Відомі українські вчені

Відомі українські вчені зробили вагомий внесок в розвиток науки нашої держави. Їхні праці знають і використовують не тільки в межах Батьківщини, а й далеко на просторах світу. Тому сьогодні визначимо хто видатні вчені України.

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ

1.Платон Костюк

Платон Григорович Костюк (1924-2010) — доктор наук, доктор медичних наук, професор академік НАНУ, НАМНУ, РАН, ЄАН, Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця, Національна Академія Наук України. Директор інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, до 2010 р. Засновник та завідувач Відділу Загальної фізіології нервової системи, до 2010. Засновник і завідувач кафедрою Мембранної біофізики Київського відділення Московського фізико-технічного інституту, до 2010 р. Засновник та директор Міжнародного Центру Молекулярної фізіології НАН України , до 2010. Президент Українського фізіологічного товариства, до 2010. Автор більше, аніж 400 наукових публікацій та 12 монографій.

2. Юрій Кондратюк

Юрій Васильович Кондратюк (1894-1941) — український радянський вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів.
Найбільшим його досягненням є проект розрахунків польоту людини на Місяць, який використали американці, реалізовуючи запуск астронавтів на природний супутник Землі. Наприкінці 1960-х років журнал «Лайф» познайомив читачів з деякими деталями підготовки американської програми «Аполлон». У січні 1929 року в Новосибірську побачила світ книга Кондратюка-Шаргея «Завоювання міжпланетних просторів» (видана власним коштом автора). 1939 року Кондратюк очолив відділ проектно-експериментальної установи вітроелектростанцій у Москві.

3.  Олександр Богомолець

Олександр Олександрович Богомолець (1881-1946) — український учений-патофізіолог. Основоположник української школи патофізіології, ендокринології і геронтології, організатор української науки. Засновник перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю. Дійсний член (з 1929) і президент (з 1930) УАН (з 1936 — АН УРСР), академік (з 1932) і віце-президент (з 1942) Академії наук СРСР, академік Академії наук Білоруської РСР (з 1939), почесний академік Академії наук Грузинської РСР (з 1944), дійсний член Академії медичних наук СРСР (з 1944). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань і Верховної Ради УРСР 1-го скликання. Опрацював ефективну методику впливу на сполучну тканину за допомогою винайденої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої у цілому світі як стимулятор функцій сполучної тканини. Автор численних праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння організму тощо.

4. Микола Амосов

Микола Михайлович Амосов (1913-2002) — радянський та український лікар, учений в галузі медицини табіокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України(1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953).
М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім’я академіка Миколи Михайловича Амосова.

5. Володимир Вернадський

Володимир Іванович Вернадський (1863-1945) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української академії наук; став дійсним членом Української АН та її першим президентом (з 1918). Засновник наукової бібліотеки в Києві (нині названої його ім’ям). З 1921 року знову працює у Москві. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929; зараз Інститут геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського РАН). Дійсний член НТШ та низки інших академій (Паризької, Чеської).

6.  Борис Патон 

Патон Борис Євгенович (1918) — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук (1952); Президент НАН України (з1962), перший нагороджений званням Герой України; директор Інституту електрозварювання імені Євгена Патона НАН України (з 1953); генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (з 1986); президент Міжнародної асоціації академій наук (з 1993); член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з березня 1996); голова Комітету з Державної премії України в галузі науки і техніки (з грудня 1996); член Державної комісії з питань реформування, розвитку Збройних сил України, інших військових формувань, озброєння та військової техніки (з березня 2003); перший заступник голови Національної ради зі сталого розвитку України (з травня 2003).

7. Михайло Остроградський

Михайло Васильович Остроградський (1801-1861) – український математик, механік і фізик. Михайло Остроградський вважається одним з провідних математиків середини XIX ст. У 2001 році ЮНЕСКО внесла Михайла Васильовича Остроградського до списку видатних математиків світу.
Працював переважно у Франції та Росії. З 1828 р. професор вищих шкіл у Петербурзі. Викладач Колегії Анрі IV (Париж), професор Петербурзького університету та Морського кадетського корпусу, член Петербурзької АН (з 1830, у віці 29 років), Паризької (з 1856 р.), Римської й Туринської Академій наук. Автор 40 праць з математичного аналізу (нескінченно-малих, інтегрування раціональних функцій), математичної фізики (диференціальні рівняння поширення тепла у рідких твердих тілах), теоретичної механіки (принцип можливих переміщень, варіаційні принципи механіки, теорія удару, теорія пружності, поширення хвиль на поверхні рідини тощо), написаних переважно французькою мовою.

8. Михайло Кравчук

Михайло Пилипович Кравчук (1892-1942) — український математик, академік АН УРСР (з 1929). Доктор фізико-математичних наук (з 1924), Професор Київського Політехнічного Інституту, вчитель Архипа Люльки — конструктора реактивних авіадвигунів та Сергія Корольова — конструктора радянських космічних кораблів, майбутнього академіка Володимира Челомея. Методи М. Кравчука використані в США, Японії та інших країнах при моделюванні кібернетичної техніки. Наукові праці М. Кравчука широко використовували американські автори першого у світі комп’ютера.
Учасник багатьох міжнародних математичних конгресів. Мав широкі контакти із світовою математичною громадськістю. Співавтор першого тритомного словника української математичної термінології. Наукові праці стосуються алгебри, математичного аналізу, диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії функцій та інших розділів математики.

Також вагомий внесок у розвитку науки зробили такі вчені, як: І.Горбачевський, М.Драгоманов, О.Апанович, Б.Гриньов, В.Каразін, І.Пулюй та ін.

Коментарі:
  1. 4 месяца ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *