Вірші Маршака для дітей на українській мові

Вірші Маршака для дітей на українській мові зібрані в цій статті.

Вірші Маршака українською мовою

РОЗМОВА

Бабця Христя й кішка
сіли біля ліжка,
сіли ввечері удвох –
поговорити трішки.
Бабця і питає:
– Киць-киць-киць,
чи не ловиш ти синиць?
– …Мм-муррр, – казала кішка,
зачекавши трішки.
Переклад — А.Присяжнюк

***

ДОПОМОЖІТЬ!…

В газету кіт
З сльозами пише –
“Допоможіть
Якнайскоріше:
Шукаю теплу, тиху хату,
Без протягу й стару канапу,
І без дітей – які в кота
Тягають-смикають хвоста…”
Перекл. укр. – А.Присяжнюк.

***

Як себе поводити

Ведмедикові п΄яти років,
Давали чемності уроки.

— В гостях cиди тихенько,
Ведмедику маленький,
Не чванься, усміхайся.
Знайомим всім вклоняйся.

І уступай дорогу.
Й не наступай на ногу.
Прилюдно не чешися.
Не лайся, не сварися.

Не чавкай і не позіхай,
А позіхнеш – швиденько
Одразу рота прикривай,
Ти лапою чемненько.

Будь чемним, не пручайся,
І місцем поступайся.
І старість поважай.

Бабунечку-ведмедицю,
В туман і ожеледицю
Додому проводжай!

Отак ведмедю п΄яти років,
Давали чемності уроки.
Але дарма ведмедик вчиться,
Ведмідь ведмедем залишиться.

Знайомим він вклонявся,
І місцем поступався,
Зустрівши вовка, чи лисицю,
Вітався з ними, як годиться.
А тим, кого ведмідь не знав, —
Топтавсь по лапах і штовхав.

Встромляв він носа де не слід,
Сідав на чийсь смачний обід.
Газони м΄яв, траву топтав.
А у трамваї та метро,
Він пасажирів так штовхав,
Що міг зламати їм ребро.

Ведмедикові п΄яти років,
Давали чемності уроки…
Та вихователі у нас
Даремно витратили час.
Переклад українською – Валерія Воробйова

***

ОТ ТАКИЙ РОЗЗЯВА

Жив собі роззява —
ліві двері — справа.

Зранку він хутенько встав —
піджака вдягати став:
шусть руками в рукави —
з’ясувалось, то штани.

Отакий роззява —
ліві двері — справа!

Вбрав сорочку він. Однак
всі кричать йому: не так!
Одягнув пальто. Проте
знов кричать йому: не те!

Отакий роззява —
ліві двері — справа!
Поспішаючи в дорогу,
рукавичку взув на ногу.
Ну, а замість капелюха
натягнув відро на вуха!

Отакий роззява —
ліві двері — справа!

Трамваєм тридцять третім
він їхав на вокзал
і, двері відчинивши,
до водія сказав:

«Шановний трам-тарам-пам-пам!
Я щось хотів сказати вам…
Я сів не в той… Мені… а-яй!
Трамзал негайно на воквай!..»

Водій перелякався
і на вокзал подався.

Отакий роззява —
ліві двері — справа!

Ось біжить він до кав’ярні,
щоб квитки купити гарні.
Далі — гляньте на роззяву —
Мчить купляти в касі…
каву!!!

Отакий роззява —
ліві двері — справа!

Вибіг він аж на перон.
Там — відчеплений вагон.

Пан роззява в нього вліз,
сім валіз туди заніс,
примостився під вікном,
та й заснув солодким сном.

Зранку — гульк!.. «Егей! — гукає. —
Що за станція?» — питає.
Чемний голос відповів:
— То є славне місто Львів!

Ще поспав. Аж сходить сонце.
Знов поглянув у віконце.
Бачить — знов стоїть вокзал,
здивувався і сказав:

— Що за місто?.. Це Болехів,
Коломия чи Радехів?
Чемний голос відповів:
— То є славне місто Львів!

Ще собі поспав з годинку,
знов поглянув на зупинку.
Бачить — знов якийсь вокзал,
здивувався і сказав:

— Що за станція цікава —
Київ, Зміїв чи Полтава?
Чемний голос відповів:
— То є славне місто Львів!

Тут він крикнув:
— Що за жарти?!
Жартувати так не варто!
Вчора я у Львові сів,
а приїхав знов у Львів?!.

Отакий роззява —
ліві двері — справа!
Іван Малкович

***

«Від одного до десяти»

Будьмо знайомі
Ось ОДИН, чи ОДИНИЦЯ,-
І тонка, й пряма, як спиця.
А оце ось цифра ДВА.
В неї кругла голова,
Довгий хвіст, зігнута шійка,-
Отака, як бачиш, двійка!

Перші цифри — дві сестри,
ось і третя — цифра ТРИ.
Трійку, третій із значків,
Складено із двох гачків.

Ось ЧОТИРИ жартівливо
Віпинають лікоть вліво.

Потім вийшла погулять
На папері цифра П’ЯТЬ,
Руки вправо простягнула
Ніжку бубличком загнула.

Цифра ШІСТЬ — немов замок:
Знизу — круг, вгорі — гачок.

Цифра СІМ — як кочерга:
в неї, бач, одна нога.

В цифрі ВІСІМ — два кільця
Без початку, без кінця.

Цифра ДЕВ’ЯТЬ, чи ДЕВ’ЯТКА, —
Наче в цирку акробатка:
Сторчака як перевернеться,
Зразу шісткою обернеться!

Кругла, наче буква О,
Цифра нуль, або ніщо.
Як стоїть він сам-самісінький,
То й не значить нічогісінько!

Так як одиницю поруч
Ми поставимо ліворуч,
То із двох значків у нас
Цифра ДЕСЯТЬ стане враз!

По порядку цифри ці
Запишіть на папірці.
Я про кожну вам усім
Щось цікаве розповім.

1

Жили собі в книжці
Один та один.
Пішли вони битись
Один на один.

Та хутко закреслив
Один одного.
І ось вже нема
Ні того, ні цього!

А якби дружили
Вони між собою,
Жили б, не тужили
І їх було б двоє!

2

Дві сестриці, дві руки
Шиють, сіють, риють,
полють, скопують грядки,
Одна одну миють.

Місять тісто дві руки
Разом — права й ліва.
Попливеш серед ріки —
Воду б’ють сміливо.

3

Три світла в світлофора є,
І кожен з них наказ дає:
Червоне світло каже: — Стій!!! —
А жовте: — Ще не можна… —
Зелене каже: — Їдь мерщій!
І слухається кожний.

4

Чотирикутна хата ця.
Чотири ніжки у стільця
І по чотири ніжки
У мишки і у кішки.

В машині четверо коліс,
Одягнених у гуму.
Вони промчати можуть скрізь
І швидко, і без шуму.

5

П’ять братів тобі знайомі.
Без одежі вони в домі,
Та в мороз брати оті
Ходять в теплому пальті.

6

Кошеняток
Цілих шість!
Небагато
Кожне їсть.
Дай їм каші з молоком,
Хай похлебчуть язиком,
Бо із ложки киця
Їсти не навчиться!

7

І сім днів і сім ночей
В кожнім тижні завше.
Йди до школи, сім речей
У портфель поклавши:

І буквар тут, олівець,
Зошит є так само,
Гумка є, щоб нанівець
Нищити всі плями,
Промокашка, два пера —
Ось що є у школяра!

8

Вісім ляльок дерев’яних,
Кругловидих та рум’яних,
В різнобарвних сарафанах
На столі у нас живуть,
Всіх Матрьошками зовуть.

Перша лялечка товста,
А всередині — пуста!
Навпіл ляльку огрядну
Розділити можна.

В ній побачиш ще одну
Лялечку порожню.
Ти Матрьошку цю відкрий —
Третя вистрибне як стій.

Половинку відгвинти,
Наглухо притерту —
І зумієш ти знайти
Лялечку четверту.

Вийми цю і подивись:
Може, є там ще якісь?
Справді, є тут п’ята
Лялечка пузата.

А у п’ятій просто
Заховалась шоста.

А у шостій — сьома
Як у себе вдома.

А у сьомій — глянь-но,
Восьма і остання!

Восьма лялька менша всіх,
Трохи більша за горіх.

От стоять усі сестриці
По порядку, як годиться.

— Скільки вас? —
А ляльки враз:

— Вісім, вісім, вісім нас!

9

До дев’ятої години,
До дев’ятої години,
До дев’ятої години
В школу прийдем неодмінно.

О дев’ятій чуть дзвінок —
Починається урок.
До дев’ятої години
Спати ляжем неодмінно,

Бо як вчасно не лягти —
Вранці з ліжка не стягти!

10

Ось круглий нуль, або нічого.
Послухай казочку про нього.
Веселий нуль прошепотів
Сусідці-одиниці:

— З тобою поруч я б хотів
Постояти, сестрице! —
Та одиниця каже: — Ні,
Ти нуль, число нікчемне.

Не стій зі мною, бо мені
Це завсім неприємно! —

А нуль на це: — Я знаю сам,
Що в світі значу мало…
Та якби поруч стати нам,
Десятка б з тебе стала!

Поглянь на себе: ти ж у нас
Мала та худорлява,
Та станеш більша в десять раз,
Коли я стану справа!

Нехай не кажуть, що нулі
Такі нікчемні та малі:

Із двійки — двадцять робим ми,
Із трійки зробим тридцять,
З четвірки — сорок, а з семи —
Аж сімдесят, дивіться!

Отож, хоч нуль — ніщо й ніхто,
Та два нулі на місті
Із одиниці зроблять сто,
А з двійки — цілих двісті!
Переклад — Наталя Забіла

***

От так неуважний

Жив чоловік неуважний
На вулиці Вантажній.

Вранці він сорочку взяв,
Руку всунув у рукав,
Але що за плутанина! —
Не рукав то, а штанина.

От так неуважний
З вулиці Вантажної!

Взяв пальто він із гвіздка…
— То не ваше! — хтось гука.

Надівати став гамаші —
Знов кричать йому: — Не ваші!

От так неуважний
З вулиці Вантажної!

Замість шапки на ходу
Він надів сковороду.

Узувався — став на п’яти
Рукавиці натягати.

От так неуважний
З вулиці Вантажної!

От якось у трамваї
Він на вокзал спішить,
Враз двері відкриває
Й кондуктору кричить:

— Високоповажний,
Вагонопровожатий,
Вагоноповажний,
Високопровожатий!

Часу у мене мало,
Я мав зійти за мить.
Вокзал біля трамвая
Чи можна зупинить?

Кондуктор здивувався —
Якраз трамвай спинявся.

От так неуважний
З вулиці Вантажної!

Він пішов тоді в буфет,
Щоб купити там білет.

А тоді помчав у касу
Купувати пляшку квасу.

От так неуважний
З вулиці Вантажної!

Ось прибіг він на перон,
Вліз в одчеплений вагон,
Вніс вузли і чемодани
І розтикав під дивани.

Сам в кутку перед вікном
Він заснув спокійним сном.

Прокидається під ранок —
Що воно за полустанок?
Люди всі йому підряд
Кажуть: — Місто Ленінград.
От так неуважний

Ще поспав він та й схопився,
У віконце подивився,
Бачить — знов вокзал стоїть!
Здивувавсь він мимохіть.

— Що, — питає, — за стоянка, —
Бологоє чи Слов’янка?
Люди всі йому підряд
Кажуть: — Місто Ленінград!

Ще поспав він та й схопився,
У віконце подивився, —
Перед ним вокзал стоїть…
Як це диво зрозуміть?

— Що за станція? — питає, —
Дибуни це чи Ямськая? —
Люди всі йому підряд
Кажуть: — Місто Ленінград!

Закричав він: — Що за жарти?
Чи так довго їхать варто,
Щоб приїхати назад,
У той самий Ленінград?

От так неуважний
З вулиці Вантажної!
Переклад українською – Г.Бойко

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Дитячі вірші

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *