«Відкриття охоти» О. Вишня аналіз

Аналіз гуморески О. Вишні «Відкриття охоти»  наведений в цій статті.

«Відкриття охоти» О. Вишня аналіз

Тема: розповідь про відкриття полювання і сміни природи з його учасниками.

Ідея: возвеличення краси природи, прагнення нею насолодитися, а не винищувати під час мисливства.

Основна думка: полювання — це не смертельна загроза птахам і звірам, а спілкування з природою.

Жанр: гумореска, усмішка.

Композиція «Відкриття охоти»

  • Експозиція: розповідь про те, коли і яким чином відбуватиметься «відкриття охоти».
  • Зав’язка: роздуми героїв про місце з полювання.
  • Кульмінація: гумористичні ситуації, які траплялися з героями твору.
  • Розв’язка: «Перший постріл! Полювання відкрите!».

Гумор у творі «Відкриття охоти» 

  • — обирання місця для полювання;
  • — ситуація з Джеком;
  • — гонча Флейта;
  • — постріли старого бухгалтера у зайця, який був кішкою; у зайця з написом: «За що ви мене вбили?!» (прикололи шпилькою до вбитого зайця папірця);
  • — очікування результатів полювання на острівцю в очереті.

«Відкриття охоти» короткий зміст

Вже перший твір циклу «Відкриття охоти» починається із суто розмовних ситуацій: «Власне кажучи щороку відкриття полювання буває двічі…». Оповідач щоразу звертається до удаваного слухача, запитує його, радиться з ним. Спокійна розповідь у творі чергується з емоційно насиченими, піднесеними рядками. Тоді письменник вдається до коротких називних речень, риторичних фігур. Коротка емоційна частина усмішки про поважність полювання змінюється інтригуючою емоційною частиною.

«Відкриття. Скільки турбот, хвилювань, неврози, доки все в тебе в порядку: і рушниця і набої, і одежа, і рюкзак, і стопна,— одне слово, все що потрібно для серйозного, добутливого полювання. А куди їхати? А з ким їхати!»

А далі вдвох наступних, логічно обумовлених частинах твору автор дає відповіді на хвилюючі питання, куди їхати і з ким їхати. І все це викладено жваво й дотепно. Гуморист вдало використовує народно-тавтологічні звороти, вдається до засобу перебільшення, близького до неймовірності. Діалог його динамічний, схвильований. Він правдиво відбиває психологічний стан мисливця напередодні відкриття полювання, коли ще не вирішено питання: куди їхати. А їхати треба, бо біля Борисполя «качви цієї ну як хмари! Їй бо, там з одного набою торік по 24 качки брали!» а що робиться біля Носівки! Там з усього лівобережжя зібралися качки, витолочили всі соняшники і через гнізда трава росте.

А з ким їхати? Відповідь на це запитання О. Вишня починає хвилюючим авторським ліричним відступом. Вчитель зачитує уривок.

«Аж доля моя!

Та хіба єсть серед мисливців, серед людей, що люблять тихі вечори над озерами, що чують ніжний шелест очеретів, що пам’ятають

Тихше, тихше, не диши,
Нас почують комиші…»

Такі чудесні романтичні люди населяють усі «Мисливські усмішки» О. Вишні. Письменник розкриває їх думи, характери, уподобання. Назавжди запам’ятовується образ Івана Петровича і його розповідь про знаменитого, Петра Івановича, Пилипа Федоровича та старенького короткозорого бухгалтера, що замість зайця поцілив у кішку і т. д. Кожен з них — це завершений мистецький тип, привабливий образ, що чарує нас своєю простотою, закоханістю в рідну природу, звеселяє нас своїми дотепами і побрехеньками.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *