«Великий льох» Шевченко

автопортрет шевченка опис

Великий льох — алегорична поема Тараса Шевченка, що датована 21 жовтня 1845 р., в селі с. Мар’їнське. Має жанрове визначення самого Шевченка — містерія.

«Великий льох» Шевченко читати

Положил  еси  нас  [поношение]  
соседом  нашим,  подражнение  й  
поругание  сущим  окрест  нас.  По-  
ложил  еси  нас  в  притчу  во  языцех,  
покиванию  главыі  в  людех.  
Псалом  43,  ст.  14  й  15  

Три  душі

Як  сніг,  три  пташечки  летіли
Через  Суботове  і  сіли
На  похиленному  хресті
На  старій  церкві.  «Бог  простить:
Ми  тепер  душі,  а  не  люди.
А  відціля  видніше  буде,
Як  той  розкопуватимуть  льох.
Коли  б  вже  швидше  розкопали,
Тойді  б  у  рай  нас  повпускали.
Бо  так  сказав  Петрові  бог:
«Тойді  у  рай  їх  повпускаєш,
Як  все  москаль  позабирає,
Як  розкопа  великий  льох».

I

Як  була  я  людиною,
То  Прісею  звалась;
Я  отутечки  родилась,
Тут  і  виростала.
Отут,  було,  на  цвинтарі
Я  з  дітьми  гуляю,
І  з  Юрусем  гетьманенком  !
У  піжмурки  граєм.
А  гетьманша,  було,  вийде
Та  й  кликне  в  будинок,
Он  де  клуня.  А  там  мені
І  фіг,  і  родзинок  —
Всього  мені  понадає
І  на  руках  носить…
А  з  гетьманом  як  приїдуть
Із  Чигрина  гості,
То  це  й  шлють,  було,  за  мною.
Одягнуть,  обують,
І  гетьман  бере  на  руки,
Носить  і  цілує.
Отак-то  я  в  Суботові
Росла,  виростала!
Як  квіточка;  і  всі  мене
Любили  й  вітали.
І  нікому  я  нічого,
Ніже  злого  слова,
Не  сказала.  Уродлива
Та  ще  й  чорноброва.
Всі  на  мене  залицялись
І  сватати  стали;
А  у  мене,  як  на  теє,
Й  рушники  вже  ткались.
От-от  була  б  подавала,
Та  лихо  зустріло!
Вранці-рано,  в  пилипівку,
Якраз  у  неділю,
Побігла  я  за  водою…
Вже  й  криниця  тая
Замуліла  і  висохла!
А  я  все  літаю!..
Дивлюсь  —  гетьман  з  старшиною.
Я  води  набрала
Та  вповні  шлях  і  перейшла;
А  того  й  не  знала,
Що  він  їхав  в  Переяслав
Москві  присягати!..
І  вже  ледви  я,  наледви
Донесла  до  хати  —
Оту  воду…  чом  я  з  нею
Відер  не  побила!
Батька,  матір,  себе,  брата,
Собак  отруїла
Тію  клятою  водою!
От  за  що  караюсь,
От  за  що  мене,  сестрички,
І  в  рай  не  пускають.

II

А  мене,  мої  сестрички,
За  те  не  впустили,
Що  цареві  московському
Коня  напоїла
В  Батурині;  як  він  їхав
В  Москву  із  Полтави.
Я  була  ще  недолітком,
Як  Батурин  славний
Москва  вночі  запалила,
Чечеля  убила,
І  малого,  і  старого
В  Сейму  потопила.
Я  меж  трупами  валялась
У  самих  палатах
Мазепиних…  Коло  мене
І  сестра,  і  мати
Зарізані,  обнявшися,
Зо  мною  лежали;
І  насилу-то,  насилу
Мене  одірвали
Од  матері  неживої.
Що  вже  я  просила
Московського  копитана,
Щоб  і  мене  вбили.
Ні,  не  вбили,  а  пустили
Москалям  на  грище!
Насилу  я  сховалася
На  тім  пожарищі.
Одна  тілько  й  осталася
В  Батурині  хата!
І  в  тій  хаті  поставили
Царя  ночувати,
Як  вертавсь  із-під  Полтави.
А  я  йшла  з  водою
До  хатини…  а  він  мені
Махає  рукою,
Каже  коня  напоїти,
А  я  й  напоїла!..
Я  не  знала,  що  я  тяжко,
Тяжко  согрішила!
Ледве  я  дійшла  до  хати,
На  порозі  впала.
А  назавтра,  як  цар  вийшов,
Мене  поховала
Та  бабуся,  що  осталась
На  тій  пожарині
Та  ще  й  мене  привітала
В  безверхій  хатині.
А  назавтра  й  вона  вмерла
Й  зотліла  у  хаті,
Бо  нікому  в  Батурині
Було  поховати.
Уже  й  хату  розкидали
І  сволок  з  словами
На  угілля  попалили!..
А  я  над  ярами
І  степами  козацькими
І  досі  літаю!
І  за  що  мене  карають,
Я  й  сама  не  знаю?
Мабуть,  за  те,  що  всякому
Служила,  годила…
Що  цареві  московському
Коня  напоїла!..

III

А  я  в  Каневі  родилась.
Ще  й  не  говорила,
Мене  мати  ще  сповиту
На  руках  носила,
Як  їхала  Катерина
В  Канів  по  Дніпрові.
А  ми  з  матір’ю  сиділи
На  горі  в  діброві.
Я  плакала;  я  не  знаю,
Чи  їсти  хотілось?
Чи,  може,  що  в  маленької
На  той  час  боліло?
Мене  мати  забавляла,
На  Дніпр  поглядала;
І  галеру  золотую
Мені  показала,
Мов  будинок.  А  в  галері
Князі,  і  всі  сіли
Воєводи…  і  меж  ними
Цариця  сиділа.
Я  глянула,  усміхнулась…
Та  й  духу  не  стало!
Й  мати  вмерла,  в  одній  ямі
Обох  поховали!
От  за  що,  мої  сестриці,
Я  тепер  караюсь,
За  що  мене  на  митарство
Й  досі  не  пускають.
Чи  я  знала,  ще  сповита,
Що  тая  цариця  —
Лютий  ворог  України,
Голодна  вовчиця!..
Скажіте,  сестриці?

«Смеркається.  Полетимо
Ночувати  в  Чуту.
Як  що  буде  робитися,
Відтіль  буде  чути».
Схопилися,  білесенькі,
І  в  ліс  полетіли,
І  вкупочці  на  дубочку
Ночувати  сіли.

Три  ворони  

1

Крав!  крав!  крав!
Крав  Богдан  крам,
Та  повіз  у  Київ,
Та  продав  злодіям
Той  крам,  що  накрав.

2

Я  в  Парижі  була
Та  три  злота  з  Радзівіллом
Та  Потоцьким  пропила.

3

Через  мост  идет  черт,
А  коза  по  воде:
Быть  беде.  Быть  беде.

Отак  кричали  і  летіли
Ворони  з  трьох  сторон  і  сіли
На  маяку,  що  на  горі
Посеред  лісу,  усі  три.
Мов  на  мороз,  понадувались,
Одна  на  другу  позирали;
Неначе  три  сестри  старі,
Що  дівували,  дівували,
Аж  поки  мохом  поросли.

1

Оце  тобі,  а  це  тобі.
Я  оце  літала
Аж  у  Сибір:  та  в  одного
Декабриста  вкрала
Трохи  жовчі.  От,  бачите,
Й  є  чим  розговіться!
Ну,  а  в  твоїй  Московщині
Є  чим  поживиться?
Чи  чортма  й  тепер  нічого?

3

Э…  сестрица,  много:
Три  указа  накаркала
На  одну  дорогу…

1

На  яку  це?  на  ковану?
Ну,  вже  наробила…

3

Да  шесть  тысяч  в  одной  версте
Душ  передушила…

1

Та  не  бреши,  бо  тілько  п’ять.
Та  й  то  з  фоном  Корфом
Ще  й  чваниться,  показує
На  чужу  роботу!
Капусниця!  закурена…
А  ви,  пості-пані?
Бенкетуєте  в  Парижі,
Поганці  погані!
Що  розлили  з  річку  крові
Та  в  Сибір  загнали
Свою  шляхту,  то  вже  й  годі,
Уже  й  запишались.
Ач,  яка  вельможна  пава…

2  і  3

А  ти  що  зробила??

1

А  дзуськи  вам  питать  мене!
Ви  ще  й  не  родились,
Як  я  отут  шинкувала
Та  кров  розливала!
Дивись,  які!  Карамзіна,
Бачиш,  прочитали!
Та  й  думають,  що  ось-то  ми!
А  дзусь,  недоріки!
В  колодочки  ще  не  вбились,
Безпері  каліки!..

2

Ото,  яка  недотика!
Не  та  рано  встала,
Що  до  світа  упилася…
А  та,  що  й  проспалась!

1

Упилася  б  ти  без  мене
З  своїми  ксьондзами?  —
Чортма  хисту!  Я  спалила
Польщу  з  королями;
А  про  тебе,  щебетухо,
І  досі  б  стояла.
А  з  вольними  козаками
Що  я  виробляла?
Кому  я  їх  не  наймала,
Не  запродавала?
Та  й  живущі  ж,  проклятущі!
Думала,  з  Богданом
От-от  уже  поховала.
Ні,  встали,  погані,
Із  шведською  приблудою…
Та  й  тойді  ж  творилось!
Аж  злішаю,  як  згадаю…
Батурин  спалила,
Сулу  в  Ромні  загатила
Тілько  старшинами
Козацькими…  а  такими,
Просто  козаками,
Фінляндію  засіяла;
Насипала  бурта
На  Орелі…  на  Ладогу
Так  гурти  за  гуртом
Виганяла  та  цареві
Болота  гатила.
І  славного  Полуботка
В  тюрмі  задушила.
Отойді-то  було  свято!
Аж  пекло  злякалось.
Матер  божа  у  Ржавиці
Вночі  заридала.

3

Й  я  таки  пожила:
С  татарами  помутила,
С  мучителем  покутила,
С  Петрухою  попила,
Да  немцам  запродала.

1

Та  ти  добре  натворила:
Так  кацапів  закрепила
У  німецькі  кайдани  —
Хоч  лягай  та  й  засни.
А  в  мене  ще,  враг  їх  знає,
Кого  вони  виглядають?
Вже  ж  і  в  крепость  завдала,
І  дворянства  страшну  силу
У  мундирах  розплодила,
Як  тих  вошей  розвела;
Все  вельможнії  байстрята!
Вже  ж  і  Січ  їх  бісновата
Жидовою  поросла.
Та  й  москаль  незгірша  штука:
Добре  вміє  гріти  руки!
І  я  люта,  а  все-таки
Того  не  зумію,
Що  москалі  в  Україні
З  козаками  діють.
Ото  указ  надрукують:
«По  милості  божій,
І  ви  наші,  і  все  наше,
І  гоже  й  негоже!»
Тепер  уже  заходились
Древности  шукати
У  могилах…  бо  нічого
Уже  в  хаті  взяти;
Все  забрали  любісінько.
Та  лихий  їх  знає,
Чого  вони  з  тим  поганим
Льохом  поспішають?
Трошки,  трошки  б  підождали,
І  церква  б  упала…
Тойді  б  разом  дві  руїни
В  П  ч  е  л  е  описали…

2  і  З

Чого  ж  ти  нас  закликала?
Щоб  на  льох  дивиться?

1

Таки  й  на  льох.  Та  ще  буде
Два  дива  твориться.
Сю  ніч  будуть  в  Україні
Родиться  близнята.
Один  буде,  як  той  Ґонта,
Катів  катувати!
Другий  буде…  оце  вже  наш!
Катам  помагати  —
Наш  вже  в  череві  щипає…
А  я  начитала,
Що,  як  виросте  той  Ґонта,
Все  наше  пропало!
Усе  добре  поплюндрує
Й  брата  не  покине!
І  розпустить  правду  й  волю
По  всій  Україні!
Так  от  бачите,  сестриці,
Що  тут  компонують!
На  катів  та  на  все  добре
Кайдани  готують!

2

Я  золотом  розтопленим
Заллю  йому  очі!..

1

А  він,  клятий  недолюдок,
Золота  не  схоче.

3

Я  царевыіми  чинами
Скручу  ему  руки!..

2

А  я  зберу  з  всього  світа
Всі  зла  і  всі  муки!..

1

Ні,  сестриці.  Не  так  треба.
Поки  сліпі  люде,
Треба  його  поховати,
А  то  лихо  буде!
Он  бачите,  над  Києвом
Мітла  простяглася,
І  над  Дніпром  і  Тясмином
Земля  затряслася.
Чи  чуєте?  Застогнала
Гора  над  Чигрином.
О!..  Сміється  і  ридає
Уся  Україна!
То  близнята  народились,
А  навісна  мати
Регочеться,  що  Йванами
Обох  буде  звати!
Полетімо!..

Полетіли
Й  летячи  співали:

1

Попливе  наш  Іван
По  Дніпру  у  Лиман
З  кумою.

2

Побіжить  наш  ярчук  :
В  ірій  їсти  гадюк
Зо  мною.

3

Как  хвачу  да  помчу,
В  самый  ад  полечу
Стрелою.

Три  лірники  

Один  сліпий,  другий  кривий,
А  третій  горбатий
Йшли  в  Суботов  про  Богдана
Мирянам  співати.

1

Що  то,  сказано,  ворони.
Уже  й  помостили,
Мов  для  їх  те  сідало
Москалі  зробили.

2

А  для  кого  ж?  Чоловіка,
Певне,  не  посадять
Лічить  зорі…

1

Ти  то  кажеш.
А  може,  й  посадять
Москалика  або  німця.
А  москаль  та  німець
І  там  найдуть  хлібець.

3

Що  це  таке  верзете  ви?
Які  там  ворони?
Та  москалі,  та  сідала?
Нехай  бог  боронить!
Може,  ще  нестись  заставлять,
Москаля  плодити.
Бо  чутка  є,  що  цар  хоче
Весь  світ  полонити.

2

А  може,  й  так!  Так  на  чорта  ж
їх  на  горах  ставить?
Та  ще  такі  височенні,
Що  й  хмари  достанеш,
Як  вилізти…

3

Так  от  же  що:
Ото  потоп  буде,
Пани  туда  повилазять
Та  дивиться  будуть,
Як  мужики  тонутимуть.

1

Розумні  ви  люди,
А  нічого  не  знаєте!
То  понаставляли
Ті  фігури  он  для  чого:
Щоб  люди  не  крали
Води  з  річки  —  та  щоб  нишком
Піску  не  орали,
Що  скрізь  отам  за  Тясьмою.

2

Чортзна-що  провадить!
Нема  хисту,  то  й  не  бреши.
А  що,  як  присядем
Отутечки  під  берестом
Та  трохи  спочинем!  —
Та  в  мене  ще  шматків  зо  два
Є  хліба  в  торбині,
То  поснідаєм  в  пригоді,
Поки  сонце  встане…

Посідали.  «А  хто,  братця,
Співа  про  Богдана?»

3

Я  співаю.  І  про  Ясси,
І  про  Жовті  Води,
І  містечко  Берестечко.

2

В  великій  пригоді
Нам  сьогодні  вони  стануть!
Бо  там  коло  льоху
Базар  люду  насходилось
Та  й  панства  не  трохи.
От  де  нам  пожива  буде!
Ану,  заспіваєм!
Проби  ради…

1

Та  цур  йому!
Лучче  полягаєм
Та  виспимось.  День  великий.
Ще  будем  співати.

3

І  я  кажу:  помолимось
Та  будемо  спати.

Старці  під  берестом  заснули;
Ще  сонце  спить,  пташки  мовчать,
А  коло  льоху  вже  проснулись
І  заходилися  копать.
Копають  день,  копають  два,
На  третій  насилу
Докопалися  до  муру
Та  трохи  спочили.
Поставили  караули.
Ісправник  аж  просить,
Щоб  нікого  не  пускали,
І  в  Чигрин  доносить
По  начальству.  Приїхало
Начальство  мордате,
Подивилось.  «Треба,—  каже,—
Своди  розламати,
Вєрнєй  дєло…»  Розламали
Та  й  перелякались!
Костяки  в  льоху  лежали
І  мов  усміхались,
Що  сонечко  побачили.
От  добро  Богдана!
Черепок,  гниле  корито
Й  костяки  в  кайданах!
Якби      в  ф  о  р  м  е  н  и  х,      то  добре:
Вони  б  ще  здалися…
Засміялись…  а  ісправник
Трохи  не  сказився!
Що  нічого,  бачиш,  взяти,
А  він  же  трудився!
І  день  і  ніч  побивався,
Та  в  дурні  й  убрався.
Якби  йому  Богдан  оце
У  руки  попався,
У  москалі  заголив  би,
Щоб  знав,  як  дурити
Правительство!!  Кричить,  біга,
Мов  несамовитий.
Яременка*  в  пику  пише,
По-московській  лає
Увесь  народ.  І  на  старців
Моїх  налітає.
«Вы  што  делаете,  плуты!!»
«Та  ми,  бачте,  пане,
Співаємо  про  Богдана…»
«Я  вам  дам  Богдана,
Мошенники,  дармоеды!
Й  песню  сложили
Про  такого  ж  мошенпика…»
«Нас,  пане,  навчили…»
«Я  вас  навчу!  Завалить  им!»
Взяли  й  завалили  —
Випарили  у  московській
Бані-прохолоді.
Отак  пісні  Богданові
Стали  їм  в  пригоді!!..
Так  малий  льох  в  Суботові
Москва  розкопала!
Великого  ж  того  льоху
Ще  й  не  дошукалась.

[1845,  Миргород].

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *