Вірші про ластівку

Вірші про ластівку на українській мові для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

Вірш про ластівку на українській мові

Грінченко Борис «Ластівка»

Ти знов защебетала
У мене під вікном,
Із вирію вернувшись,
Клопочешся з гніздом.
А там же вічне літо
Цвіте як божий рай,  —
Чого ж вернулась знову
Ти в мій журливий край?
— Хоч літо там і сяє,
Любіше тут мені:
Така квітчасто-пишна
Вкраїна по весні.
Така квітчасто-люба,
Що й в тім краю-раю
Все бачу я хатинку,
Де се гніздечко в’ю.

Вірші про ластівку для дітей

Грицько Бойко «Ластівки-будівники»

Від зорі і до зорі
Все працюють трударі.
Ліплять гнізда ластівки,
Ластівки-будівники.
Хоч не мають рук, рук —
Дзьобиками стук-стук!
Носять глину і пісок,
Соломинки і пушок.
Подивіться, скільки хат
Для майбутніх ластів’ят!

***

Літом Ластівка Літає,
Ластів’ят маЛих навчає:
«Не Лінуйтесь, Ластів’ята,
Вчіться Літечком Літати,
Бо, як Літо відЛітує,
Ми за море помандруєм».

***

«Прилетіли ластівки» Надія Красоткіна

Вибились промінчики любенького сонця,
Прилетіли ластівки до мого віконця.
Сповнилися звуками сині небеса.
Ожила, засяяла вранішня краса.
Зацвіли черешеньки, вишеньки повсюди,
Зацвіли, мов квіточки, і зраділи люди.
Скоро, скоро літечко в край наш прилетить
І тепленьким дощиком все заплюскотить.
Задзвеніли ластівки край мого віконця,
Здійнялися весело в небо, аж до сонця.
Стільки в цьому радості, щирості й тепла,
Вся земля від щастячка гарно зацвіла.
А довкіл така краса — серденько чарує.
Звуки, форми, кольори — все людей дивує.
Хочеться летіти ввись, в сині небеса.
Зачаровує серця весняна краса.

***

«Ластівки» Наталя Забіла

Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.
Метушаться за віконцем клопітливі ластівки.

Вже останній сніг розтанув. Тепло. Весело. Весна!..
Яся встане вранці-рано та відразу — до вікна:

— Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить?
Це вони до мене в хату, мабуть, хочуть залетіть?

Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять!
Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця — блим та блим!
— Це вони будують вміло для своїм маляток дім.

Все працюють безупинно, не марнують, бачиш, час.
Грудочки м’якої глини в дзьобах носять раз у раз.

Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі.
В нім лежатимуть яєчка у м’якесенькім кублі.

Потім будуть пташенята, ненажери — просто страх!
Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, —
так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

А тоді настане осінь. Стане зразу холодніш.
Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш…

— Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді!
Правда, ти до мене в хату всіх їх пустиш отоді?

— В теплий край тоді, далеко полетять усі пташки:
журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

А як буде знов надворі тепло, весело, весна —
прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Дитячі вірші

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *