Поезія «Вишні» Б.-І. Антонича виказує глибоку любов автора до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка. Тому він називає свою батьківщину не інакше, як «моя країно зоряна, біблійна й пишна». Співець природи, Б.-І. Антонич не відділяє себе від неї, із хлоп’ячою бешкетливістю та задерикуватістю веде свій родовід від хруща. Аналіз вірша “Вишні” допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Вишні” Богдан-Ігор Антонич аналіз (паспорт)
Автор – Богдан-Ігор Антонич
Рік написання – 16 квітня 1935
Збірка – «Зелена Євангелія»
Вид лірики: філософська
Тема: показ краси природи рідного краю навесні, яка асоціюється у поета з Шевченківським віршем «Садок вишневий коло хати», намагання автора не віддаляти природу від себе, а стати її органічною частиною.
Ідея: уславлення глибокої любові автора до свого рідного краю, де дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка.
Віршовий розмір: шестистопний ямб
“Вишні” Антонич художні засоби
- Епітети: країна зоряна,країна біблійна й пишна, квітчаста батьківщино,білі села, натхненні вишні;
- Метафори: Антонич був хрущем, жив на вишнях; вечори з Євангелії; небо сонцем привалило білі села; вишні поять пісню хмелем ; батьківщина вишні й соловейка; цвітуть вишні кучеряво й п’янко;
- Риторичні звертання: моя країно зоряна; квітчаста батьківщино Сфрагіда: що їх оспівував Шевченко; вишні цвітуть ,як за Шевченка;
- Метаморфоза: Антонич був хрущем.
“Вишні” Богдан-Ігор Антонич
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна й пишна,
квітчаста батьківщино вишні й соловейка!
Де вечори з Євангелії, де світанки,
де небо сонцем привалило білі села,
квітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пісню хмелем.
Богдана-Ігоря Антонича називають поетом-романтиком, поетом-мислителем, який вважав, що все на світі має свою душу, що має існувати гармонія всесвіту, а завдання митців — цю гармонію відтворювати.
Вірш «Вишні» надходить до збірки «Зелена Євангелія», яку називають , книгою природи , це візитна картка поета.
Ідея цілісності людини в єднанні з природою відтворена у вірші «Вишні»: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко». Поет назвав себе малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке виросло з шевченківських традицій, тим самим підкресливши свою причетність до української культури, історії, мистецьких здобутків. Свою любов до батьківщини Антонич виражає через низку епітетів: «Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейкаї».
“Вишні” Богдан-Ігор Антонич критика
Вірш Антонича «Вишні» був не надто схвально сприйнятий читачами і критиками після його опублікування. Читачі не знайшли в цій поезії звичних атрибутів класичного вірша: строфи, риму, розміру. Не зрозумілі їм були й метафори поета:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Образ поета-хруща на шевченківській вишні не зрозуміли ні читачі, ні критики. Тому авторові самому довелося його розтлумачувати. Він писав: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі…, частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом… образ зі славним уже хрущем до деякою міри має джерело в подібному відношенні до природи…» Далі Антонич пояснює своє «перевтілення» в «хруща», як входження у світ шевченківської лірики, де він, на його думку, посідає місце скромне, а тому уособлене в образі саме хруща. В його рядках «Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко», «як за Шевченка» чітко просліджується зв’язок із відомими усім ще з дитинства рядками Шевченка: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть».
У своєму роз’ясненні до вірша «Вишні» Антонич пише: «Вірш «Вишні», що в ньому виступає цей образ (хруща), висловлює зв’язок з традицією нашої національної поезії, а зокрема із шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче б сягав корінням ще шевченківських часів».
