«Вечір проти Івана Купала» Гоголь скорочено

вечір проти івана купала

«Вечір проти Івана Купала» — повість Миколи Васильовича Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». «Вечір проти Івана Купала» скорочено можна читати за 5 хвилин.

«Вечір напередодні Івана Купала» скорочено читати

Дячок Хома Григорович вже колись розповідав цю бувальщину, і якийсь «панич в гороховому каптані» встиг вже випустити її книжечкою, проте переказ сей настільки не задовольнив автора, що він взявся розповісти цю бувальщину знову, як повинно, а сумлінний пасічник — в точності передати його слова.

Історія, почута дяком від власного діда (славного тим, що в житті своєму він ніколи не брехав) і багато деталей якої належали дідовій тітці, що мала в той час шинок, — сталася років за сто до того, на місці Диканьки, що була тоді «самим бідним хутором ». Всякий народ хитався навколо, багато без справі, і серед них Басаврюк, «диявол у людській подобі». У церкву він не ходив і на Світле Воскресіння, а червоним дівчатам дарував подарунки, які душили їх, кусали і навівали всякі жахіття ночами. Між тим в селі жив козак Корж з красунею донькою, і був у нього працівник Петрусь, на прізвисько Безрідний.

Побачивши одного разу, що молоді люди люблять один одного, старий Корж ледь не побив Петруся, і тільки сльози шестирічного Пидорчиного брата Івася врятували бідного парубка: Петрусь був вигнаний. А незабаром до Коржа унадився якийсь лях, «обшитий золотом», і ось уже все йде до весілля. Пидорка посилає Івася сказати Петру, що швидше помре, ніж піде за ляха, і, коли приголомшений Петрусь заливає горе в шинку, до нього підходить Басаврюк і пропонує незліченні багатства за дрібницю, за квітку папороті. Вони умовляються зустрітися у Ведмежому яру, бо тільки одну цю ніч, напередодні Івана Купала, цвіте папороть.

Опівночі вони пробираються багнистим болотом, і Басаврюк вказує Петрусю на три пагорба, де буде безліч квітів різних, а зірвати треба лише папороть і тримати її не озираючись. Все, як треба, робить Петро, ​​хоч і страшно йому, що за квіткою тягнуться сотні волохатих рук, а позаду нього щось рухається безупинно. Але квітка зірвана, і на пні з’являється недвижний і синій, як мрець, Басаврюк, що оживає лише від страшного свисту. Він велить Петрусю у всьому слухатися тієї, що перед ними стане. Раптом зявляється хатинка на курячих ніжках, з неї вискакує собака і перетворюється на кішку, а потім в потворну відьму. Вона шепоче щось над квіткою і велить Петру кинути її — квітка пливе вогненною кулею серед мороку і падає на землю вдалині. Тут, на вимогу баби, Петрусь починає копати і знаходить скриню, але позаду лунає сміх, а скриня йде в землю, глибше і глибше. Сказавши, що треба дістати крові людської, відьма підводить дитя років шести під білим простирадлом і вимагає відсікти йому голову. Зриває Петрусь з дитини простирадло і, бачачи маленького Івася, кидається на стару. Але Басаврюк згадав Пидорку, а відьма тупнула ногою, — і стало видно все, що було в землі під тим місцем, де вони стояли. І скаламутився розум Петруся, «і безвинна кров бризнула йому в очі».

Тут почався справжній шабаш, Петрусь біжить, все навколо здається йому немов би в червоному світлі, в будинку своєму падає він і спить два дні і дві ночі без просипу. Прокинувшись, не пам’ятає Петрусь нічого, навіть знайшовши в ногах своїх два мішки з золотом. Він несе мішки Коржу, і той закочує таке весілля, що і старі не згадають подібного. Одного Івася немає на тому весіллі, вкрали його цигани, проходячи мимо. Чудно Пидорці, що не пам’ятає Петрусь і обличчя її меншого брата. Але ще чогось важливого не може згадати Петрусь і день за днем ​​сидить, пригадуючи. Вже до яких знахарів не зверталася Пидорка — все без толку.

І літо пройшло, і осінь, і зима, — страшний Петрусь, і здичавів, і злиться, а все мучиться марним своїм пригадування. І вирішується нещасна Пидорка на останній засіб — привести з Ведмежого яру чаклунку, що вміє лікувати всі хвороби, — і приводить її ввечері напередодні Купала. І вдивившись, все згадав Петрусь, зареготав і пустив сокирою на стару. І з’явилась замість старої дитя, накрите простирадлом. Впізнає Пидорка Івася, але, весь покрившись кров’ю, він висвітлює хату, і Пидорка в страху тікає. Коли ж люди, що позбігалися вибили двері, вже нікого немає в хаті, лише жменька попелу замість Петруся, а в мішках замість золота — биті черепки. Пидорка йде на прощу до Києва, в Лавру. З’явився незабаром Басаврюк, але всі цураються його (бо зрозуміли, що людський вигляд він брав, щоб відкопувати скарби, а молодців приманював, оскільки скарби не даються нечистим рукам)…

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *