В. Голобородько «Лелека» аналіз

Аналіз вірша В. Голобородька «Лелека»

Лелека в Україні — птах священний, птах-символ. Він має багато назв. І з ним пов’язана велика кількість повір’їв, легенд та казок. Лелека приносить дітей, щастя, дбає про врожай — основу добробуту селянина. Тому його треба оберігати, піклуватися про нього.

Тема «Лелека»: розповідь про лелеку, про походження назви цього птаха у різних народів за ознакою та про спостереження людей за цим птахом, пов’язуючи його зі своїм життям, діяльністю.

Ідея «Лелека»: уславлення любові до природи, зокрема до лелеки; поважне ставлення до всього живого; вміння і прагнення порозумітися із всесвітом.

Основна думка: лелека, як і людина, має своє життя, турботи, клопоти, радість і горе; доброзичливе ставлення людини до лелеки є запорукою її щасливого життя.

Жанр «Лелека»: поема, написана вільним віршем.

Особливості вірша «Лелека»

  • · зв’язок твору з усною народною творчістю (прикмети, приказки, прислів’я, загадки…);
  • · відтворення зв’язку життя людини і лелеки;
  • · етимологічне походження слова «лелека» у мові різних народів.

Композиція вірша «Лелека»

Поема складається з двох частин, кожна з яких пов’язана з описом образу життя лелеки і людини. Лелека робить гніздечко, доглядає і виховує лелеченят, привчає до дорослого життя — все прослідковується протягом твору.

Загадки про лелеку із поеми.

Ти — сама уся і твої ознаки:
та, хто стоїть на одній нозі,
та, хто ловить жаб,
та, хто їсть жаб.
Та, хто має довгі ноги,
та, хто має довго дзьоба,
та, хто буває на болоті,
та, хто любить жаб,
та, хто мостить своє гніздо на хаті,—…
Довгі ноги і довгий ніс,
по болоті ходить скрізь.
На вершку палати хатчина,
а там пан високий.
Які ноги заввишки,
такий ніс завдовжки,
хату на хаті має,
жабам рахунок дає.
Які ноги, такий ніс,
по болоту ходить скрізь,
хату на хаті має,
жабам рахунок знає.

Цей тендiтний птах — свiтлий i величний символ Украïни. Дорослi розповiдають маленьким дiтям, що ïх приносить лелека. Мудрий птах допомагає нам ставати кращими, мудрiшими, людянiшими. Саме для цього щовесни прилiтає вiн до наших домiвок iз вирiю.
У творi В. Голобородька — вiдгомiн казок i легенд, замовлянь i пiсень, загадок i приказок, що збереглися з давнiх-предавнiх часiв у скарбничцi народноï пам’ятi. Це i пересторога, i нагадування, i спогад, i фiлософськi роздуми над вiчним питанням: як залишитись справжньою Людиною? Побудована у формi дiалогу, поема вражає здатнiстю автора тонко i обережно торкатись якихось особливо нiжних речей. Одразу згадуються слова Лiни Костенко: Поезiя — це завжди неповторнiсть, якийсь безсмертний дотик до душi.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *