Вістен Оден вірші

Вістен Оден вірші на українській мові зібрані в цій статті.

Вістен Оден вірші українською

Вістен Оден «В МУЗЕЇ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА»

Перекладач: М.Стріха

На стражданнях людських зналися добре вони,
Старі ті майстри. Розрізняли вони безпомильно,
Як людині болить — хоча обік неї тим часом
Другий хтось їсть при вікні, чи блукає смутний…
І поки древні діди шанобливо чекають
Народження Божого — в рамцях їхніх картин
Є завше діти поруч, вони не ждуть, а гасають
На ковзанах по замерзлому ставі весело й вільно.
Пам’ятали мистці —
Поки жахливі діються муки,
Десь у куточку, при якомусь там путівці
Собаки живуть собачим життям, повсідалися круки
Й кобила катова треться спокійно об тин.
Наприклад, в \»Ікарі\» Брейгеля* — як всі відводять очі
Далі від лиха. Ратай за плугом не хоче
Крику про поміч почути, його не стривожив сплеск
І, очевидно, нітрохи не схвилювало,
Що білі ноги чиїсь ідуть під зелену воду;
А вишуканий корабель, з якого всю ту пригоду
Видно чудово — хлопчик же впав з небес! —
Мав, певно, власну мету — ну й плив до неї помалу.

Вістен Оден «Куди ж ти, куди»

— Куди ж ти, куди? — каже вершнику віршник. —
Ущелина челюсті щирить, мов піч!
Де ступиш ногою — потонеш у гною,
Могила поглине, понівечить ніч.

— А знаєш, — плете полохкий палахкому, —
Тумани затлумлять твій шлях до мети,
І погляд твій пильний чи бачить там спальню,
Де пасткою пустка враз пискне: «Лети!»?

— Ти бачиш он птаха? — жах зуху на вухо
Шепоче. — Шурхоче чорнюще в гіллі!
Слідком щось слідкує, ступає, стовпіє!
Ти згинеш — он пляма горить на чолі…

— Вшивайся! — сказав тому віршнику вершник.
— А дзусь! — палахкий полохкому сказав.
— Тебе вони стежать, — відрізав зух жаху
І геть поскакав, од них поскакав.

Вістен Оден «Поховальний Блюз»

Годинникові стрілки зупиніть і вимкніть телефон.
Собаці киньте кістку, нехай понизить тон.
Нехай замовкне піаніно, і барабани глухо б`ють,
Коли виносити труну усі в сльозах прийдуть.

Нехай аероплани здіймуть у вись прощання найкоротший вірш,
Та виведуть на небосхилі: Його Немає Більш.
Нехай на білі шиї горлиць стрічки пов`яжуть чорні,
І в траурних високих рукавицях нехай замруть патрульні.

Він був моєю Північчю та Півднем, Заходом моїм та Сходом,
Моєю працею буденною, недільною її винагородою.
Шаленим днем моїм, пітьмою тихою, балачкою і співом.
Як сильно помилявся я, коли в безкраїсть кохання вірив.

Зірки вже ні до чого, їх треба загасити, кожну;
І сонце з неба зняти, і місяць загорнути у рогожу.
Потрібно осушити океани, та змести всі ліси,
Від цього часу і навік нема у світі місця для краси.

Вістен Г’ю Оден «Поховальний Блюз» англійською

W. H. Auden Funeral Blues

Stop all the clocks, cut off the telephone,
Prevent the dog from barking with a juicy bone,
Silence the pianos and with muffled drum
Bring out the coffin, let the mourners come.

Let aeroplanes circle moaning overhead
Scribbling on the sky the message He Is Dead,
Put crepe bows round the white necks of the public doves,

Let the traffic policemen wear black cotton gloves.

He was my North, my South, my East and West,
My working week and my Sunday rest,
My noon, my midnight, my talk, my song;
I thought that love would last for ever: I was wrong.

The stars are not wanted now: put out every one;
Pack up the moon and dismantle the sun;
Pour away the ocean and sweep up the wood.
For nothing now can ever come to any good.

В пам’ять про Вільяма Батлера Єйтса

In Memory of W.B. Yeats (у перекладі Максима Стріхи)

Від нас, немудрих, ти не був мудріший,
Та пережив твій дар тебе самого
І розпад плоті; вірші запалила
В тобі твоя Ірландія шалена.
Шаленство і підсоння в ній все ті ж —
Поезія не змінює нічого.
В долині слів ховається вона,
З осель відлюдних плин її сягає
Тих міст, де віримо і де вмираєм;
Вуста і суть, розгадка й таїна.

You were silly like us; your gift survived it all:
The parish of rich women, physical decay,
Yourself. Mad Ireland hurt you into poetry.
Now Ireland has her madness and her weather still,
For poetry makes nothing happen: it survives
In the valley of its making where executives
Would never want to tamper, flows on south
From ranches of isolation and the busy griefs,
Raw towns that we believe and die in; it survives,
A way of happening, a mouth.

Вірші Вістена Одена українською Ви можете залишати через форму коментарів, щоб допомогти розширити дану збірку.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Вірші

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *