піднімав руку на батька, брат- на брата, сусід-на сусіда.

«Украдене щастя» проблематика:

  •  добра і зла
  •   примусового шлюбу
  •   проблема родинних стосунків
  •   зради та вірності
  •   кохання та ненависті

Жанр — драма

Драма — це літературний рід, характерними особливостями якого є те, що життєві події та характери персонажів розкриваються не описово,а через показ їхніх дій і вчинків та розмов,що ведуться між ними.

«Украдене щастя» історія написання

На першому місці в драматичній спадщині Франка стоїть драма з сільського життя в п`яти діях “Украдене щастя”. Вперше вона надрукована в журналі “Зоря” у 1894 році і тоді ж вийшла окремим виданням.

Поштовхом до написання драми “Украдене щастя”, як писав сам Франко, була народна “Пісня про шандаря”, яку в 1878 році записала приятелька Франка – Михайлина Рошкевич в Галичині. Розглядові цієї пісні Франко приділив значну увагу в своїй праці “Жіноча неволя в руських піснях народних” (Львів, 1883), а через десять років після того, використавши її сюжетну канву, створив драму “Украдене щастя”. Спочатку драма називалася “Жандарм”, але на вимогу журі конкурсу, яке не хотіло вступати в конфлікт з австрійською цензурою, автор змінив її назву.

Як і в “Пісні про шандаря”, в центрі п`єси стоять три постаті – підстаркуватий селянин, його молода дружина та її коханий – жандарм. Запозичене з пісні навіть ім`я одного героя – Микола. Але характеристика життєвих обставин, у яких діють герої, їх поведінка і вчинки у п`єсі – інші, значно ширші і глибші, ніж у пісні.

Створюючи образи Миколи, Ганни, Михайла, Франко не обмежувався побутовим планом, який у пісні грає вирішальну роль, а глибоко розкрив причини трагедії своїх героїв, психологічно мотивував кожен крок їх поведінки, всебічно виявив їх характери. В трагічній долі однієї селянської родини драматург талановито розкрив ті вкрай важкі  соціальні і побутові обставини, в яких перебувало селянство західних українських земель під владою Австро-Угорської монархії. Такі страхітливі умови життя селянства Франко назвав галицьким пеклом. Жертвами боротьби за землю кінець кінцем стали і герої “Украденого щастя”.

У різних місцях п`єси є екскурси в передісторію тих подій, яки лягли в основу твору. Попереднє життя героїв драми склалося так, що зображене у творі є тільки закономірним, соціально зумовленим наслідком, про який можна сказати лише одне: інакше за тих умов не могло й бути.

Як великий художник-реаліст, Франко не мав потреби віддавати перевагу комусь із своїх героїв. З однаковою любов`ю і сповненим болю співчуттям він малює і образ Ганни, і образи Миколи Задорожного та Михайла Гурмана, бо всі вони – представники народу, життя яких нещадно поламали важкі суспільні умови того часу.

З величезною силою проникливого знавця психології людини, Франко розкриває боротьбу почуттів у душі Ганни, тяжкі муки боротьби з власними невгамовними почуттями, що вибухали навально, невтримно.

Тільки після відчайдушної внутрішньої боротьби Ганна переборює в собі почуття розпачу, страху, сорому і зрештою дає вол. Своєму сильному, незгаслому за довгі роки розлуки почуттю до Михайла. Та навіть відкрившись своєму милому в цьому, підкорившись його волі, зустрічаючись з ним наодинці і прилюдно, вона тяжко страждає, її сумління обпалює почуття сорому, її лякає людський поговір. “Але стидно. Лице лупається. Шепчуть, пальцями показують”, – говорить вона Михайлові, коли той примушує її іти в танець біля корчми. Тільки згодом настав час, кали Ганна душевно урівноважилась і відчула себе щасливою. “Любий мій, – говорить вона Михайлові. – Тепер у мене ані крихіточки ніякого неспокою, ніякого сорому нема”.

При інших, справедливіших обставинах Ганні відкрився б цілком природний шлях – розірвати шлюб, з`єднатися з коханим і щасливо прожити свій вік. Але за тих умов цього не могло статися. Глибоко соціальний у своїй основі родинний конфлікт розв`язується трагічно. До цього веде розвиток усіх життєвих перипетій у долі героїв.

“А основне “прокляте” питання: хто винен всьому тому?” – запитував Франко, закінчуючи характеристику образу жінки з “Пісні про шандаря” і відповідав: “Винне нещасливе улагодження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв`язок, уже фактично розірваний, котре насилує любов і серце жінки і через те скривлює їх, зводить на манівці”. Цей висновок значною мірою можна застосувати і до характеристики образу Ганни.

Йдучи за народною традицією, значно розвинувши і збагативши її, Франко створив один з найсильніших в українській літературі типовий образ жінки-трудівниці, благородної в своїх прагненнях до родинного щастя і глибоко нещасливої в тому життя, якого вона зазнала.

З такою ж високою драматургічною майстерністю створив Іван Франко образ Михайла Гурмана. Для Ганни і свого щастя (звичайно, в дусі уявлень і понять про нього тогочасного селянства) Михайло готовий і здатний був перебороти найважчі труднощі. Багатьма влучними деталями Франко показує, як служба у війську, а потім у жандармерії наклала свій негативний відбиток на характер Михайла. У заключній сцені драми письменник ще раз тонко, узгоджено з правдою, підкреслив, що в душі Михайла до останньої хвилини жевріла іскра глибокої людяності, що не все в його натурі було спотворено соціальними обставинами і неслушними умовами особистого життя.

Образ Михайла, як і образом Ганни, Франко показав, які могутні і благородні сили має народ. Через товщу неправди і зла ці сили проривалися не раз у потворному, навіть в огидному вигляді.

З великою теплотою й співчуттям письменник змалював також образ Миколи Задорожного – типовий характер західноукраїнського селянина-трудівника. Цей образ – один з найсильніших образів селян, створених Франком.

Інші дійові особи драми “Украдене щастя” виконують допоміжну, службову роль у зіткненнях, боротьбі, що розгортається між головними героями твору. Але й ці образи яскраво індивідуальні, колоритні, типові для тогочасних умов життя західноукраїнського села і змальовані автором з великою реалістичною майстерністю.

Герої Франка часто не висловлюють своїх думок до кінця, а тільки натякають на те, що вони знають, думають або про що лише здогадуються. Однак ці натяки не лишаються нерозшифрованими, вони служать авторові тільки одним із засобів підсилення драматизму дії, поглиблення характеристики провідних персонажів, психологічної зумовленості їх поведінки та вчинків.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *