Вірші Гейне

Вірші Гейне на українській мові про природу, про кохання, про життя зібрані в цій статті.

Вірші Гейне

Вірші Гейне про природу

Вірш Гейне «Чому троянди немов неживі»

Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?
Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?
Чому холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чому така пустельна земля
І сіра, мов труна?
Чому мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чому
Покинула ти мене?

Переклад Л. Первомайський

***

БУРЯ

Лютує буря
I хльоскає хвилі,
І хвилі від люті у піні встають,
Як башти гойдаються, плинуть,
Білі запінені хвилі.
Кораблик притомлений
Здереться на них —
I падає раптом, безсилий,
В широку, і чорну безодню.

О море!
О мати краси, що із піни постала!
Прамати кохання! Жалій ти мене!
Он біла чайка, мов чуючи трупи,
Шугає над хвилю,
I гострить об щоглу свій дзьоб,
I прагне в ненаситі серця

Переклад: Андрій Малишко

***
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
I кригою, й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.

I бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині
На спаленій сонцем скалі.

Вірші Гейне про кохання

Коли розлучаються двоє,
За руки беруться вони,
І плачуть, і тяжко зітхають,
Без ліку зітхають, смутні.
З тобою ми вдвох не зітхали,
Ніколи не плакали ми;
Той сум, оті тяжкі зітхання
Прийшли до нас згодом самі.

Переклад М. Стависький

* * *

Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє,—
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже — смеркає,
Привільний Рейн затих;
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
Незнана красуня на кручі
Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті.
Із золота гребінь має,
І косу розчісує ним,
І дикої пісні співає,
Не співаної ніким.
В човні рибалку в цю пору
Поймає нестерпний біль,
Він дивиться тільки вгору —
Не бачить ні скель, ні хвиль.
Зникають в потоці бурхливім
І човен, і хлопець з очей,
І все це своїм співом
Зробила Лорелей.

Переклад Л. Первомайський

* * *

Вечірні промені ясні
По хвилях миготіли,
Біля хатини самітні,
Мовчазні ми сиділи.
Все море вкрили тумани,
Вгорі чайки кружляли,
А сльози милої дрібні
З очей на руки впали.
І я навколішки упав,
На сльози ті дивився,
Ті білі руки цілував
І гірких сліз напився.
Мені сум-туга навісна
Так палить душу й тіло,
Та безталанниця сумна
Мене слізьми струїла.

Переклад Леся Українка

* * *

Вмирають люди, і роки
Минають один за одним,
Але не вмирає кохання,
Що в серці живе моїм.
Ще раз подивитись на тебе
І мовити в смертний час,
Обнявши твої коліна:
«Madame, я кохаю вас!»

Переклад Л. Первомайський

* * *

Хотів би я в слово єдине
Вмістити всю душу смутну,
Віддать його вільному вітру —
Нехай би одніс в далину.
Нехай би печаль в отім слові
До тебе моя попливла,
Щоб ти її кожну хвилину
Почути, кохана, могла.
І навіть, коли серед ночі
Заплющиш ти очі ясні,
І тут щоб знайшло моє слово
Тебе у найглибшому сні

Переклад Л. Первомайський

* * *

Білі глянцеві манжети,
Чорні фраки і панчохи,
Ніжна мова, поцілунки,-
Ох, коли б їм серця трохи!

Серця в груди, і в те серце
І любові, і страждання.
Ох, мене вбиває щебет
Про фальшивий біль кохання.

Хочу я податись в гори,
Де хати на кручах мліють,
Де зітхають вільно груди,
І вітри на волі віють.

Хочу я податись в гори,
Де стоять стрункі смереки,
Мчать струмки, птахи співають,
Хмари в світ пливуть далекий.

Прощавайте, пишні зали,
пишні фраки, пишні дами!
Хочу я податись в гори-
Я сміятися над вами.

* * *

Любили вони — та обоє
Дивились, немов вороги,
I вперто обоє мовчали,
Хоч мліли обоє з жаги.

Вони розлучились — лиш зрідка
Їх сни єднали німі.
Вони давно вже померли
Й не знали про те самі.

* * *

В тяжкому сні я плакав:
Побачив тебе я в труні.
Прокинувсь, а сльози в мене
Ще ллються з очей рясні.

В тяжкому сні я плакав:
Приснилось — ти не моя.
Прокинувся і ще довго
I гірко плакав я.

В тяжкому сні я плакав:
Приснилось — ти будеш любить.
Прокинувсь я і досі
Не можу сліз спинить.

* * *
На личку в тебе літо,
Неначе жар горить,
Але в малім твоїм серці
Зима, зима лежить.

Нічого в цьому світі
Тривалого нема —
Палатиме в серці літо,
А личко зв’ялить зима.

* * *
Кохає дівчину хлопець,
А в дівчини інший є;
Той інший кохає іншу
I з нею до шлюбу стає.

I дівчина з горя заміж
За першого стрічного йде.
Карається й тужить хлопець
I щастя вже не жде.

Стара ця байка чи казка,
А все завжди нова:
Як станеться з ким — надвоє
Серце тому розбива.

* * *
Троянду і сонце, лілею й голубку
Любив я колись, мов укохану любку.
Тепер не люблю їх — люблю до загину
Єдину, безвинну дитину, перлину;
Віднині й навіки мені моя любка —
Троянда і сонце, лілея й голубка.

* * *
Всю душу свою до краю
Я лілії віддаю,
Хай дзвінко вона співає
Пісню про милу мою.

Щоб пісня завжди тремтіла,
Як досі цілунок тремтить,
Яким вона спалила
Мене в незабутню мить.

***

ГОРТЕНЗІЯ

Переклад: Микола Бажан

Вірив я раніш: цілунки,
Що беру й даю жінкам,-
Це правічності дарунки,
Прислані судьбою нам.

Так серйозно я кохався,
Так поважно цілував,
Наче був зобов’язався
До вико?нання цих справ.

Що тепер цілунок вартий,
Як і дещо інше теж?
Легковажно, наче жарти,
Ти береш його й даєш.

Коментарі:
  1. 3 недели ago
  2. 2 недели ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *