Вірші Пушкіна для дітей

Вірші Пушкіна для дітей

Олександр Пушкін написав багато казок для дітей, які відомі нам з дитинства:

  • Казка про попа і наймита його Балду,
  • Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича та про прекрасну царівну Лебедицю
  • Казка про рибака та рибку
  • Казка про мертву царівну та сімох богатирів
  • Казка про золотого півника
  • Руслан і Людмила. Поема

«Край лукомор’я дуб зелений…»

Край лукомор’я дуб зелений,
І золотий ланцюг на нім:
І день і ніч там кіт учений
На ланцюгу кружляє тім;
Іде праворуч — спів заводить,
Ліворуч — казку гомонить.
Дива там: лісовик там бродить,
Русалка на гіллі сидить;
На невідомих там доріжках
Сліди нечуваних страхіть;
Там хатка на курячих ніжках
Без вікон, без дверей стоїть;
В примарах там ліси й долини;
Там на світанні хвиля лине
На берег дикий пісковий,
І тридцять витязів чудових
Із хвиль виходять смарагдових,
І з ними їх ватаг морський;
Там королевич мимоходом
Полонить грізного царя;
Там серед хмар перед народом
Через ліси, через моря
Чаклун несе богатиря;
В темниці там царівна тужить,
А бурий вовк їй вірно служить;
З Ягою ступа там бреде,
Вперед сама самою йде;
Там цар Кощей над злотом чахне;
Там руський дух…
там Руссю пахне!
І я там був, і мед я пив;
Над морем бачив дуб зелений,
При нім сидів, і кіт учений
Своїх казок мене учив.
Одну згадав я: за хвилину
Повім цю казку старовину…

***

«Зимовий ранок» О. Пушкін

Мороз і сонце – день чудесний,
Ще бачиш сни, красуне-весно,
Вже час, кохана, пробудись:
Одкрий зіниці ніжні, зоре,
Навстріч північній ти Аврорі
Зорею півночі явись.

Учора хуга лютувала,
На мутнім небі мла літала,
Зблід місяць, наче полотно,
Жовтів крізь хмари він похмурі,
І ти сиділа у зажурі –
А нині… виглянь у вікно:

Під голубими небесами
Мов чарівними килимами,
На сонці сяйвом сніг лежить;
Лише прозорий ліс чорніє,
Крізь іній хвоя зеленіє,
Під кригою ріка блищить.

Бурштинним виблиском кімната
Уся осяяна. Тріщати
Взялася весело так піч.
Як лежачи, приємно думать
Чи в сани запрягти нам, люба,
Кобилку буру, звісна річ?

Ранковим ковзаючи снігом,
Довіримося, серце, бігу
На нетерплячому коні –
Поля пусті відвідать славно,
Й ліси, густі іще недавно,
І берег, любий так мені.

***

Я мить чудову пам’ятаю

Я мить чудову пам’ятаю,
Коли з’явилась вперше ти,
Немов святе видіння раю,
Взірець краси і чистоти.

І я, в полоні безнадії,
Всякчас тебе благословляв,
Я чув твій голос і у мрії
Твій образ милий уявляв.

Але бентежний строк наріжний
Розвіяв цвіт надій і мрій,
І я забув твій профіль ніжний,
Забув небесний голос твій!

У нетрях, в темряві заслання
Тяглися дні, спинялась кров…
Де божество, де всі бажання?!
Натхнення, віра і любов?!

Та знов воскресло все нетлінне,
І знов явив тебе Творець,
Немов видіння швидкоплинне,
Краси, пречистої, взірець!

І в серці, знов — благословення,
Й ізнов кипить гаряча кров,
І знов, є Бог, і є натхнення
Й життя, і сльози, і любов!..

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *