“Як варити і їсти суп із дикої качки” читати. Остап Вишня

остап вишня Остап Вишня

“Як варити і їсти суп із дикої качки” читати повністю ви можете за 5-10 хвилин (скорочено за 2-3 хвилини). Твір Остапа Вишні сповнений гумору й іронічних натяків на мисливські звички. Але відчувається велика любов автора до прекрасної нашої природи. Так, він мисливець, але найпривабливіша частина “качачого полювання” для нього — це цікаві розповіді досвідчених то баришів, мисливські побрехеньки та примовки. А суп можна зварити й з курки, купленої на базарі.

“Як варити і їсти суп із дикої качки” читати 

М. Т. Рильському

Був такий славнозвiсний орнiтолог Мензбiр, який на пiдставi багатолiтнiх спостережень i наукових дослiджень остаточно визначив, що дикi качки, крiм базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах i тихих-тихих плесах, по рiчках-колисках смарагдової Батькiвщини нашої радянської…

…Словом, ви поїхали на луговi озера, на очерети й на тихi-тихi плеса.

Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку… Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…

Їдете ви компанiєю, тобто колективом, так – чоловiка з п’ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi…

У вагонi (чи на машинi) зразу ж ви почуєте:

– Е, черт! Стопку забув! Ви взяли?

– Взяв!

– Ну, як будемо вкупi, позичите! А залишусь сам, – доведеться з “горлушка”!

“Горлушком”, за мисливською термiнологiєю, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву “право руля”.

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать… Це ввечерi… А вранцi дика качка зривається шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починає на свiт благословлятись.

Звуться цi часи у мисливцiв “зорьками” – вечiрньою й ранковою…

В цi часи ви чуєте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум – свист качиних крил!

Ви i сюди – бах? I туди – бах! I отуди – бах!

Ах, незабутнi хвилини!

На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов’язково… Запiзнення на вечiрню зорьку – це мисливський закон. Виходячи ще з дому, – та що там виходячи! – ви ще напередоднi знаєте, шо на вечiрню зорьку ви обов’язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на гюлювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, i в час од’їзду ви вибiгаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих “Куди?” – кидаєте: “Спiшу, щоб на вечiрню зорьку спiзнитись”, i галопом далi…

Словом, спiзнились… До озерця ви пiдходите вже тодi, коли качки “повиключали мотори”, почистили зуби, зробили на нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням i, поклавши на водянi лiлеї голови, полягали спать…

Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна… Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь… Ви розгортаєте сiно, простеляєте плаща, лягаєте горiлиць, дивитесь на чорно-синє глибоке зоряне небо i вiдпочиваєте… А вiдпочиваючи, думаєте.

Ну, думайте собi на здоров’я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися…

– Ну, що ж, товаришi, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушницi й по мiсцях. Де ж це… стопка? Прохав же покласти!

– Що, нема?

– Нема!

– А я взяв! Я поклав собi за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзацi прив’язую, щоб не забути. По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!

– Доведеться й собi прив’язувати! А сьогоднi, прошу вас, позичте вашої… Капризна це, я вам скажу, штука, як з “горлушка”… Повiтря чисте, на широке диханiє вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i зiтхнути, як уже “горлушко” бiля “донушка”.

Тут i починається найцiкавiший момент качачого полювання.

Це коли старi, досвiдченi вашi товаришi по полюванню починають розповiдати рiзнi надзвичайнi випадки з мисливського життя.

Спiльна для всiх мисливських оповiдань риса – це те, що всi вони – факти, що все це насправдi було, що: “розкажу, то не повiрите, але це-факт!”

…Швиргається вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань…

I вiльно дихається, i легко дихається…

Поволеньки голос оповiдача тихшає, потiм якось переривається i зовсiм затихає…

Сусiда тяжко якось зiтхає…

– Про що думаєте, Iване Iвановичу?

– Про Америку! Яка все-таки технiка.

– А що таке?

– Кажуть, двоствольну стопку видумали!

I тихо… Поснули…

“Раннiм-рано та ранесенько”, ще ледь-ледь починає сiрiти, штовх вас у бiк:

– Вставайте! Вставайте! Час уже!

– Г-г-г! М-м-м!

– Вставайте!

– М-м-м!

– Б-б-бах!

З криком: “Бомбьожка!” ви зриваєтесь i мчите.

– Куди? Куди?

– В бомбосховище!

– Тю на вас! То я в крижня гахнув!

– I промазав.

– Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!

Почалася ранкова зорька…

Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики…

Качка, як вiдомо, птах… Вона – лiтає…

Як її стрiляти?

Дуже просто: цiльтесь обов’язково в око. I бахкайте.

– Бах! – i в торбу. Бах! – i в торбу.

А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! – i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:

– Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука… Бо однаково, коли приїдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:

– Дорогi, мабуть, тепер качки?

Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки…

Найперше й найголовнiше – обскубти качку.

Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр’я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр’я вам не заважає… I качка обскубана, i кабiнет – перина…

Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:

– Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!

Дуже це смачно у мамiв виходить.

Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:

– Та це ж курка, а не качка! – ви авторитетно заявiть:

– Це – качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi…

– А чому в неї горло перерiзане?

– Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й… зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!

Залишається, отже, останнє: їсти суп.

– Як його їсти? Ложкою!

Попоївши, лягайте на канапу й читайте “Записки охотника” Iвана Сергiйовича Тургенєва. Прекрасна книжка!

1945

Оцініть статтю
Додати коментар