Українські землі в складі Великого князівства Литовського та інших держав (у другій половині XIV — першій половині XVI ст.)
Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину.
Зі смертю князя Юрія II Болеслава становище Галицько-Волинського князівства суттєво погіршилося. Реальним правителем у Галицькій землі був боярин Дмитро Дедько (1340-1344 рр.). Справжня війна за землі Галичини розгорілася 1349 р., тривала вона із змінним успіхом. Зрештою в 1387 р. ці землі були остаточно приєднані до Польського королівства. На Волині ж правив литовський князь Любарт Гедимінович (1340-1385 рр.), який мав дружину з родини галицько-волинських князів. Він діяв під гаслом збереження держави Данила Галицького. Волинь була тоді фактично незалежною.
Входження українських земель до складу інших держав.
За землі Галичини і частково Волині йшла запекла боротьба між литовськими князями і польськими й угорськими королями.
Угорщина ще з XI ст. (з перервою 1280-1320 рр.) утримувала Закарпаття. У 1526 р. після поразки угорського війська від турків у битві під Могачем Закарпаття було поділене між князівством Трансільванією (васалом Туреччини) і Священною Римською імперією, де правили австрійські Габсбурги.
Буковина ще в XIV ст. потрапила під владу Молдовського князівства, яке, в свою чергу, потрапило у васальну залежність від турецького султана.
На початку XVI ст. Чернігово-Сіверщина потрапила під владу Московського князівства. Розвинути успіх Московії перешкодила серйозна поразка, якої вона зазнала під Оршею в 1514 р. від військ, керованих князем Костянтином Острозьким. dovidka.biz.ua
Утвердження Литви на Київщині, Чернігово-Сіверщині та Поділлі пов’язують з перемогою князя Ольгерда над військами Золотої Орди на р. Сині Води в 1362 р. З наступного року в Києві князював син Ольгерда Володимир. Наслідки битви:
- переважна більшість українських земель була закріплена в Литовській державі;
- територія Золотої Орди була скорочена до узбережжя Чорного моря;
- суттєве послаблення впливу татарських орд, що жили на захід від Дніпра, зростання суперечностей в Орді.
Особливості суспільно-політичного життя українських земель у складі Великого князівства Литовського.
Причини швидкого підпорядкування литовцями українських земель:
- ослаблення золотоординським пануванням українських земель;
- у протистоянні литовців з татарами населення українських земель підтримало Литву;
- ослаблення Золотої Орди внаслідок усобиць і розпаду на частини;
- збереження чинної системи управління, лише князі Гедиміновичі замінили Рюриковичів;
- збереження судочинства на підставі норм «Руської правди»;
- поширення дії православ’я на територію Литовської держави;
- «руська мова» набула статусу офіційної у цій державі.
14 серпня 1385 р. в литовському місті Крево була укладена унія між Великим князівством Литовським і Польським королівством.
Причини Кревської унії:
• у часи князювання в Литві Ягайла для неї та Польського королівства посилилася загроза з боку Тевтонського ордену, що примусило обидві держави зблизитися і укласти державно-політичний союз;
• прагнення Ягайла знайти підтримку в боротьбі за владу з князем Вітовтом;
• прагнення Польщі мирним шляхом через унію з Литвою підпорядкувати українські землі.
Основні умови Кревської унії:
• Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і стати польським королем і правителем Литви;
• Ягайло зобов’язувався прийняти разом з язичниками Литви хрещення за католицьким обрядом;
• Польща і Литва утворювали єдину державу;
• Литва мала передати Польщі всі будь-коли захоплені руські землі.
Наслідки Кревської унії.
• унія викликала опір литовського боярства, підтриманого частиною руської знаті, очолив боротьбу князь Вітовт. Два останні пункти державно-політичного союзу фактично не були втілені у життя. У 1392 р. він був визнаний довічним правителем Великого князівства Литовського (князював до 1430 р.);
• початок роздачі українських земель польським феодалам, поширення католицизму;
• у 1434 р. Польща із земель Галичини створила Руське воєводство, тоді ж до Польщі було приєднано західне Поділля і створене Подільське воєводство, існувало також Белзьке воєводство;
• 15 липня 1410 р. відбулася вирішальна битва військ Тевтонського ордену з об’єднаною польсько-литовською армією, у складі якої було чимало українських і білоруських вояків. Німецькі лицарі були розгромлені, згодом вони навіть визнали васальну залежність від Польщі.
У жовтні 1413 р. польсько-литовське зближення було закріплене Городельською унією, яка передбачала призначення на вищі урядові посади Великого князівства Литовського тільки литовців-католиків, підтверджено існування Великого князівства Литовського з його політичною самостійністю.
Остаточна ліквідація Київського га Волинського удільних князівств.
Новий великий литовський князь Свидригайло почав здійснювати політику, спрямовану на розрив унії з Польщею, але після поразки під Вілько-миром (1435 р.) від польсько-литовського війська Сигізмунда змушений був обмежитися владою лише на Волині. Після смерті Сппдрнгайла (1452 р.) Волинське удільне князівство перестало існувати. У 1471 р., по смерчі київського князя Семена Олельковнча було ліквідоване Київське удільне князівство. Землі скасованих князівств було передано литовським намісникам, чим фактично встановлювалося панування чужинців. Останні спроби зберегти автономію руських земель було зроблено у 1481 р. («Змова руських князів») і 1508 р. (повстання Михайла Глннського), але невдало.
Виникнення українського козацтва
За таких умов українці мали знайти іншу опору. Такою новою силою, що формувалася на межі степу та лісостепу, стало козацтво. На 1489 р. припадає перша згадка про українських козаків у писемних джерелах. (Причини виникнення козацтва)
Утворення Кримського ханства.
У XV ст. з посиленням боротьби за владу в Золотій Орді володарі Кримського улусу почали прагнути до самостійного правління. Це вдалося Хаджі-Гірею, який 1449 р. проголосив себе незалежним володарем Кримського ханства. Столицею держави став Бахчисарай. Кримське ханство як незалежна феодальна держава охоплював територію Криму, пониззя Дніпра, Приазов’я та Кубані.
Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії. Повністю незалежною держава була недовго. В 1475 р. Османська імперія підкорила чорноморські портові міста і вже через три роки хан Менг-лі-Гірей визнав себе васалом турецького султана. Заручившись його підтримкою, а також сприянням Московського князівства, він у 1482 р. здійснив похід на Київ, спаливши його і захопивши у полон (ясир) величезну кількість людей. Згодом такі походи відбувалися майже щорічно, а то й двічі на рік. Найбільш активно організовував відсіч ординцям князь Костянтин Іванович Острозький, який понад 60 разів бився з ними, зокрема здобув великі перемоги під Вишневцем (нині Тернопільська обл., 1512 р.) і на річці Ольшаниці (Київщина, 1527 р.).
Соціально-економічне життя:
• провідна галузь — сільське господарство, поширення фільварків і трипільної системи, зростання поголів’я корів і свиней через зростання цін на м’ясо в Європі, розвиток бджільництва, городництва, садівництва;
• промисли — найважливіша роль рибальства і мисливства, а також солеваріння, виробництво поташу, смоли;
• розвиток ремесел і торгівлі, за деякими даними існувало близько 130 ремісничих спеціальностей.
Становище суспільних станів.
Родову українську знать починали називати шляхтою. Структура панівного стану з середини XV ст.: князі — пани — зем’яни-шляхта — шляхта-голота — панцирні бояри:
• князі — найзаможніша частина шляхти, до якої належали нащадки удільних князів;
• пани — заможна шляхта, славилася давністю роду, разом з князями становили групу магнатів;
• зем’яни — середня військово-службова шляхта, залежна від магнатів, здобула титул за службу;
• шляхта-голота — найбідніша, зубожіла шляхта;
• панцирні бояри — дрібні шляхтичі-службовці, що виконували різні доручення;
До привілейованих станів належали також церковні люди — духівництво, майже десята частина населення, окремий стан українського суспільства, не підлягали світському судові.
Селян цього часу історики умовно поділяють на «похожих» (особисто вільних) і «непохожих» . (прикріплених до свого наділу). Крім того, за характером повииностей, з-поміж селян вирізняють данників, тяглових і слуг:
• данники — особисто вільні й економічно незалежні селяни, сплачували державі данину (чинш);
• тяглові селяни мусили працювати в господарстві свого володаря зі своїм «тяглом» (робочою худобою та інвентарем), тобто відбувати панщину. Були як особисто вільними, так і прикріпленими до своїх наділів. Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхти Галичини 1435 р. Закріпачення основної маси селян було стверджено у тогочасних кодексах законів — Литовських статутах. Селяни уже в XV ст. почали чинити активний опір, про це свідчить повстання під проводом Мухи (1490 р.);
• слуги —особисто цільні селяни, які перебували на службі, отримуючи за це земельні наділи.
Наприкінці XV ст. — на початку XVI ст. в українських містах поширилося магдебурзьке право – міське право, що передбачало звільнення міста лід управління, судової й адміністративної влади місцевих феодалів (власників міст) і створення міського самоврядування. За магдебурзьким правом містом керував магістрат – орган, що об’єднував раду і лапу. На чолі лави був війт, а раду очолював бурмістр. Магдебурзьке право встановлювало також порядок організації ремісничих об’єднань — цехів, регулювало мигання торгівлі тощо. Цех становив самоврядну громаду вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей на чолі з виборним старшиною— цехмістром. Перші цехові об’єднання виникли у Львові та Перемишлі. У містах акжвио розвивалися ремесла і торгівля. Основними видами торгівлі були ярмарки. Серед міщан виділяють патриціат, бюргерство і плебс.
Розвиток культури й освіти. На ХІУ-ХУ ст. припало становлення уснопоетичного жанру історичної пісні та балади. Найціннішим мистецьким надбанням народу тих часів стали думи, що сягали корінням княжих часів. Думами називають уснопоетичні героїчні твори про важливі події га видатних діячів української історії, що наполовину проспівувалися — наполовину промовлялися під музичний супровід мандрівними співцями.
Освіта. Існування мережі початкових шкіл в Україні підтверджує те, що багато українців навчалося в європейських університетах. Одним з таких був видатний учений Юрій Дрогобич. Він став першим українцем, хто був ректором університету (Болонського), першим опублікував свою працю тоді, коли друкарство тільки зароджувалося, першим став доктором філософії. Діяльність ученого у великій мірі пов’язана із Краківським університетом: у ньому Ю. Дрогобич навчався, здобув перші наукові ступені, луди повернувся після навчання в Італії.
Початок книгодрукування. Перша друкарня, книги якої мали поширюватися в Україні, з’явилася наприкінці XV ст. у Кракові, заснував її Швайпольт Фіоль. Саме його вважають українським першодрукарем. У 1491 р. він надрукував чотири богослужбові книги церковнослов’янською мовою, а післямови до них — українською, що й вказує на замовників цих видань.
Українське літописання. До нашого часу дійшли списки літопису Великого князівства Литовського і Волинського літопису, який називають ще Коротким Київським. Нові центри — Кам’янець, Луцьк, Острог, Холм.
Здобутки в галузі архітектури. Не втрачало свого значення будівництво оборонних споруд. За цей час було збудовано немало фортець і замків (Крем’яиець, Кам’янець-Подільська фортеця, Верхній замок у Луцьку, Меджибіж, Острог, Хотинська фортеця, Білгород, Кам’янець). Потреби оборони враховувалися також під час будівництва культових споруд. На заході — поширення готичного стилю. Унікальною пам’яткою східної культури на європейських теренах є Вірменський собор у Львові (1363 р.). До наших часів зберігся славетний ханський палац у Бахчисараї — столиці Кримського ханства.
Живопис. До середини XVI ст. розвивалося монументальне малярство — фрески. Активно розвивався провідний жанр тогочасного малярства — іконопис, зразком якого є ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях. У XV ст. сформувався український іконостас — стіна, перегородка, що відокремлює вівтар від центральної частини приміщення, складався з одного-двох рядів ікон.
Продовжувала розвиватися українська графіка. Вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир (1397 р.).
Отже, навіть у цей складний період були певні набутки в розвитку культури. Позитивні зрушення в культурі праці та господарювання пов’язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних і культурних зв’язків з Європою.
Дякую!!