Українські землі наприкінці 17 ст

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ 50-Х — У 80-ТІ РР. XVII СТ.

Гетьманування І. Виговського

Після смерті Б. Хмельницького Старшинська рада до повнолітя Юрася Хмельницького обрала гетьманом Івана Виговського, який був генеральним писарем і відзначився в розбудові Генеральної військової канцелярії. Внутрішня і зовнішня політика:

  •  збереження союзницьких стосунків з Московським царством;
  •  підписання мирного трактату з шведським королем, який визнав незалежність У країни;
  •  прагнення задовольнити перш за все інтереси старшинської верхівки, що викликало невдоволення певної частини селянства, їхні виступи очолили підтримані Москвою полтавський полковник М. Пушкар і запорізький кошовий Я. Барабаш, які прагнули гетьманської булави; заколот придушено (1658 р );
  •  обставини змусили І. Виговського шукати іншого союзника, відновлення союзу з Кримським ханством;
  •  досягнення угоди про перемир’я з Річчю Посполитою.

Ухвалення Гадяцьких пунктів. 6 вересня 1658 р. було укладено Гадяцький договір з Польщею:

  •  Україна (у складі Брацлавського, Київського та Чернігівського воєводств під назвою «Велике князівство Руське»), Польща і Литва утворювали федерацію трьох самостійних формально рівноправних держав;
  • Велике князівство Руське очолював гетьман з довічною владою, який водночас був київським воєводою;
  • кількість збройних сил становила 30 тис. козаків і 10 тис. найманців;
  • Велике князівство Руське не мало права на окрему зовнішню політику;
  •  окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного короля;
  •  відновлення великого землеволодіння, кріпацтва, усіх повинностей, що існували до 1648 р.;
  •  скасування церковної унії, свобода віросповідання, слова, друку, заснування двох академій;
  •  польські та литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства.

Договір був більш виваженим і чітким, ніж «Березневі статті», але йому не судилося бути втіленим у життя. Московія розпочала відверту агресію проти України, розпочалася українсько-московська війна 1658-1659 рр. Головна битва відбулася 28 червня 1659 р. під Конотопом. І. Виговський з союзниками татарами завдав нищівної поразки московській армії. Та скористатися її плодами гетьману не вдалося. Уже у вересні 1659 р. козаки на раді висловили гетьманові недовіру і він зрікся булави й виїхав на рідну Волинь.

В історичній літературі для періоду громадянських воєн, вторгнень іноземців в Україну, її поділу між іноземними державами, розколу Гетьманщини, жахливого спустошення Правобережжя вживається назва «Руїна».

Причини Руїни:

  •  активне втручання у внутрішні справи й пряма агресія проти Гетьманщини Московії, Речі Посполитої, Кримського ханства, Османської імперії;
  •  загострення суперечок у середовищі української національної еліти;
  •  виникнення гострих соціальних конфліктів, охоплення значної частини народних, перш за все козацтва, мас бунтівними настроями, небажання підпорядковуватися будь-якій владі.

Гетьманування Юрія Хмельницького

Новий гетьман під тиском московських військ підписав Переяславські статті (1659 р.), які значно обмежували права України:

  •  московські воєводи отримали право прибути з військом не тільки в Київ, а й у Брацлав, Ніжин. Переяслав, Умань, Чернігів, заборона гетьманові допомагати іншій стороні;
  •  Військо Запорізьке не мало права переобирати гетьмана без дозволу царя;
  •  гетьман не мав права призначати полковників і старшину без згоди козацьких рад;
  •  Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину Московії.
  •  Українсько-московські війська 1660 р. зазнали невдачі під Чудновом, наслідком чого стала українсько-польська Слободищеиська угода 1660 р., яка розроблялася на основі Гадяцького договору:
  •  скасування Переяславських статей 1659 р., розрив союзу з Московією, відновлення зв’язків з Польщею;
  •  вилучення статті про Велике князівство Руське, зроблено інші невигідні для України зміни (гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних відносин), вона ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої.

Поділ Гетьманщини. Після низки невдач у внутрішній і зовнішній політиці Ю. Хмельницький зрікся булави. Державна територія України поділилася на Правобережну та Лівобережну (1663 р.).

Гетьманування П. Тетері

Політика гетьмана Правобережжя (1663-1665 рр.):

  •  прагнення відновити престиж гетьманської влади, не загравав ні з старшиною, ні з козацькими низами;
  •  намагання об’єднати Україну в межах однієї держави — Речі Посполитої;
  •  поновлення союзу з Кримським ханством, пошук шляхів порозуміння з Московією;
  •  намагання згуртувати навколо себе найвпливовіших представників козацької старшини.

Гетьманування І. Брюховецького

Політика гетьмана Лівобережжя (1663-1668 рр.):

  •  обраний на Чорній раді поблизу Ніжина, загравав з козацькими низами та «черню»;
  •  підписав Батуринські статті (1663 р.) з московським урядом — зобов’язання безплатно забезпечувати продуктами московські гарнізони в українських містах, заборона на продаж хліба татарам і на Правобережжя, рішення про перепис усіх козаків, міщан і поселян, заборона купцям везти па продаж у Московію тютюн і вино;
  • перший український гетьман, який особисто поїхав до Москви, там одружився, отримав боярство;
  • підписав Московські статті 1665 р. були особливо важкі для України, збирання податків покладалося на московських воєвод, вони з військом мали право перебувати майже в усіх великих українських містах (крім тих, що раніше: Канів, Кременчук, Новгород-Сінверський, Остер, Полтава та інші, а також у фортеці Кодак).

Промосковська політика І. Брюховецького викликала повстання проти нього та його вбивство.

30 січня 1667 р. Московія та Річ Посполита уклали Андрусівський договір про перемир’я:

  • під владою Москви залишалася Лівобережна Україна і на два роки — Київ, Польщі — Правобережжя;
  • Запорізька Січ переходила під контроль обох держав.

Андрусівський договір був укладений таємно, без погодження з Україною. Він перекреслював багато здобутків Національно-визвольної війни українського народу, узаконював насильницький поділ українських земель між сусідніми державами, був важким ударом по козацькій Україні.

Гетьманування П. Дорошенка

П. Тетеря спирався на підтримку Польщі, що викликало невдоволення ним і зрештою призвело до його зречення. 1665 р. гетьманом Правобережної України став Петро Дорошенко:

  •  намагання об’єднати всі українські землі та здобути для них незалежність, якщо це не вдасться — допускав іноземну протекцію, уклав Корсунські статті 1669 р. з Османською імперією (допомога турецького султана у здобутті незалежності на території від Перемишля і Самбора до Севська і Путивля, татарське військо, допомагаючи гетьманові, підпорядковувалося йому, не мало права брати ясир, титул гетьмана залишався довічно і спадково за родом Дорошенка, українське населення звільнялося від податків на користь султана, Україна мала виставляти козацьке військо у війнах Османської імперії, на території України не можна будувати мечетей);
  •  створення 20-тис. найманого війська сердюків (серденят), особисто відданого гетьманові;
  •  досягнення поєднання сильної гетьманської влади з діяльністю генеральних і старшинських рад;
  •  установлення на українському кордоні нової митної лінії, карбування власної монети;
  •  підтримка київського митрополита Й. Тукальського, який перебував у гетьманській столиці Чигирині.

Гетьман Правобережної України П. Дорошенко (1665-1676 рр.) заслужив прізвисько «Сонце Руїни». Йому навіть вдалося в 1668 р. стати гетьманом усієї України, але закріпити свій успіх він не зміг. Війська Московії, Речі Посполитої, татари, а також «свої» претенденти на владу не дали можливості зберегти єдність держави.

Гетьманування Д. Многогрішного

Політика гетьмана Лівобережжя (1669-1672 рр.):

  •  підписав Глухівські статті (московські воєводи залишалися лише в п’яти містах, не маючи права втручатися у внутрішні справи, реєстр встановлювався у кількості 30 тис. козаків, право на створення найманого кінного війська 1 тис. осіб (компанійці), податки збиралися лише козацькою старшиною, заборона зовнішніх зносин);
  •  зближення з політикою П. Дорошенка, переговори про перехід Лівобережжя під протекцію турків;
  •  обстоювання справжньої автономії України, виступав за сильну одноособову владу. Старшина організувала змову проти нього, арештувала й відправила до Москви, звідки його заслали в Сибір.

Гетьманування І. Самойловича

Політика гетьмана Лівобережжя (1672-1687 рр.):

  •  підписав Конотопські статті, які погіршували становище України, порівняно з Глухівськими (заборона гетьману судити й увільняти генеральну старшину, заборона листуватися з П. Дорошенком, вилучення положення про необхідність присутності гетьманських представників на з’їздах послів при обговоренні українських справ); намагання створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою;
  •  проголошення гетьманом обох берегів Дніпра 1674 р., фактично після зречення Дорошенка (1676 р.);
  •  досягнення певної стабілізації, про що свідчило піднесення культури, зокрема будівництво низки славетних церков (Троїцький собор Густинського монастиря, Преображенський собор Мгарського монастиря).

Османська імперія розпочала активні воєнні дії на Правобережжі. Польща змушена була підписати Бучацький договір (1672 р.), за яким віддавала Туреччині Подільське воєводство з Кам’янцем, Правобережжя мало бути незалежним на чолі з гетьманом П. Дорошенком (перше використання у міжнародному договорі терміну «Українська держава»). Московія використала цей договір, щоб приєднати Правобережну Україну.

Чигиринські походи турецько-татарського війська. Турки оголосили гетьманом Правобережжя Ю. Хмельницького і в 1677 р. рушили на Чигирин. Облога тривала три тижні. Не змогли його повністю захопити.

1678 р. було організовано Другий чигиринський похід, столиця Б. Хмельницького була зруйнована і захоплена після місячної облоги. Занепад Правобережжя. І. Самойлович організував 1678-1679 рр. «великий згін», переселяючи населення з Правобережжя на Лівобережжя. Воєнні дії між Москвою й Османською імперією та Кримським ханством закінчилися підписанням 13 січня 1681 р. Бахчисарайського мирного договору:

  •  кордон встановлювався по Дніпру, за турками закріплювалися Південна Київщина, Поділля;
  •  протягом 20 років землі між Південним Бугом і Дніпром мали залишатися незаселеними;
  •  територія Лівобережжя, Київ і Запоріжжя визнавалися за Московським царством.
  •  6 травня 1686 р. між Московією і Польщею був укладений «Вічний мир»:
  •  визнання за Московським царством Лівобережжя, Київ і Запоріжжя;
  •  Північна Київщина, Волинь і Галичина залишалися під владою Речі Посполитої;
  •  Брацлавщина і Південна Київщина стинали нейтральною зоною, мали бути незаселеними;
  • православному населенню Польщі гарантувалося вільне віросповідання;
  •  Московія розривана договори з Османською імперією, вступала до військового союзу з Річчю Посполитою і до антитурецької «Священної ліги».

Наслідок Руїни

Україна була роздерта між Московією, Османською імперією і Річчю Посполитою.

Запорізька Січ у складі Гетьманщини. Економічне і політичне життя:

  • • основу господарства становили промисли, значний рівень ремесла і торгівлі;
  • • у господарському житті основними були зимівники — хутірські господарства, утримання худоби;
  • • неможливість самим забезпечити власні потреби спричиняли залежність запорожців від гетьманської платні та царського жалування;
  • • продовжувала відігравати роль основного захисника України від нападів турків і татар;
  • • підлягала владі гетьмана, зберігаючи автономію, часто ставала в опозицію до гетьманської влади;
  • • незважаючи на заборону проводила власну зовнішньополітичну лінію.

Тривалий час на Запорізькій Січі в цей період кошовим отаманом був Іван Сірко. Він відзначився в боротьбі з турецько-татарськими загарбниками, здійснив низку вдалих походів на суші та на морі, зокрема першим форсував Сиваш, роблячи похід на Крим. Ні він, ні його попередники і наступники не завжди виявляли мудрість і політичну далекоглядність, а часом навіть ставали на бік відвертих ворогів Української держави.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України. На схід від Гетьманщини, на кордоні з Московією були землі, які отримали назву Слобожанщина, або Слобідська Україна. Масові переселення українців на ці землі випали на середину XVII ст. Економічне та політичне життя краю:

  • • спочатку діяло право займанщини: кожний переселенець мав право привласнити собі стільки землі, скільки міг обробити, згодом навколо поселення визначали земельну ділянку, яку розподіляли між переселенцями;
  • • селяни часто оселялися на землях полкової чи сотенної старшини, тому повинні були їй допомагати в обробці землі, кожен полк мав фонд незайманих земель, яким розпоряджався полковник;
  • • формування п’яти козацьких полків Гзюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський і Харківський;
  • • полки були не тільки військовими, але й адміністративно-територіальними одиницями, ними керували полковники, яких обирали довічно, часто траплялося успадкування посади;
  • • посади гетьман не існувало, не було й генеральної старшини, слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі, кількісний склад слобідських полків не був постійним;
  • • кожен полк у різний час і окремо отримував царську жалувану грамоту, де визначалися його права.

Особливості адміністративно-територіального устрою Лівобережної Гетьманщини:

• перебування у складі Московського царства на правах автономії;

• керував гетьман, якого обирала старшинська рада на невизначений термін, затверджував цар;

• з кожним новим гетьманом царський уряд підписував новий договір — статті;

• загальновійськову (генеральну) раду скликали за обставинами, вона перестала бути законодавчо-розпорядчим владним органом, її замінила Старшинська рада;

• існування 10 козацьких полків, полки були не лише військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями, ними керували полковники, яких обирали полкові ради;

Отже, між Слобідською Україною та Гетьманщиною існували певні відмінності.

Особливості господарського життя:

  • • головне заняття — сільське господарство, провідне становище зернових, зростання ролі технічних культур;
  • • розвиток ремесел, промислів, торгівлі, використання найманої праці, дрібнотоварне виробництво;
  • • ярмаркова торгівля, активна зовнішня торгівля, деяке послаблення зв’язків із Західною Європою.

Особливості церковного життя:

  •  намагання Москви встановити зверхність над київською митрополією;
  •  після смерті митрополита И. Нелюбовича-Тукальського Москва перешкоджала обранню нового (місце- блюстителем був видатний діяч, автор праці «Нова міра старої віри», чернігівський єпископ Л. Ба-ранович), згодом добилася обрання свого прихильника Г. Четвертинського, якого висвятив уже московський патріарх;
  •  під тиском Московії й Османської імперії константинопольський патріарх погодився на перехід Української православної церкви під управління московського патріархату (1686 р.).

Шедеврами церковної архітектури періоду були Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові (1679-1695 рр.), збудований за кошти І. Мазепи, а також Покровський собор у Харкові (1689 р.).

Хронологічний довідник: Українські землі наприкінці 17 ст

Персоналії:  Українські землі наприкінці 17 ст

Терміни і поняття:  Українські землі наприкінці 17 ст

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Україна в 14-17 ст.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *