«Все, все покинуть, до тебе полинуть» Лесі Українки

Вірш «Все, все покинуть, до тебе полинуть…» Лесі Українки належить до інтимної лірики і має автобіографічний характер, хоча думки й почуття, у ньому виражені, близькі багатьом закоханим. Поетеса переживала глибокі почуття до студента, однодумця Сергія Мержинського, який тяжко захворів (тому «зламаний цвіт»). Вона готова була розділити з ним свою долю, прагнула допомогти, сама наражаючись на велику небезпеку.

Леся Українка – «Все, все покинуть, до тебе полинуть…» 

Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.

Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?

Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?
                                                       16.11.1900

Детальний аналіз вірша Лесі Українки «Все, все покинуть, до тебе полинуть» допоможе краще зрозуміти думки та переживання поетеси, які вона хотіла виразити та донести до читачів.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *