«Я (Романтика)» головні герої

я романтика

Персонажі «Я (Романтика)» та їх цитатна характеристика наведена в цій статті.

Микола Хвильовий «Я (Романтика)» головні герої

Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.

  • Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею). Я — главковерх чорного трибуналу революції, зовсім чужа людина, бандит за однією термінологією, інсургент — за другою.  Інсургент «Я» — образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на ставленні «Я» до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших — «Я думаю: так треба» («Я» — «м’ятежний» син — «чекіст, але й людина», комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст).
«Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»
  • Мати — Марія — Божа й вселюдська мати — центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення
«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»
  • Доктор Тагабат — «людина з холодним розумом і каменем замість серця», безглуздо жорстокий п’яниця й людожер. Доктор Тагабат — біла лисина, надто високий лоб, з холодним розумом і каменем замість серця, мій безвихідниі хазяїн, мій звірячий інстинкт, злий геній. 
«Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.»
«Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ― цеж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. Коли доктор ― злий геній, зла моя воля, тоді дегенерат є палач із гільйотини. Так, це був незамінимий вартовий: не тільки Андрюша ― i ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, i тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних.»
  • Андрюша— людина з нормальною психікою, «чекіст мимоволі». Андрюша — розгублене обличчя, тривожний погляд, квола воля, невеселий комунар, коли треба розписатись, завше мнеться і ставить незрозумілий житейський ієрогліф, з тремтячим непевним голосом, усе поривається щось сказати, чудний комунар, наївно каже. 
«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа.Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»
  • Дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). Дегенерат — вірний вартовий на чатах із дегенеративною будівлею черепа, трохи безумні очі, низенький лоб чорна копна розкуйовдженого волосся, приплюснутий ніс, нагадує каторжника, мусив бути у кримінальній хроніці палач із гільйотини, якому Я складав гімни; солдат революції, тільки тоді йшов з поля, коли танули димки.

Кожен з них це певний психологічний стан головного героя, що здатен змінюватися іншим.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *