“Украдене щастя” характеристика образів

“Украдене щастя” характеристика головних героїв драми Івана Франка викладена в цій статті

“Украдене щастя” характеристика героїв

У драмі змальовано трагедію особистого життя трьох головних персонажів – Анни та Миколи і Михайла.

Характеристика Анни

Анна – працьовита сільська дівчина. Вийшла заміж за нелюба так і не пізнавши дівочого щастя!

У поглядах на місце жінки у тогочасному суспільстві спростерігається еволюція: зразково-покірна дружина → борець за особисте щастя шляхом руйнації патріархальних традицій. 

На початку драми Анна постає турботливою, дбайливою господинею, що позитивно відгукується про чоловіка, заступається за нього („Як же ж ви могли його самого лишити в таку страшну негоду?” „Він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловіка вбив!”).

Поява „померлого” Михайла породжує у її душі внутрішній конфлікт – між потягом до кохання та неможливістю особистісного щастя в патріархальному суспільстві. Тому здійснює самоустановку „забути треба” („Ні, не хочу про се думати. В мене є чоловік, шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри”). Важко протистояти почуттям, але Анна відштовхує Михайла, не даючи йому надії „(з переляком відпихає його від себе) Мовчи, мовчи! Що ти говориш? Не смій до мене так говорити. Я шлюбна жінка, я чоловіка маю”).

Докорінні зміни Гурмана викликають страх можливих його дій. Нездатність протистояти психологічному впливу Михайла призводить до гріхопадіння (Жандарм . Дурниці! Говори, любиш мене? Анна (ледве чутно). Люблю. Жандарм. Ще раз скажи! Голосніше! Анна. Люблю. Жандарм . Пам’ятай же. І будеш моєю? Стій просто, не трясись! Знай, що від мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз мені щастя всміхнулося по тільких роках, то вже я тепер не випущу його!).  Але емоційне начало бере верх над раціо: проаналізувавши все, усвідомивши свої почуття, кидається у світ вседозволеного вільного кохання (привселюдно обіймаються, танцюють, ходять разом до церкви, розважаються у будинку її чоловіка).

Порушення моральних законів патріархального суспільства викликає різкий осуд селян  („огидниця”, „погане зілля”, „осина”). Незважаючи на розпусну, вседозволяюючу поведінку Анни, у душі вона залишилась такою ж духовно слабкою, нездатною на протест (лише поруч із сильним Михайлом почувається впевненою у собі) („(побачивши його [Миколу], скрикує) Господи! Пропала я! Микола!”). На арені життя бачить лише себе та Михайла: інші втратили для неї будь-яку цінність. Звідси й ненависть до Миколи як до основної перешкоди на шляху до її щастя („Обрид він мені. Лучче б був гнив собі в криміналі”).

Після закінчення пристрасного періоду Анна замислюється над сенсом життя, подальшим майбутнім, домислюючи в ньому присутність Михайла („Михайле, Михайле! Що буде з нами? До чого воно дійде? Чим воно скінчиться?”). Смерть коханого означало для героїні втрата сенсу існування, але Микола протягає їй руку допомоги („Анно, вспокійся, хіба ти не маєш для кого жити?”). Проте вбивство Михайла не може принести омріяного щастя ні Анні, ні Миколі.

Характеристика Миколи

Микола Задорожній – трагічніший образ. Це добрий та працьовитий хлопець. Тяжко працюючи в наймах, він зміг придбати невелике господарство. Сподівався стати щасливим, одружившись з Анною, яку він дуже кохав. Але згодом зрозумів, що серце його молодої дружини належить іншому.

Микола – емоційний тип чоловіка, несумісного із патріархальними уявленнями про сильного, інтелектуального голову сім’ї, що є творцем власного щастя. Задорожний навпаки – нічого не робить для цього, пасивно споглядаючи за зрадою дружини. Проте у його пасивній позиції є дещо позитивне, а саме: доводить Анні, що здатен по-справжньому кохати (вибачає її аморальну поведінку, пропонує відкрити нову сторінку у їх взаємовідносинах).

Усе своє життя Микола намагається прихилити до себе Анну, яка не любить його: поважає, тяжко працює, дає дружині час на роздуми, підтримує у складній ситуації вибору, ввічливий навіть після її зради, захищає її ім’я від „злих язиків” тощо („Слухай, Анно! Я тебе розумію. Я люблю тебе. Мені жаль тебе, як власної душі. Я не хочу бути твоїм катом, бо знаю, що ти й без мене багато витерпіла. Тілько одно тебе прошу: вважай на людей! Не на мене — нехай уже я так і буду нічим для тебе, — але на людей. Щоб люди з нас не сміялися!”).

Усвідомивши, що втратив Анну, утрачає сенс життя. Це виражається у пияцтві як способі забуття, в апатії до господарства, яке так довго створював, до себе, у безпорадності. Убивство свого суперника слід розцінювати як вираження накопичених негативних емоцій, пробудження потреби знищити основну перешкоду до щастя – Михайла Гурмана. Проте, незважаючи на вчинений ним злочин, Микола постає духовно вищим поряд із іншими героями.

Характеристика Михайла

Михайло Гурман — трагічний образ твору. Це син бідної вдови, якого обманом відправили в армію. До служби в армії й жандармерії він був чесним та працьовитим. Але перешкоди до щастя (служба, обман братів Анни, заміжжя коханої) сформували в Михайла жорстокість, зверхність, владність, цілеспрямованість. Авторитарна позиція,  героя на шляху до щастя формує потребу знищити всі перешкоди. Навіть у вірної чоловікові та традиціям Анни йому вдалось пробудити давні почуття кохання, готовність до нівелювання подружніх обов’язків. Хитрощами дистанціює й Миколу (формує потребу у спиртному як розраді), не дозволяючи зруйнувати його з Анною щастя.

Здобувши перемогу над слабким Задорожним, задовольняється цим, адже Анна для нього була засобом помсти. Слова про кохання до Анни розходяться із його справжніми намірами, учинками: грубість виражається і у ставленні до неї (маніпулюванні, використанні у власних цілях), і у відсутності серйозних намірів щодо майбутнього із коханою („Жий та дихай, доки жиєш! Зле тобі? А коли не зле, то дякуй богу. Як буде зле, тоді час буде думати про те зле! Чим скінчиться! Нічим не скінчиться. Будемо жити, доки можна. Будемо любитися, доки можна. Будемо людям в пику сміятися, доки можна, доки вони нас під ноги не візьмуть. А потому? Потому один кінець: всі помремо і чорту в зуби підемо”).

Таким чином, досягнувши мети (помсти, завоювання Анни),  Михайло втратив сенс існування, тому й радісно сприймає власну смерть („Спасибі тобі! Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів і сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася. Кажу тобі, що мені зовсім добре. Навіть і ліків не треба!”).

“Украдене щастя” Іван Франко (скорочено)